П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1585/20
Головуючий в І інстанції: Ковбій О.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 13.07.2020 р. м. Херсон
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги.
Також, позивачем в позові викладено клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Суд першої інстанції визнав неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, викладені позивачем в позовній заяві, ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року позовну заяву залишено без руху для надання можливості позивачу звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення з позовними вимогами, в якій вказати інші підстави для поновлення строку.
На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про неповажність підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду зазначених позивачем та необхідність застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 123 КАС України у вигляді повернення позовної заяви позивачу.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими документами повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм процесуального права.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, згідно якої апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вирішуючи спірне питання та повертаючи заявлений позов позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Так, колегія суддів зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Зокрема, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інші проти Великобританії» (рішення від 22.10.1996 року), «Девеер проти Бельгії» (рішення від 27.02.1980 року)).
В силу положень ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З позову вбачається, що позивач вважає протиправним не здійснення йому виплати підйомної допомоги у зв'язку зі зміною місця дислокації Військової частини НОМЕР_1 , в якій він проходив службу, що відбулось, зі слів позивача, в листопаді - грудні 2016 року.
Таким чином, предметом позову є право позивача на отримання підйомної допомоги у зв'язку зі зміною місця дислокації військової частини.
З аналізу вимог ст.ст. 9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вбачається, що підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при переїзді військовослужбовців на нове місце військової служби в інший населений пункт.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2019 у справі № 802/1470/16-а, від 04 березня 2020 року у справі № 802/1854/17-а, від 05 березня 2020 року у справі № 802/689/16-а, від 18 березня 2020 року у справі № 810/3476/16.
З огляду на викладене, а також враховуючи вказані висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення до суду, визначені КАС України, а саме положення ч. 5 ст. 122 КАС України, що визначають строки для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Досліджуючи питання щодо строку звернення із заявленим позовом колегія суддів зазначає, що позивачем самостійно визначено, що право на отримання підйомної допомоги у зв'язку зі зміною місця дислокації Військової частини НОМЕР_1 , в якій він проходив службу, у нього виникло в листопаді - грудні 2016 року.
При цьому, як в заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в поданій апеляційній скарзі, позивач вказує, що про порушення його прав щодо не виплати підйомної допомоги він дізнався у серпні 2018 року після звільнення з військової служби.
Однак, як із заявленим позовом позивач звернувся лише 17.06.2020 року, тобто, з пропуском строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, що ним не заперечується.
Разом з цим, позивачем не зазначається та з матеріалів справи не вбачається обставин, що заважали б позивачу та могли бути об'єктивними перешкодами для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів у передбачений законом строк.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереробними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 807/867/16.
Проте, з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, позивач не вказує і не надає, та відповідно судом не встановлено обставин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк, а отже відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
У поданій на виконання ухвали суду про залишення позову без руху заяві про поновлення строку, а також і в поданій апеляційній скарзі, позивач зазначає, що ним пропущено строк звернення до суду з поважних причин посилаючись на те, що після звільнення зі служби він неодноразово особисто в усній формі звертався до відповідача з проханням про виплату йому підйомної допомоги. Також, позивач вказує, що він юридично неосвічений та у листопаді 2019 року йому стало відомо про надання громадянам безкоштовної правової допомоги. Як зазначає позивач, адвокатом центра з надання безоплатної правової допомоги від імені позивача був поданий позов до суду про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно. Позивач вказує, що він вважав, що цей позов стосується і стягнення підйомної допомоги. Однак, після відкриття провадження у справі йому стало відомо, що позов подано тільки про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. У зв'язку із чим, позивач повторно звернувся за безоплатною правовою допомогою та 17.02.2020 року йому було призначено адвоката. Позивач зазначає, що після зібрання необхідної інформації ним було подано до суду позов щодо виплати підйомної допомоги.
Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відхилив наведені доводи позивача в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки у спірних правовідносинах позивачем ставиться питання про виплату підйомної допомоги, право на отримання якої, як зазначає позивач, ним отримано в листопаді - грудні 2016 року. Тобто, з позовом позивач звернувся після сплину більше трьох років від наведених дат.
Також, відхиляючи наведені доводи позивача, колегія суддів наголошує, що позивач самостійно зазначає, що про порушення його прав щодо отримання підйомної допомоги у 2016 році позивач дізнався у серпні 2018 року після звільнення з військової служби, однак, з позовом позивач звернувся зі сплином близько двох років з моменту, як дізнався про порушення своїх прав.
Що стосується посилань позивача на те, що він неодноразово після звільнення з військової служби звертався за отриманням підйомної допомоги до відповідача, колегія суддів зазначає, що наведені доводи позивача не підтвердженні жодними доказами з боку останнього. Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна лише одна заява щодо виплати підйомної допомоги, адресована відповідачу, яка складена 11.06.2020 року. Крім того, доказів щодо отримання такої заяви відповідачем з боку позивача не надано.
Також, колегія суддів вважає, що не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду із заявленим позовом наведені позивачем обставини щодо юридичної неосвіченості, оскільки, як вказує сам позивач, за отриманням безоплатної правової допомоги він звернувся ще у листопаді 2019 року, а з даним позовом позивач звернувся лише 17.06.2020 року.
Крім того, надаючи оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано правову позицію Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 26.03.2020 року по справі № 805/2688/18-а, від 21.05.2020 року по справі № 826/4444/17, згідно якої необізнаність позивача з нормами законодавства не може свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки вказана обставина не є незалежною від його волі та не пов'язана з дійсними істотними перешкодами та труднощами. За виявлення належної активності та небайдужості, існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.
Що стосується посилань позивача на те, що він вважає, що у грудні 2019 року ним подано позов про виплату підйомної допомоги, однак, після відкриття провадження за вказаним позовом йому стало відомо, що він стосується лише виплати компенсації за неотримане речове майно, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з доданої до справи копії позову поданого до Херсонського окружного адміністративного суду 06.12.2019 року, який позивач, з його слів, вважав також спрямованим на стягнення з відповідача підйомної допомоги, судом першої інстанції встановлено, що прохальна частина його містить тільки позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити дії по нарахуванню та виплаті грошову компенсацію за неотримане речове майно станом на 25.07.2018 року.
Таким чином, дійсні підстави вважати означений позов також позовом про стягнення підйомної допомоги відсутні. В позові чітко зазначено, що його метою є виключно стягнення компенсації за речове майно. Жодні спеціальні терміни в позовних вимогах, які б створювали перешкоду в їх розумінні або дозволяли б вважати позов направленим в тому числі на стягнення підйомної допомоги - відсутні.
Зазначені обставини жодним чином не спростовуються позивачем в поданій апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, оскільки позивачем не наводиться та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними, колегія суддів приходить до висновку про правильність судового рішення щодо повернення заявленого позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про повернення заявленого позову, ухвала суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків останньої, а тому, підстави для її скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 241, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 15.10.2020 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька