Справа №380/3360/20
про закриття провадження в адміністративній справі
12 жовтня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Юрків Р.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, із вимогами:
-визнати незаконним та скасувати розпорядження виконуючого обов'язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Ярослава Степановича №23 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , у зв'язку із скороченням штату з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України;
-поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07.07.2020 року;
-стягнути з Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В означеній справі позивач оскаржує розпорядження виконуючого обов'язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Ярослава Степановича №23 від 24.04.2020 року про своє звільнення та просить суд відновити її порушені права та законні інтереси, у зв'язку із неправомірним звільненням.
Ухвалою судді від 08.05.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунула недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 19.05.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
09.06.2020 року від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов до суду відзив на позовну заяву.
22.06.2020 року позивач подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву.
25.06.2020 року представник відповідача подала до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України. За твердженням відповідача ОСОБА_1 ніколи не була державним службовцем, конкурсу на зайняття посади не проходила; посада, з якої було звільнено позивача не відноситься до державної служби; позивач не складала присягу державного службовця, що, зокрема вбачається з її трудової книги, та їй не присвоювався ранг державного службовця. Окрім того, відповідно до положень наявної в матеріалах справи Посадової інструкції інспектора Домажирської сільської ради, затвердженої сільським головою Стойко І.І., визначено, що інспектор Домажирської сільської ради, до повноважень якого віднесено питання юридичного забезпечення відповідача ОСОБА_1 призначається на посаду і звільняється з посади розпорядженням сільського голови з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України. Тобто, з позиції відповідача, така посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим.
14.07.2020 року позивач подала до суду заперечення на клопотання про закриття провадження.
Ухвалою суду від 14.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні судом поставлено на обговорення клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, у зв'язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Позивач заперечила проти закриття провадження у справі та зазначила, що відповідно до положень статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, та звільнення з публічної служби. При цьому, до публічної служби, в тому числі, відноситься і служба в органах місцевого самоврядування. Позивач вважає, що вона проходила публічну службу, а тому спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Представник відповідача клопотання про закриття провадження у справі підтримала.
Заслухавши думку позивача і представника відповідача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до розпорядження голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Стойко І.І. від 10.04.2019 року №27, ОСОБА_1 було прийнято з 19.04.2019 року на посаду інспектора Домажирської сільської ради з окладом згідно штатного розпису.
Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Я.С. від 24.04.2020 року №23 ОСОБА_1 було звільнено, у зв'язку із скороченням штату, з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
ОСОБА_1 перебувала на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 19.04.2019 року по 06.04.2020 року, що також підтверджується листом-відповіддю Домажирської сільської ради від 21.05.2020 року №320 на звернення позивача.
На переконання ОСОБА_1 , вона була безпідставно звільнена з роботи, в порушення гарантій щодо переважного права на залишення на роботі, у зв'язку із чим звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, суд зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикція та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 2 ч.1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, законодавством віднесено до адміністративної юрисдикції розгляд питань пов'язаних із прийняття (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходження та звільнення із публічної служби.
Згідно ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року №2493-III, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Тож, основною ознакою, на підставі якої виділяють посадових осіб, є наявність права на вчинення юридично-владних дій.
Частиною 1 ст.10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
При цьому, посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення Присяги (ст.11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).
Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги.
При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад (ч.1 ст.15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).
Статтею 13 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що посадові особи місцевого самоврядування зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції».
Отже, початку служби в органах місцевого самоврядування, зокрема, передує складання Присяги, присвоєння відповідного рангу у межах відповідної категорії посад, подання декларації до зарахування на посаду.
В судовому засіданні судом було оглянуто оригінал трудової книжки та копію матеріалів особової справи ОСОБА_1 .
Як встановлено судом та не заперечувалось позивачем у судовому засіданні, остання не складала Присяги посадової особи місцевого самоврядування й не має рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Доказів декларування в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції» при прийнятті на роботу позивач суду не надала.
Згідно приписів Посадової інструкції інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, затвердженої сільським головою ОСОБА_2 , інспектор Домажирської сільської ради - це посадова особа виконавчого комітету Домажирської сільської ради. Призначення на посаду інспектора та звільнення з неї здійснюється розпорядженням сільського голови з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України та чинного законодавства про працю. Інспектор підпорядковується безпосередньо сільському голові Домажирської сільської ради.
Позитивно оцінюючи доводи представника відповідача, суд відзначає, що посадові обов'язки позивача, передбачені Посадовою інструкцією інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, до повноважень якого віднесено питання юридичного забезпечення Домажирської сільської ради не передбачали виконання організаційно-розпорядчих консультативно-дорадчих функцій.
При цьому, відповідно до довідки за вих. №504, виданої Домажирською сільською радою Яворівського району Львівської області 24.06.2020 року, ОСОБА_1 перебувала на посаді інспектора та не була посадовою особою місцевого самоврядування, а також державним службовцем.
З урахуванням викладеного, а також, враховуючи положення Посадової інструкції інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, вбачається, що така посада - інспектора не є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, іншою державною службою, патронатною службою в державних органах, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відтак, суд відзначає, що позивач не набула статусу посадової особи місцевого самоврядування, що в свою чергу виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, як публічно-правового спору.
Оскільки робота позивача на посаді, з якої її було звільнено не є публічною службою, у даній справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження.
При цьому, судом враховано, що у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
У підпункті 4.2 пункту 4 Рішення від 14.12.2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другоїстатті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу Українита конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 34, 17 Кодексу адміністративного судочинства Українив аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) Конституційний Суд України зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Зі змісту встановлених обставин справи на наведених приписів законодавства випливає, що посада директора комунальної установи освіти не є посадою державного (місцевого) органу та його апарату, а робота на ній не належить до публічної служби.
Нормативний підхід до розуміння наведених вище норм процесуального права в контексті конкретних обставин справи дає підстави вважати, що відносини, які склалися між Домажирською сільською радою Яворівського району Львівської області, її посадовими особами та ОСОБА_1 не пов'язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї. Більше того, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, є трудовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
При цьому, видання відповідного акта органом місцевого самоврядування (у даному випадку розпорядження) не змінює правової природи цих відносин.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10 ч.2 ст.16 ЦК України ).
Згідно з ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд, враховуючи, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, приходить до висновку, що заявлене клопотання є обґрунтованим та вважає необхідним закрити провадження у справі, роз'яснивши позивачу, що згідно ч.1 ст.239 КАС України, розгляд даної справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст.19, 20, 238, 239, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Закрити провадження в адміністративній справі №380/3360/20 за позовом ОСОБА_1 до Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Роз'яснити позивачу, що справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Попередити позивача, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку і в строки, передбачені ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст ухвали складено та підписано 16.10.2020 року.