Копія
Справа № 560/1328/20
іменем України
16 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування вимог,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску від 14.11.2018 №Ф-46319-17У, від 05.02.2019 №Ф-46319-17У, від 12.08.2019 № Ф-46319-17У.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підприємницька діяльність позивачем не здійснювалась. Будь-яких платежів в тому числі податків до бюджету не сплачував. Звітів про підприємницьку діяльність не складав і відповідно до податкових органів не направляв. Жодної перевірки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не проводилось. Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом та максимумом. Отже, у фізичної особи, яка не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок. 26.02.2020 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем за № 26730060002048059. Враховуючи зазначене, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.04.2020 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань громадянин ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.08.2010, з 21.08.2010 по 26.02.2020 перебував на податковому обліку на загальній системі оподаткування з річним періодом подачі податкових декларацій та звітів. 26.02.2020 до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 за його рішенням. Звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачем не подавались та єдиний внесок всупереч Закону №2464, не сплачувався. Тому, ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який перебуває на загальній системі оподаткування було нараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018 та 2019 роки в сумі 29293,44 грн. (8448,00грн. за 2017 рік + 9828,72 грн. за 2018 рік + 11016,72 грн. за 2019 рік). За обліковими даними інтегрованої картки платника податків, станом на 31.10.2018, сума заборгованості позивача з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становила 15819,54 грн. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.05.2020 продовжено строк розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування вимог на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), та продовжено позивачу процесуальний строк встановлений судом для подання відповіді на відзив до 22.06.2020.
Позивачем станом на 01.09.2020 відповіді на відзив Головного управління ДПС у Хмельницькій області до суду не подано.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Також суд зазначає, що відповідно до положень ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
При цьому, відповідно до п.3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, враховуючи обставини того, що позивачем протягом тривалого терміну не було до суду подано відповіді на відзив, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Як убачається з матеріалів справи та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 20.08.2010 по 26.02.2020 перебував у статусі фізичної особи-підприємця та здійснював такий вид діяльності за КВЕД: 60.22.0 - діяльність таксі, 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту.
26.02.2020 підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 26730060002048059.
Згідно з даними інтегрованої картки платника податку за позивачем станом на 31.10.2018 обліковувалась заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 15819,54 грн.
На підставі даних ІКП податковим органом було сформовано податкову вимогу про сплату (недоїмки) №Ф-46319-17 від 14.11.2018, відповідно до якої позивачу визначено до сплати 15819,54грн. єдиного соціального внеску.
В подальшому, враховуючи те, що недоїмка позивачем сплачена не була і зросла податковим органом винесено і надіслано позивачу податкову вимогу від 05.02.2019 №Ф-46319-17У на суму 18276,72 грн. та від 12.08.2019 № Ф-46319-17У на суму 23785,08 грн..
Не погоджуючись із прийнятими вимогами про сплату боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №2464-VI, включно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Статтею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як встановлено судом, 21.08.2010 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взятий на податковий облік в Хмельницькій ДПІ (Хмельницький район).
01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пунктів 2-3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений статтею 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9).
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 3 ст. 9).
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 4 ст. 9).
У відповідності з абз. третім частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Вирішуючи даний спір, судом встановлено, що сторонами не заперечується сама наявність у фізичних осіб-підприємців обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, починаючи з 01 січня 2017 року незалежно від отримання доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до матеріалів справи та в силу приписів вищенаведених законодавчих норм, ФОП ОСОБА_2 , підприємницька діяльність якої офіційно припинена 26.02.2020, з 20.08.2010 по 26.02.2020 вважався платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ.
Водночас, надаючи оцінку правомірності спірним вимогам про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-46319-17У, від 05.02.2019 №Ф-46319-17У, від 12.08.2019 № Ф-46319-17У, суд зазначає наступне.
Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачені заходи впливу та стягнення єдиного внеску.
Відповідно до ч. 2 цієї статті, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449.
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
З матеріалів справи судом встановлено, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-46319-17У, від 05.02.2019 №Ф-46319-17У, від 12.08.2019 № Ф-46319-17У відповідачем прийнято на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Документальна перевірка не проводилась, що не суперечить вимогам Інструкції № 449.
Водночас, вирішуючи цей спір, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що 3 червня 2020 року набув чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Відповідно до пояснювальної записки, прийняття Закону № 592-ІХ обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Такий підхід щодо врахування при вирішенні подібних спірних правовідносин вказаних положень Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01 липня 2020 року по справі № 260/81/19.
Відповідно до пп. 20.1.37 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.
Отже, вжиття заходів щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є правом, а не обов'язком контролюючого органу.
Згідно положень п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності зокрема передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь - яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Серед основних засад (принципів) адміністративного судочинства першим визначено верховенство права.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За приписами частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також, Європейський Суд з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
З огляду на зазначене, вирішуючи цей спір, суд вважає необхідним врахувати позицію позивача на те, що він фактично не здійснює підприємницьку діяльність, не отримував дохід він неї, не подавав звітності, та жодним чином не передбачав необхідність нарахування та сплати за таких обставин єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Натомість відповідач при винесенні спірного рішення не врахував вказані обставини, що призвело до порушення прав позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-46319-17У, від 05.02.2019 №Ф-46319-17У, від 12.08.2019 № Ф-46319-17У порушує права позивача, які підлягають відновленню шляхом їх скасування. Саме такий судовий захист суд вважає ефективним.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску від 14.11.2018 №Ф-46319-17У, від 05.02.2019 №Ф-46319-17У, від 12.08.2019 № Ф-46319-17У.
Стягнути з Головного управління ДПС у Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 43142957)
Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький
"Згідно з оригіналом"
Суддя І.І. Тарновецький