Справа № 640/1819/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
15 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо встановлення січня 2013 року та січня 2014 року базовими місяцями при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України за період з січня 2013 року по грудень 2015 року провести донарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.01.2018;
- зобов'язати Міністерство оборони України за період з 01.01.2016 по 31.01.2018 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2013 по 31.01.2018;.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що індексація грошового забезпечення не була забезпечена фінансовим ресурсом, а також зазначає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду.
30 вересня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції
Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 02 січня 2013 року наказом від 02.01.2013 №2 призначений старшим офіцером відділу правового забезпечення фінансової та господарської діяльності Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України (а.с. 21).
Згідно з наказом від 05.01.2013 № 3, позивача зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, встановлено посадовий оклад в розмірі 1200 гривень та доручено приступити до виконання службових обов'язків за посадою, з 05.01.2013 (а.с. 22).
З 21 грудня 2017 року позивача звільнено з військової служби у запас, про що прийнято наказ від 21.12.2017 № 940 (а.с. 23). Наказом від 31.08.2018 № 25 Позивача з 31 січня 2018 року виключено зі списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (ас. 24 - 25).
З наявної в матеріалах справи копії довідки про грошове забезпечення позивача за період з лютого 2016 по 31 січня 2018 року та копії атестату грошового забезпечення серія ЗУ № 374009 не вбачається нарахування та виплата індексації грошового забезпечення (а.с. 26 - 27).
За даними копії довідки позивача про грошове забезпечення за період з 05 січня 2013 року по 31 січня 2018 року включно, вбачається нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у період з червня 2014 року по червень 2015 року та з вересня 2015 року по грудень 2015 року.
03 грудня 2018 року на адресу відповідача був направлений запит за отриманням інформації про проведення/не проведення нарахування та виплати індексацій грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 - 31.01.2018, із зазначенням базового місяця для нарахування індексації (ас. 28 - 29).
Відповідач у відповіді від 11.12.2018 повідомив позивача, що виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в зазначений період не здійснювалась. Індексація була виплачена за період з 05.01.2013 по 31.12.2015 включно, на момент нарахування індексації грошового забезпечення у грудні 2015 року, базовий місяць - січень 2014 року. Додано роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 (а.с. 29 - 32).
У наданих відповідачем роз'ясненнях від 04.01.2016 року йдеться про те, що у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення (а.с. 31 - 32).
На запит позивача щодо нарахування та виплати індексації грошових доходів від 28.12.2018, Відповідач листом від 11.01.2019, вказав, що позивачеві за січень 2013 року не нараховано та не виплачено індексації грошових доходів у зв'язку з його службовим переміщенням та збільшенням посадового окладу (до 04.01.2013 був 1120 грн., а з 05.01.2013 - 1200 грн.), внаслідок цього, січень 2013 року став базовим для нарахування індексації. Оскільки з 01.01.2014 року відбулось підвищення щомісячної додаткової грошової винагороди на 20%, тому січень 2014 року став базовим для нарахування індексації (а.с. 33 - 34).
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Також, суд першої інстанції вказав, що базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу)
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
В силу прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Функціями соціальної держави є забезпечення й захист соціальних прав людини; соціальний захист населення; вирівнювання соціального стану суб'єктів суспільних відносин.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
При цьому, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ).
Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
При цьому, відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078 якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
Суд першої інстанції вірно вказав, що визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому, загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абз. 1 і 2, п. 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
Таким чином, базовий місяць для нарахування індексації заробітної плати Позивача є січень 2008 року, оскільки наступне підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця відбулося лише у березні 2018 року відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав Позивача буде зобов'язання Відповідача здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2013 по 31.12.2015, з врахуванням раніше проведених виплат, та за період з 01.01.2016 по 31.01.2018, при цьому, базовий місяць для нарахування індексації заробітної плати позивача є січень 2008 року.
Посилання апелянта на відсутність виплати такої індексації з огляду на відсутність бюджетних коштів, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У спірному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Як на підставу для не нарахування позивачеві індексації грошового забезпечення за спірний період відповідач також вказує на роз'яснення Міністерства соціальної політики України.
Однак, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується Законом, у зв'язку з чим листи Міністерства соціальної політики України, на який посилається відповідач, не є нормативно-правовими актами та не можуть застосовуватися відповідачем.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не стосуються правовідносин, що виникають під час проходження, звільнення чи прийняття на публічну службу, оскільки вони стосуються невиплат сум грошового забезпечення за час проходження військової служби, що не є тотожним поняттю проходження, звільнення чи перебування на публічній службі. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування місячного строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги є абсолютно ідентичними тим, які були викладені у відзиві на позовну заяву, та яким судом першої інстанції вже було надано вірну правову оцінку.
Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Повний текст постанови складено 15.10.2020.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна