Справа № 826/11408/17 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.
15 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В., Сорочка Є.О.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень відповідача №323 та №324 від 14 липня 2017 року, відповідно до яких за результатами здійснення повної перевірки декларацій за 2015 та 2016 роки встановлено порушення вимог пунктів 1,2,3,5,7,10 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді судді Краснолуцького міського суду Луганської області з 26 травня 1997 року.
Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року позивача звільнено у відставку. У встановленому порядку на виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції" позивач подав щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2015 (річна) та 2016 (після звільнення) роки.
Національним агентством з питань запобігання корупції проведено повну перевірку декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки, поданих ОСОБА_1 .
За результатами проведеної перевірки НАЗК прийнято рішення від 14 липня 2017 року №323 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 » та від 14 липня 2017 року №324 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 ».
У вказаних рішеннях зазначено, що при складанні та поданні декларацій позивач порушив пункти 1,2,3,5,7,10 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, Законом України від 14.10.2014 №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон №1700) та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 Закону №1700 члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Положеннями п.п. "е" п.1 ч.1 ст.3 Закону №1700 передбачено, що суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.
Згідно із ч.1 ст.45 Закону №1700 особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Відповідно до ч.1 ст.46 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у декларації зазначаються відомості про:
1) прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина України, якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган центрального органу виконавчої влади, відповідальний за формування державної податкової політики, і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб'єкта декларування та членів його сім'ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб'єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб'єкта декларування.
2) об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
2-1) об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які: а) належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України; б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права; в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб'єкта декларування або членів його сім'ї. Такі відомості включають: а) інформацію про місцезнаходження об'єкта; б) інформацію про власника або користувача земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об'єкта; в) якщо об'єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників зазначаються відомості, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості; в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Примітка. Декларування цінного рухомого майна, зазначеного у цьому пункті (крім транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів), права на яке набуті до подання суб'єктом декларування першої декларації відповідно до вимог цього Закону, здійснюється з обов'язковим зазначенням інформації про набуття такого майна до початку періоду здійснення діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування або у такий період. При цьому зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов'язковим;
4) цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного папера, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів. У разі якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
5) інші корпоративні права, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із зазначенням найменування кожного суб'єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні;
5-1) юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї". Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
6) нематеріальні активи, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, у тому числі об'єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них;
7) отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
8) наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
9) фінансові зобов'язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов'язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов'язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов'язань включають дані про вид зобов'язання, його розмір, валюту зобов'язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов'язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов'язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов'язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов'язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов'язання. У разі якщо предметом правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації зазначаються вид майна, його місцезнаходження, вартість та інформація про власника майна відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо засобом забезпечення отриманого зобов'язання є порука, в декларації має бути вказано інформацію про поручителя, зазначену у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
10) видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб'єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов'язання, які зазначені у пунктах 2-9 частини першої цієї статті. Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет. На письмовий запит Національного агентства суб'єкт декларування надає інформацію щодо найменування контрагента;
11) посаду чи роботу, що виконується або виконувалася за сумісництвом: дані про займану посаду чи роботу (оплачувану чи ні), що виконується за договором (контрактом), найменування юридичної чи фізичної особи, в якій (яких) особа працює або працювала за сумісництвом, із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків;
12) входження суб'єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об'єднань, благодійних організацій, саморегулівних чи самоврядних професійних об'єднань, членство в таких об'єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об'єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Положеннями частини 2-7 статті 46 Закону №1700 передбачено, що відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, знаходиться об'єкт декларування на території України чи за її межами.
У декларації зазначаються також відомості про об'єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об'єктами права власності третьої особи, якщо суб'єкт декларування або член його сім'ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об'єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об'єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
Відомості, передбачені цією частиною, не зазначаються в декларації, якщо відповідні об'єкти належать на праві власності юридичній особі, зазначеній у пункті 5-1 частини першої цієї статті, та їх головним призначенням є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо).
Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб'єктами декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону.
Відомості, передбачені пунктом 10 частини першої цієї статті, не зазначаються у деклараціях осіб, які претендують на зайняття посади, зазначеної у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також у деклараціях, що подаються відповідно до абзаців другого і третього частини третьої статті 45 цього Закону.
Відображення доходів і видатків суб'єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України.
Вартість майна, майнових прав, активів, інших об'єктів декларування, передбачених частиною першою цієї статті, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцінки.
Вартість майна, майнових прав, активів, інших об'єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб'єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб'єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
Доходи/видатки, одержані/здійснені в іноземній валюті, з метою відображення у декларації перераховуються в грошовій одиниці України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходів/здійснення видатків. Щодо доходів/видатків, одержаних/здійснених за кордоном, зазначається держава, в якій їх було одержано/здійснено.
У разі відмови члена сім'ї суб'єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб'єкт декларування зобов'язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім'ї, визначену пунктами 1-12 частини першої цієї статті.
Згідно частини 4 статті 45 Закону №1700 упродовж семи днів після подання декларації суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацію.
Відповідно до статті 48 Закону №1700 Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Згідно зі статті 50 Закону №1700 повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них не відповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
При цьому, приміткою даної статті передбачено, що під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, в тому числі, прокурори.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закону №1700 у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України "Про запобігання корупції" визначений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069 (далі - Порядок №56).
Положеннями розділу III Порядку №56 передбачено порядок проведення повної перевірки декларацій.
Приписами пунктів 1, 5 та 6 розділу III Порядку №56 встановлено, що повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з'ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
Національне агентство при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком.
Повна перевірка декларації передбачає такі дії:
1) прийняття Рішення про проведення перевірки;
2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;
3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу;
4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;
5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Відповідно до пунктів 14 та 15 розділу III Порядку №56 Повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
Згідно із пунктами 1, 3-5 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).
Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб'єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.
Спір у даній справі виник у зв'язку з проведенням перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих ОСОБА_1 .
Так, за результатами перевірки було прийнято рішенні НАЗК №323 від 14 липня 2017 року в якому зазначено, що у розділі 2.2 суб'єкт декларування не відобразив: відомості про громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_1 , з якою в 2015 році декларант проживав однією сім'єю, а саме: спільне мешкання, побут, спілкування, перетин державного кордону (згідно з отриманими від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури листами та доданими копіями документів)".
В обґрунтування вказаних доводів відповідач послався на докази отримані від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а саме листи та додані копії документів (телефонні з'єднання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , записи камер відеоспостереження у будинку АДРЕСА_1 , дані про спільні подорожі та про контакти у страхових документах, показання ряду свідків).
Проте, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявна копія свідоцтва серії НОМЕР_2 від 29 березня 2011 року про розірвання шлюбу між позивачем та громадянкою ОСОБА_2 .
Жодних доказів на підтвердження доводів наведених відповідачем матеріали справи не містять.
До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказані відповідачем доводи не свідчать про сумісне проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю та їх пов'язаність спільним побутом, а отже, зазначені висновки є передчасними, а оскаржуване рішення №323 від 14 липня 2017 року в цій частині не підтверджено достовірними та достатніми доказами.
Також в оскаржуваному рішенні №323 від 14 липня 2017 року відповідач зазначив, що суб'єкт декларування не відобразив: відомості про будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який відображено в розділі 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації як зареєстроване та фактичне місце проживання; користування (оренду) квартирою загальною площею 68,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , про що надано інформацію в листах Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Позивач пояснив, що з 2006 року є інвалідом 3 групи внаслідок нещасного випадку на виробництві. Після початку антитерористичної операції в Луганській області змушений був зареєструватися на не окупованій території, а саме: АДРЕСА_2 , проте фактично там не проживав, що підтверджується довідкою Коломийчийської сільської ради №611 від 22 грудня 2016 року. Оскільки, у будинку матері він фактично не проживав та не мав на нього прав, у тому числі користування, то в декларації за 2015 рік відобразив лише відомості про місце фактичної адреси.
З приводу наведених обставин колегія суддів зазначає, що дійсно у разі заповнення суб'єктом декларування розділу 2.1 "Інформація про суб'єкта декларування" в частині зареєстрованого місця проживання, то інформація про об'єкт нерухомості, за місцезнаходженням якого зареєстроване таке місце проживання, необхідно відобразити і в розділі 3 "Об'єкти нерухомості" декларації.
В даному випадку оскільки позивач зазначив місцем реєстрації будинок матері за адресою: АДРЕСА_2 , то він мав відобразити відомості про наявність у нього права користування зазначеною нерухомістю у розділі 3 "Об'єкти нерухомості" декларації за 2015 рік.
Слід зазначити, що позивач визнає обставини реєстрації за зазначеною вище адресою, не приховує таких відомостей від суду та НАЗК, а лише помилково вважає, що обставини самої лише реєстрації за певною адресою, без фактичного користування таким майном, звільняє його від обов'язку вірно заповнювати відповідні розділи декларації.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в діях позивача відсутній умисел щодо не зазначення відповідної інформації. Вказані обставин є ні чим іншим, як неналежним ставленням позивача до процесу заповнення декларації та застосування певних роз'яснень НАЗК щодо правильності оформлення та заповнення її розділів.
Щодо висновків відповідача про не зазначення суб'єктом декларування відомостей стосовно об'єктів нерухомості, транспортних засобів, корпоративний прав, які належать члену його сім'ї ОСОБА_3 на праві власності, оренди чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно витягів з Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України від 18, 26 квітня 2017 року, інформації і документів, які надіслані до НАЗК Головним сервісним центром МВС України листом від 06.04.2017 року №31/5936, ОСОБА_3 має у власності: автомобіль Nissan Pathfinder 2014 року випуску; автомобіль BMW X6 2011 року випуску; автомобіль ЗАЗ 110558 2010 року випуску; автомобіль ЗАЗ 110558-42 2010 року випуску; автомобіль Opel Record 1986 року випуску; автомобіль ВАЗ 2101 1974 року випуску.
Також, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27 березня 2017 року №1002385370 ОСОБА_3 належать корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Луч-Агро".
Як пояснив позивач з 2011 року ОСОБА_3 не є членом його сім'ї, тому підстав зазначати належне їй майно, до якого позивач не має відношення, він не вбачав.
Враховуючи те, що жодних доказів на підтвердження факту сумісного проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю та їх пов'язаності спільним побутом матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку про передчасність висновків відповідача в цій частині.
Також у оскаржуваному рішенні зазначено, що суб'єкт декларування при внесенні відомостей до декларації щодо транспортних засобів зазначив інформацію про власний автомобіль ВАЗ 21073 2008 року випуску, не заповнивши при цьому поле "інформація щодо прав на майно".
Позивач підтвердив факт того, що автомобіль дійсно належить йому на праві власності, та зазначив, що помилково не вніс у відповідний розділ "інформацію щодо прав на майно".
Також в оскаржуваному рішенні НАЗК від 14 липня 2017 року №323 зазначено, що суб'єкт декларування не відобразив відомості про автомобіль Nissan Pathfinder 2014 року випуску, на праві користування (керування).
Позивач заперечив факт користування вказаним автомобілем.
Враховуючи те, що автомобіль Nissan Pathfinder 2014 року належить на праві власності ОСОБА_3 (колишній дружині позивача), а також те, що у матеріалах справи відсутні будь-які достовірні та достатні докази на підтвердження обставин користування позивачем автомобілем Nissan Pathfinder 2014 року випуску, колегія суддів вважає, що обставини виявленого порушення не доведені відповідачем.
Крім того, оскільки позивач визнав допущення ним технічної помилки, колегія суддів вважає, що в діях позивача відсутній умисел щодо не зазначення певної інформації в графі «інформація щодо прав на майно».
Щодо висновку НАЗК про недостовірність відображених позивачем даних, а саме: відомостей щодо доходу у вигляді заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи (джерело доходу зазначено - ОСОБА_1 ), в розмірі 169 902,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно інформації НАЗК позивач отримав дохід у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи (джерело доходу - Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичним особам податковими агентами, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб від 12.05.2017 року №52339.
Колегія суддів вважає, що зазначення позивачем у графі джерело доходу - ОСОБА_1 , є технічною помилкою, оскільки як встановлено вище дохід у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи виплачувався Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області.
Щодо висновку НАЗК про не відображення позивачем права власності на заробітну плату, пенсію, страхові виплати, дохід від відчуження рухомого майна, а саме відомостей про продаж автомобіля Renault Sandero 1461 2014 року випуску, який належав на праві власності до 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи витягом з Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України від 19 квітня 2017 року, інформацією і документами, які надіслані до НАЗК Головним сервісним центром МВС України листом від 06 квітня 2017 року №31/5936; відомостями, які зазначені декларантом у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки".
Судом встановлено, що сума вказаного правочину становила 125 000,00 грн. та була відображена позивачем у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації, а саме: дохід від відчуження рухомого майна зазначено у розмірі 125 000,00 грн.".
Позивач пояснив, що оскільки декларацію в електронній формі він заповнював вперше, то помилково невірно вказав зазначену інформацію не у тих полях розділу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини свідчать про відсутність умислу в діях позивача щодо приховування інформації, оскільки фактично відомості щодо відчуження рухомого майна було зазначено в декларації за 2015 рік, проте з технічних причин та за умов першого заповнення декларації в електронному вигляді у не належних полях розділу.
У резолютивній частині оскаржуваного рішення від 14 липня 2017 року №323 НАЗК зазначено, що суб'єкт декларування подав недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що тягне за собою відповідальність згідно зі статтею 366-1 КК України.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, жодних розрахунків, які б давали змогу пересвідчитися у правильності таких висновків НАЗК суду не надало.
Щодо оскаржуваного рішення НАЗК від 14 липня 2017 року №324, слід зазначити наступне.
Так, у вказаному рішенні зазначено, що позивач задекларував заробітну плату у розмірі 338 677,00 грн., проте за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичним особам податковими агентами, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб від 15 травня 2017 року №52339 сума становить 369 220,00 грн., що свідчить, на думку відповідача, про надання декларантом недостовірних відомостей на суму 30 543,00 грн.
Крім того, у рішенні зазначено, що позивач не відобразив у розділі 14 декларації за 2016 рік угоду щодо придбання квартири загальною площею 136,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_1 з 07 квітня 2016 року, вартість квартири становить 1 671913,00 грн., що підтверджується інформацією, яка відображена у розділі 3 "Об'єкти нерухомості" декларації за 2016 рік, у якому зазначена вартість квартири на дату набуття, а також відомості щодо придбання машиномісця № НОМЕР_3 загальною площею 15,1 кв.м. за тією ж адресою, яке належить ОСОБА_1 з 08 червня 2016 року, вартістю 248 800,00 грн., інформація про яке зазначена у розділі 3 "Об'єкти нерухомості" декларації за 2016 рік із зазначенням вартості.
Вказані обставини на переконання колегії суддів свідчать про наявність обставин умисного приховування наведеної інформації позивачем та не дає підстав для кваліфікації його дій як умисного приховування певних відомостей та свідомого порушення вимог закону, оскільки фактично позивачем було відображено відомості щодо укладених угод про придбання квартири та машиномісця у 2016 році у розділі 3 "Об'єкти нерухомості", водночас помилково не відображено вказані відомості у розділі 14 декларації за 2016 рік, що не свідчить
Також, суд першої інстанції правильно зазначив, що у декларації за 2016 рік позивач вже належним чином зазначив про користування автомобілем Nissan Pathfinder 2014 року випуску та про користування квартирою АДРЕСА_1 , що підтверджує відсутність обставин умисного порушення закону.
Як зазначив відповідач, з метою дотримання принципів проведення повної перевірки декларації позивачу направлялися запити щодо надання пояснень на виявлені порушення та розбіжності у деклараціях за 2015 та 2016 роки, зокрема від 04 травня 2017 року №52-08/14072, №52-08/13839/17 за адресами: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_1 .
Проте, станом на дату прийняття оскаржуваних рішень від 14 липня 2017 року листи не було вручено позивачу та було повернуто до НАЗК.
Вказані обставини свідчать про те, що позивач не зміг скористатися наданим йому правом на надання своїх пояснень з приводу встановлених порушень.
Враховуючи викладені обставини у сукупності, а також те, що висновки, викладені у оскаржуваних рішеннях від 14 липня 2017 року №324 та №323 є передчасними, не містять конкретних, достатніх та переконливих обґрунтувань виявлених порушень Закону України «Про запобігання корупції» та розбіжностей у зазначені певної інформації, а зазначені у них порушення, допущені позивачем, мають логічні та послідовні пояснення, що виключає їх кваліфікацію як умисне подання недостовірних відомостей, колегія суддів вважає, що наявні підстави для визнання протиправними та скасування таких рішень НАЗК.
У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
Є.О.Сорочко