16 жовтня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/1411/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № НОМЕР_1 про визнання дій протиправними,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 (далі - відповідач) щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.07.2016 року по 04.08.2017 року у розмірі 197,04 грн;
- стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період служби з 28.07.2016 року по 04.08.2017 року в сумі 38920,50 грн;
- стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 05.08.2017 року до 04.09.2020 року в сумі 399583,62 грн;
- зобов'язати Військової частини № НОМЕР_1 нарахувати і виплати на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 28.07.2016 р. по 04.08.2017 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Звертав увагу суду на те, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі. Зокрема, у зазначений період не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Зазначив, що звернувся із заявою до відповідача, в якій просив виплатити індексацію грошового забезпечення, проте отримав відповідь, що грошове забезпечення індексації не підлягає.
Наголошував на тому, що визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), а нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01 січня 2008 року. Тобто січень 2008 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), відтак є і базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення.
Отже, на думку позивача січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), тому відповідно до Порядку № 1078 - січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Таким чином, на думку останнього заборгованість з виплати індексації з 28.07.2016 року по 04.08.2017 року складає 38920,50 грн.
Крім того зазначив, що сума заробітку за час затримки розрахунку з 05.08.2017 року по день подання позову складає 399583,62 грн, яка підлягає стягненню на його користь. Вказана вимога аргументується тим, що спеціальними нормативно - правовими актами не встановлено відповідальність військової частини за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцям всіх належних сум при звільненні, а тому у вказаних правовідносинах мають застосуватись вимоги статей 116,117 КЗпП України.
Звертаючись до суду позивач також звертав увагу, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до вимог норм чинного законодавства. Отже, на переконання останнього, відповідач зобов'язаний нарахувати і виплатити суму компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
09.09.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
24.09.2020 р. відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Зазначив, що Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" № 1078 від 17.07.2003 р. (далі - Порядок № 1078) не передбачає черговість нарахування сум індексації. В межах наявного фінансового ресурсу, можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оборони України не було. Механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Відповідач наголошував, що кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а кошти для виплати не надходили, саме тому протягом 2015-2018 років видатки на такі виплати не передбачені.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 відповідач звертав увагу суду на те, що позивачеві встановлено базовий місяць для обчислення індексу споживчих цін липень 2016 р. - місяць прийняття на військову службу.
Окрім того вважає, що позовна вимога щодо зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію позивачеві не підлягає задоволенню, з огляду на дискреційність повноважень командира військової частини щодо прийняття відповідного рішення.
Також відповідач заперечив щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки за період з 05.08.2017 року по день звернення до суду та щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, оскільки така заборгованість відсутня.
15.09.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Судом встановлено наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 з 28.07.2016 до 04.08.2017 де перебував на грошовому утриманні та отримував грошове забезпечення.
26.08.2020 р. листом Чернівецького прикордонного загону № 11/9088 позивачу надано наступну інформацію: довідку про нараховану та виплачену суму індексації за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Згідно з пункту 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, проаналізувавши наведе суд зазначає, що на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Посилання відповідача на відсутність передбачених для цих цілей в бюджеті коштів (для виплати індексації), суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
За таких обставин, вказані відповідачем аргументи не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивачу у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Системний аналіз наведеного вище, дає підстави дійти висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Таким чином, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком проведення індексації грошових доходів населення №1078 чітко визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, у тому числі і на відповідача.
Позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення в сумі 38920,50 грн за період служби (в частині визначеної і розрахованої позивачем суми), суд вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки повноваження з обрахунку/розрахунку таких виплат належать виключно суб'єкту владних повноважень. Суд не є повноважною особою, яка здійснює розрахунок і адміністрування таких виплат, а захищає лише порушене право, і не може перебирати на себе не властиві функції. В даному випадку структурний підрозділ відповідача, який здійснює бухгалтерське обслуговування - є повноважним здійснити такий розрахунок в разі захисту порушеного права судом.
Предмет спору у даній справі фактично стосується права позивача на отримання індексації грошового забезпечення за певний період, водночас питання, пов'язанні з обрахунком її розміру, мають вирішуватись вже після нарахування таких коштів та у випадку наявності відповідного спору, щодо невірного розрахунку таких сум. Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині позовних вимог, які стосуються визначеної позивачем суми. Разом з тим, суд також зазначає і те, що проведені позивачем розрахунки не слід вважати невірно розрахованими.
Щодо надання правової оцінки доводам позивача щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно з статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Суд повторно зазначає, що відповідно до п.5 Порядку №1078 (проведення індексації грошових доходів населення) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Тобто, за умови підвищення востаннє посадового окладу в січні 2008 року, такий місяць є базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
На момент виникнення оскаржуваних правовідносин, визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п.13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов'язує встановлення базового місяця індексації.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.
Проаналізувавши постанову Кабміну України №1294, в період її дії з 01.01.2008 по 01.03.2018, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців, а так само позивача.
Тобто, суд погоджується з аргументами позивача в частині визначення базового місяця (січень 2008 р.) для проведення індексації, а тому вважає за необхідне задовольняючи частково позов визначити вказаний базовий місяць, що сприятиме повному захисту порушених прав позивача.
Разом з тим, суд звертає увагу також на те, що згідно наказу Міністерства оборони України №90 від 01.03.2018 "Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України" з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, установлено тарифні розряди за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 1 - 22 до наказу, в результаті чого збільшилися посадові оклади військовослужбовців.
Відповідно до наданої довідки про нарахування суми індексації за 2016 рік, судом встановлено, що позивачеві не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 28.07.2016 року по 04.08.2017 року.
Підставою для своєчасного не нарахування за вказані періоди індексації грошового забезпечення відповідачем зазначено наявність підстав для здійснення індексації лише в межах фінансових ресурсів бюджетів.
Водночас, суд наголошує, що відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення, не звільняє відповідача від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, і в свою чергу діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Враховуючи наведене вище та те, що Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078 чітко визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, у тому числі і на відповідача, суд дійшов висновку, що відповідач не нарахувавши та не виплативши позивачеві індексацію грошового забезпечення вчинив протиправну бездіяльність.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Отже, відповідачем в оскаржуваних правовідносинах, допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.07.2016 р. по 04.08.2017 р.
Водночас, суд враховує, що статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, що в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує до спірних правовідносин.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
У свою чергу, згідно з загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 28.07.2016 р. по 04.08.2017 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
В даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Суд також відхиляє доводи відповідача з приводу дискреційних повноважень при прийняті рішення щодо нарахування індексації, з огляду на наступне.
Дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316 - й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
В даному ж випадку на переконання суду за конкретних фактичних обставин відповідач не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05.08.2017 р. по 04.09.2020 р. в розмірі 399583,62 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всіх суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Зазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого врегулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, якщо немає спору про належні до виплати суми.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Диспозиція статті 116 КЗпП України визначає строки розрахунку з працівником, а статті 117 КЗпП України відповідальність роботодавця. У поєднанні гіпотези вказаних статей визначають за певних умов своєрідну санкцію для роботодавця, який свідомо ухилився від виконання покладених на нього зобов'язань.
Слід зауважити, що в рішенні від 12 серпня 2020 року (справа №806/2903/18, провадження №К/9901/8645/19) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. (пункт 47 рішення)
Очевидним є те, що у спірних правовідносинах позивача та відповідача існував спір, який стосується обов'язку виплатити індексацію за певний період, що власне і зумовило звернення позивача до суду. На думку суду, законодавець передбачувано визначив в гіпотезі статті 117 КЗпП України такі складові, як вина та спір. При цьому, норми вказаної статті конструктивно викладені в поєднанні вини та відсутності спору про розмір виплати. Іншими словами, у спірних правовідносинах має бути встановлена вина роботодавця, яка може проявлятись, як у формі прямого/непрямого умислу або ж необережності. При цьому, стан таких правовідносин має вказувати на відсутність спору про розмір виплати.
В демократичному суспільстві нормативно-правові акти за своєю природою побудовані тільки на захист працівника. Аналіз національного законодавства свідчить про те, що роботодавець за невиплату заробітної плати, в тому числі і її складових (грошового утримання) суб'єктивно може нести відповідальність у різних формах, як то дисциплінарну, адміністративну, кримінальну, тощо. В даному ж випадку мова йде про відповідальність, яка виражена у грошовій формі, і яка наступає тільки за результатами вирішення певного спору. Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з позивачем можливий тільки в тому випадку, коли роботодавець (відповідач) за результатами вирішення даного спору буде ухилятись провести остаточний розрахунок з позивачем з дня набрання рішенням законної сили по день фактичного розрахунку. А тому, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час весь затримки в сумі 399583,61 грн слід відмовити.
Звертаючись до суду позивач також просив зобов'язати виплати на його користь суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Згідно з статтями 1-2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон № 2050-III пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III, Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року по справі № 522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі № 336/4675/17 (провадження N К/9901/23/17), в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд застосовує при виборі і застосуванні до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що на даний час відсутня виплата основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
А тому, враховуючи вищезазначене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації по втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не проведені (не виплачені) відповідачем, а тому заявлені вимоги є передчасними.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.
Стосовно розподілу судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.07.2016 року до 04.08.2017 року у розмірі 197,04 грн;
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.07.2016 року по 04.08.2017 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 рік, із врахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина № НОМЕР_1 (вул. Герцена, 2-а, м. Чернівці, 58022, Код ЄДРПОУ 14321682)
Суддя І.В. Маренич