Справа № 826/13766/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.
15 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Кармазін О.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2017 № 1368080-1305, яким нараховано зобов'язання з земельного податку у розмірі 10 681, 76 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.04.2017 № 1368080-1305, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДР: 39439980).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (як правонаступник відповідача) подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2020 та прийняти рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у м. Києві вказує, що Витяг з Технічної документації Головного управління земельних ресурсів Манченком Юрієм Ісааковичем до ГУ ДФС у м. Києві не надавався, тому пропорційну частку прибудинкової території, на яку нарахований земельний податок, розраховано згідно з витягу даних ПК «Кадастр» станом на 07.04.2017, наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА загальна площа земельної ділянки під даним нежитловим будинком по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 62:009:0098 складає 0.1653 га. базова вартість 1 м.кв. становить 892,40 грн/кв.м. Пропорційна частка земельної ділянки - 1653,38 кв.м. х 6/100 = 99,2 кв.м, де площа земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежитлове приміщення, саме ОСОБА_1 становить 99,2 кв.м. Нежилі приміщення ОСОБА_1 розташовані на земельній ділянці загальною площею 99,2 кв.м, при цьому об'єктом оподаткування є саме земельна ділянка, а не нерухоме майно.
Апелянт вказує, що розрахунок податку був проведений наступним чином: 1653,38 кв.м, - загальна площа земельної ділянки підданим нежитловим будинком по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 62:009:0098; 6/100 - частка нежитлового приміщення в нежитловій будівлі; сума земельного податку на 2017 рік: 99.2 кв.м. х 3589,30 грн. х 3% = 10681,76 грн. де, 99.2 кв.м. - площа частини земельної ділянки; 3589,30 грн. - нормативно грошова оцінка за 1 кв.м., 3% - ставка податку (п.5.4 Положення «Про плату за землю в місті Києві»), а відтак, податкове повідомлення-рішення від 26.04.2017 №1368080-1305 відповідає вимогам законодавства України та не підлягає скасуванню.
06.10.2020 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ГУ ДПС у м. Києві, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.08.2020 залишити без змін.
У відзиві позивач вказує, що при обчисленні грошового зобов'язання відповідачем було використано не офіційні дані Державного земельного кадастру, використання яких прямо передбачено законодавством, а було використано витяг з бази даних ПК «Кадастр», який наданий Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), при цьому у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 820/5042/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 826/17070/16, від 26 червня 2018 року у справі № 826/18899/16 колегія суддів звертає увагу, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та до повноважень і обов'язків якого не належить подання офіційної інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю.
В апеляційній скарзі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві міститься клопотання про заміну сторони відповідача правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
Вирішуючи таке клопотання, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.
Відповідно до Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються утворено Головне управління ДПС у м. Києві, а відповідно до Переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються, до Головного управління ДПС у м. Києві приєднано Головне управління ДФС у м. Києві.
До Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 1 074 102 0000 086626 від 30.07.2019 про державну реєстрацію Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 функції і повноваження Державної фіскальної служби з реалізації державної податкової політики, державної політики із адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби із правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань припинено, а контроль за дотриманням таких функцій та повноважень покладено на Державну податкову службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. N 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (Офіційний вісник України, 2019 р., N 26, ст. 900).
В контексті вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для заміни Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві в порядку правонаступництва.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.04.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №27181-1305, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 10681,76 грн.
Зазначене податкове зобов'язання визначено позивачу на загальну площу нежитлових приміщень - 0,000992 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
В той же час, право приватної власності позивача на нерухоме майно загальною площа відчужуваних приміщень площею 56,30 кв.м. підтверджується наявним у матеріалах справи копією договору купівлі-продажу приміщення 12.10.2005 (т. 1 а.с.55-60).
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що земельний податок розрахований згідно даних державного земельного кадастру на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 62:009:0098 складає 0,1653 га (1653,38 кв.м.), базова вартість 1-го м. кв. становить 892,40 грн/кв.м.
Розрахунок податку проведено наступним чином: пропорційна частка земельної ділянки - 1653,38 кв.м. х 6/100 = 99,2 кв.м, де 1653,38 кв.м. - загальна площа земельної ділянки під даним нежитловим будинком по АДРЕСА_1, кадастровий номер: 62:009:0098;
6/100 - частка нежитлового приміщення в нежитловій будівлі.
Сума земельного податку на 2017:
99,2 кв.м. х 3589,30 грн. х 3% = 10681,76 грн. де,
99,2 кв.м - площа частини земельної ділянки;
3589,30 грн - нормативна грошова оцінка за 1 кв.м.;
3% - ставка податку (п. 5.4 Положення «Про плату за землю в місті Києві»).
Відповідач вказував, що згідно листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 03.04.2017 № 05707/5718 нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки кадастровий номер 62:009:0098 по АДРЕСА_1 складає 3589,30 грн.
Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення таким, що порушує його права, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно;
- особа, яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно;
- надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване;
- відповідачем не доведено виконання пункту 286.1 ПК України в частині надання документального підтверджених відомостей із Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки (витягу з технічної документації) стосовно якої нараховано земельний податок та які (дані ДЗК) є підставою для нарахування податку;
- податковим органом невірно розраховано суму податкового зобов'язання, встановленого оскаржуваним рішенням, та не надано обґрунтованим пояснень щодо застосуванні у формулі розрахунків показників, які не підтвердженні належними доказами.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Приписи ст. 270 ПК України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно п. 287.2 ст. 287 ПК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.
Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника чи землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у ст. 377 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідно до ст. 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
За результатами аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
При цьому в розумінні наведених вище норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Між тим, відповідно до п. 269.2 ст. 269 ПК України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Підпункт 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Відтак, особа, яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ч. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Водночас, можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Поряд з цим, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
При цьому, надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.05.2020 у справі №826/13115/16.
Однак, як вже було зазначено колегією суддів, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1 статті 271 ПК України). При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Згідно підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду даної справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено виконання пункту 286.1 ПК України в частині надання документального підтверджених відомостей із Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки (витягу з технічної документації) стосовно якої нараховано земельний податок та які (дані ДЗК) є підставою для нарахування податку.
В письмових запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідачем було розраховано пропорційну частку.
Так, сума земельного податку на 2017 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 становить: пропорційна частка земельної ділянки - 1653,38 кв.м. х 6/100 = 99,2 кв.м, де 1653,38 кв.м. - загальна площа земельної ділянки під даним нежитловим будинком по АДРЕСА_1, кадастровий номер: 62:009:0098; 6/100 - частка нежитлового приміщення в нежитловій будівлі. Сума земельного податку на 2017: 99,2 кв.м. х 3589,30 грн. х 3% = 10681,76 грн. де, 99,2 кв.м - площа частини земельної ділянки; 3589,30 грн - нормативна грошова оцінка за 1 кв.м.; 3% - ставка податку (п. 5.4 Положення «Про плату за землю в місті Києві»).
За поясненнями відповідача, згідно листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 03.04.2017 № 05707/5718 нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки кадастровий номер 62:009:0098 по АДРЕСА_1 складає 3589,30 грн.
Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів встановлення ставки податку за земельну ділянку, нормативно-грошову оцінку якої проведено, саме в розмірі 3%.
П. 5.4 Додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923) із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 22.12.2016 року №791/1795, закріплено, що податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, встановлюється у розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Дія цього підпункту не застосовується до земельних ділянок, на яких розташовані дипломатичні представництва, які відповідно до міжнародних договорів (угод), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, користуються приміщеннями та прилеглими до них земельними ділянками на платній основі.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач цитує не п. 5.4 Додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» №242/5629, на який посилається, а п. 5.6. Додатку 3, згідно якого плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.
Однак, колегія суддів наголошує, що пункт 5.6. Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 був визнаний незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 у справі № 826/10434/16, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи без поважних причин не надано суду обґрунтованого розрахунку спірної суми земельного податку, а тому, не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 10681,76 грн.
Крім того, оскільки відповідачем не надані документального підтверджені відомості із Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки (витягу з технічної документації) стосовно якої нараховано земельний податок та які (дані ДЗК) є підставою для нарахування податку, неможливо встановити, хто є власником такої земельної ділянки, на якій розташовано нежитлова будівля з належними на праві власності позивачу нежитловими приміщеннями.
Таким чином, беручи до уваги викладені обставини, в контексті зазначених норм діючого законодавства на момент прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів приходить висновку, що податковим органом невірно розраховано суму податкового зобов'язання, встановленого оскаржуваним рішенням, та не надано обґрунтованим пояснень щодо застосуванні у формулі розрахунків показників, які не підтвердженні належними доказами, що у свою чергу вказує на необрунтованість розрахунку земельного податку.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку відповідачем не доведено законності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та не доведено обґрунтованості розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб, визначеному у такому податковому повідомленні-рішенні.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції, а, відтак, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов