Справа № 640/266/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
15 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, -
У січні 2020 року позивач, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гембарська Світлана Іванівна, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 3658/5 від 27.11.2019 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в матеріалах справи наявна копія супровідного листа, яким позивачу направлялась копія наказу про проведення перевірки, що підтверджує дотримання Міністерством юстиції України Порядку № 990, а також вказує, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було враховано характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування стягнення.
У тексті апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.
Щодо заявленого відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
30 вересня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли заперечення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , в яких позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства юстиції України від 24.10.2019 року № 3697/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської Світлани Іванівни» визначено провести відповідну камеральну перевірку.
За наслідком перевірки, наказом Міністерства юстиції України від № 3658/5 від 27.11.2019 тимчасово заблоковано доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.
Вказаний наказ прийнято на підставі довідки від 12.11.2019 за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , якою встановлено порушення приватним нотаріусом вимог статей 3, 10, 16, 18, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 7, 10, 12, 18, 22, 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, пунктів 16, 19, 57-1 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26.10.2011, пункту 1 Вимог до оформлення рішень за заявою про державну реєстрацію іншого речового права (припинення іпотеки) № 29288446. Також встановлено порушення приватним нотаріусом Гембарською С.І. вимог статей 3, 10, 16, 18 Закону, пунктів 10, 12, 18, 22, 25 Порядку № 1127, пунктів 16, 19 Порядку №1141 за заявою № 34275436.
Вважаючи наказ відповідача про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно протиправним, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що доказів надіслання позивачу копії наказу про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 24.10.2019 № 3697/7, матеріали справи не містять. Також, суд першої інстанції вказав, що неврахування відповідачем під час прийняття спірного наказу характеру порушення, його систематичності, сукупності з іншими порушеннями, наявності/відсутності негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі, свідчить про порушення критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
В силу вимог частини другої статті19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року (далі - Закон № 1952-IV).
Статтею 6 вказаного Закону визначено систему органів та суб'єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав. Згідно з її положеннями, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав:
- виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
- акредитовані суб'єкти;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Пунктом 2 частини першої статті 10 цього ж Закону державним реєстратором визначено нотаріуса.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону 1952-IV, Міністерство юстиції України:
1) забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав;
2) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав;
3) забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем;
4) організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав;
5) здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;
6) забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом;
7) розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;
8) складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;
9) організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів;
9-1) надає узагальнені роз'яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 37-1 Закону 1952-IV передбачено здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав. Вказано нормою передбачено, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав (частина перша).
За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення, зокрема, про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав (пункт 1 частина друга).
Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання (частина третя).
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина четверта).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 затверджено Порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації (далі - Порядок № 990), яким визначається процедура здійснення Мін'юстом відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «;Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.
У разі виявлення під час розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту чи моніторингу реєстраційних дій в реєстрах порушень порядку державної реєстрації контроль здійснюється шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації з прийняттям обов'язкових до виконання рішень, передбачених Законами (пункт 2).
Пунктом 4 Порядку №990 передбачено, що моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей реєстрів за допомогою програмних засобів їх ведення за такими критеріями: 1) порушення строків, визначених Законами; 2) проведення реєстраційних дій в неробочий час; 3) відсутність у реєстрах електронних копій документів, поданих для державної реєстрації, виготовлених шляхом їх сканування; 4) проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень; 5) скасування (видалення) записів з реєстрів; 6) державні реєстратори та/або суб'єкти державної реєстрації, визначені Мін'юстом.
Пунктом 5 Порядку № 990 встановлено, що за результатами моніторингу реєстраційних дій складається відповідний акт в письмовій формі, який засвідчується підписом посадової особи Мін'юсту, що проводила такий моніторинг. У разі виявлення на підставі акта моніторингу реєстраційних дій порушень порядку державної реєстрації проводиться камеральна перевірка державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації.
Камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін'юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін'юсту. Наказ Мін'юсту про проведення камеральної перевірки в обов'язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті. Копія наказу Мін'юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації (пункти 6, 7 Порядку № 990).
Під час проведення камеральної перевірки комісія має право: 1) ознайомлюватися з електронними копіями документів, на підставі яких проводилися реєстраційні дії та які розміщені у реєстрах, а також з документами, створеними за допомогою програмних засобів ведення реєстрів; 2) витребувати у суб'єкта державної реєстрації, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, у державного реєстратора копії документів в паперовій формі, відомості про які містяться в реєстрах, проте відсутні виготовлені шляхом сканування електронні копії таких документів у реєстрах; 3) вимагати від державних реєстраторів, уповноважених осіб суб'єктів державної реєстрації надання пояснень (пункт 8 Порядку № 990).
Результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії.
У довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються:
- дата проведення камеральної перевірки (число, місяць, рік);
- прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку;
- підстава проведення камеральної перевірки;
- опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні акти законодавства) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів;
- пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (пункт 9).
За результатами проведеної камеральної перевірки Мін'юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу (пункт 10).
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення позивача з даним позовом став наказ, яким їй тимчасово блоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Спірний наказ прийнятий на підставі висновків, викладених у Довідці за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року.
Вказаній події передувало прийняття наказу Міністерства юстиції України від 24.10.2019 року № 3697/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ».
Апелянт вказує, що копія вищевказаного наказу була направлена позивачу на дотримання вимог Порядку № 990, що підтверджується супровідним листом від 28 жовтня 2019 року № 9132/19-3-2/34-19 (а.с.52).
Водночас, колегія суддів наголошує, що докази на підтвердження направлення приватному нотаріусу вищевказаного поштового відправлення в матеріалах справи відсутні, супровідний лист від 28 жовтня 2019 року № 9132/19-3-2/34-19 не є належним доказом підтвердження направлення позивачу такого поштового відправлення та його отримання позивачем.
Аналіз наведених вище приписів законодавства дає підстави для висновку, що проведенню камеральної перевірки передує обов'язок відповідача повідомити державного реєстратора про факт проведення такої перевірки та правові підстави її проведення (пункти 6,7 Порядку №990).
В свою чергу, невиконання наведених вимог законодавства призводить до визнання такої перевірки та рішень, прийнятих за її результатами, незаконними.
Оскільки матеріали справи не містять доказів підтвердження отримання приватним нотаріусом наказу про проведення камеральної перевірки від 24.10.2019 року № 3697/7, камеральну перевірку проведено з порушенням встановленої процедури, а отже, прийнятий за результатами такої перевірки наказ Міністерства юстиції України № 3658/5 від 27.11.2019 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що повідомлення позивача про проведення камеральної перевірки та надсилання копії наказу про її проведення є обов'язком відповідача, а тому наявність у позивача можливості ознайомитися зі змістом цього наказу на офіційному сайті Міністерства юстиції України не спростовує протиправності такої бездіяльності, оскільки, відповідно до статті 19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а отже, позивач не зобов'язаний здійснювати моніторинг сайту Мін'юсту щодо розміщення на ньому такої інформації.
Крім цього, як вірно визначив суд першої інстанції, законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов'язав його мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.
Однак, у спірному наказі Міністерства юстиції України № 3658/5 від 27.11.2019 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» не зазначено мотиви, за яких державному реєстратору тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на три місяці та за які конкретно визначені порушення застосовано саме такий захід впливу.
Стаття 37-1 Закону №1952-ІV не визначає мінімальних та максимальних строків застосування заходу впливу у вигляді блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Проте, застосування певного виду стягнення повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачу строк обмеження у доступі до Державного реєстру прав, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення, чого відповідачем здійснено не було.
Вказане свідчить про те, що цей наказ прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства.
Водночас, суд відхиляє доводи Міністерства юстиції України, оскільки вони зводяться до оцінки порушень, допущених позивачем як приватним нотаріусом під час вчинення ним реєстраційних дій, що не спростовує висновки суду першої інстанції про недотримання відповідачем обов'язку щодо повідомлення державного реєстратора про факт проведення такої перевірки та правові підстави її проведення (пункти 6,7 Порядку №990), а також про невмотивованість застосованого до позивача стягнення. Тобто, підставою для визнання неправомірним спірного наказу є не висновки щодо допущених позивачем недоліків у роботі, а недотримання відповідачем вимог щодо повідомлення позивача про проведення камеральної перевірки та щодо обґрунтованості та зазначення мотивів прийняття спірного рішення (наказу).
Колегія суддів враховує наявність у відповідача дискреції в питаннях визначення певного виду санкцій та наголошує, що такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення. Наявні дискреційні повноваження не можуть використовуватися з порушенням цих принципів.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №826/12480/17, яків силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року.
До того ж, доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України є абсолютно ідентичними тим, що вже були викладені у відзиві на позовну заяву, та яким судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Повний текст постанови складено 15.10.2020.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна