ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 жовтня 2020 року м. Київ № 640/3732/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), в якій просить:
- визнати незаконними дії ГУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років на підставі статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII);
- зобов'язати ГУ ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років на підставі частини восьмої статті 86 Закону № 1697-VII з моменту подачі відповідної заяви.
Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що за змістом частини восьмої статті 86 Закону № 1697-VII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів. Позивач стверджує, що оскільки його звільнено з Генеральної прокуратури України з посади прокурора з підстави передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII - ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, то він має право на пенсію за вислугу років також і за відсутності вислуги років - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців, як це передбачено частиною першою статті 86 Закону № 1697-VII.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2020 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ (у письмовому провадженні).
16.04.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник ГУ ПФУ посилається на положення, зокрема частини першої статті 86 Закону № 1697-VII, та зазначає про відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років, з огляду на відсутність у позивача на день звернення за пенсією необхідної вислуги років, а саме: 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані сторонами, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07.05.1998 по 24.12.2019 працював в органах прокуратури на різних посадах, які зазначені у його трудовій книжці.
Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2151-ц на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення діяльності у сфері протидії корупції управління організації представництва Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 24.12.2019.
15.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII, додавши до заяви копію трудової книжки, довідку про заробітну плату, документи про стаж, які прийняті ГУ ПФУ.
Листом від 17.01.2020 № 2600-0314-8/1394 ГУ ПФУ повідомило позивача про те, що йому відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років згідно із статтею 86 Закону № 1697-VII у зв'язку із відсутністю необхідного стажу за вислугу років (24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців). Також, відповідач у цьому листі зазначив, що до стажу позивача за вислугу років зараховані наступні періоди: половина періоду навчання з 01.09.1993 по 06.05.1998, період з 07.05.1998 по 24.12.2019 - стаж роботи на посадах прокурорів (21 рік 7 місяців 16 днів). Стаж за вислугу років складає 23 роки 11 місяців 19 днів.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У справі, яка розглядається, не є спірним обрахунок відповідачем вислуги років на день звернення позивача за призначенням йому пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В Україні правове регулювання відносин пенсійного забезпечення здійснюється на підставі Конституції України, відповідно до якої виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Умови та порядок призначення, перерахунок і виплата пенсій встановлюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами України.
Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Зміст права громадян на пенсійне забезпечення полягає в їх матеріальному забезпеченні шляхом надання різноманітних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, у разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Закон № 1058-ІV регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно Законом № 1058-ІV визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-ІV).
Спеціальні умови пенсійного забезпечення за особливостями професійного статусу особи передбачені, зокрема, Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), Законом України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ) та Законом № 1697-VII.
При введенні в дію Закону № 1058-ІV збережено пільгове пенсійне забезпечення, передбачене законами № 1788-ХІІ, № 1789-ХІІ, а згодом і Законом № 1697-VII у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і пенсію за вислугу років. Наявність таких пенсій пояснюється особливістю окремих професій і складними умовами праці. Пенсія за вислугу років - це пенсійна виплата, що є регулярним (щомісячним) грошовим забезпеченням окремих категорій громадян зі спеціальною правоздатністю, у зв'язку з тривалою професійною діяльністю.
Пенсії за вислугу років встановлюються категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Цей вид пенсії слугує формою матеріального забезпечення осіб, які через специфічний характер своєї професії потребують, на думку законодавця, додаткового або підвищеного соціального захисту з поміж інших категорій громадян. На відміну від пенсії за віком пенсії за вислугу років призначаються чітко визначеному в законодавстві колу осіб, в тому числі і прокурорам.
На час звернення позивача за призначенням йому пенсії (15.01.2020) пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовано Законом № 1697-VII, а саме статтею 86.
Так, згідно із частиною першою статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (частина друга статті 86 Закону №1697-VII).
При цьому, у частині п'ятій статті 86 Закону № 1697-VII для працівників, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону № 1058-IV, передбачено право на призначення такої пенсії у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. До досягнення віку, встановленого цією частиною, право на пенсію за віком мають чоловіки 1960 року народження і старші
Також, частиною восьмою статті 86 Закону № 1697-VII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що призначення прокурорам пенсії за вислугу років є додатковою та підвищеною соціальною гарантією з боку держави через специфічний характер професії. Необхідною умовою для її призначення є наявність необхідної кількості вислуги років на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України за її призначенням.
При цьому, робота в органах прокуратури безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії, осіб звільнених з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів не впливає на виникнення права на призначення такого виду пенсії у разі недостатньої кількості вислуги років, визначеної частиною першою статті 86 Закону № 1697-VII, оскільки саме за тривалість професійної діяльності та її специфічні умови працівникам прокуратури надається такий привілей у їх пенсійному забезпеченні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368)
Суддя О.М. Чудак