16 жовтня 2020 р. м. ХерсонСправа № 657/1258/20
Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Пекний А.С., перевіривши виконання вимог статей 160-168 КАС України за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Каланчацької селищної ради про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Каланчацького районного суду Херсонської області з позовом до Каланчацької селищної ради (далі-відповідач), в якому просить зобов'язати відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав реєстрації адреси вул. Прикордонна, 28а, с. Хорли Каланчацького району Херсонської області за суб'єктами права власності зазначених в інформаційній відомості Державного реєстру речових прав від 02.07.2020 року: ВАТ «ПМК-159»; ВАТ «Дніпроенерго»; ПАТ «ДТЕК «Дніпроенерго»; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго»; ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_5 , без порушення самого права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як власник майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 звернулась до відповідача із заявою про скасування реєстрації майна за вказаною адресою у Державному реєстрі речових прав суб'єктам права власності зазначених осіб. Позивач вказує, що в частині реєстрації адреси АДРЕСА_1 , не порушуючи саме право власності суб'єктів зазначених в списку з підстав, що адреса АДРЕСА_1 належала та належить тільки одному об'єкту найму право власності на яке належить їй відповідно до свідоцтва про право власності від 05.06.2012 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.06.2012 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.11.2018 року.
Каланчацька селищна рада листом від 03.09.2020 року відмовила в задоволенні вимог мотивуючи тим, що в Україні дозволено більше одного суб'єкта права власності проводити державну реєстрацію речових прав за однією адресою та надала рекомендацію звернутися до сільської ради або змінити адресу.
Вказану відмову позивач вважає протиправною з огляду на те, що у вищевказаних суб'єктів права власності помилково зазначена адреса АДРЕСА_1 , оскільки адреса АДРЕСА_1 визначена єдиному об'єкту майна право власності, на яке позивач має згідно закону.
Відповідно до положень ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд прийшов до висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Тобто при розгляді конкретного спору суду необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Відповідно приватні спори підлягають вирішенню в іншому судовому порядку.
В даному випадку спір має характер приватноправового, оскільки з доданих до позову витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається, що записи про права ВАТ «ПМК-159»; ВАТ «Дніпроенерго»; ПАТ «ДТЕК «Дніпроенерго»; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; Енергопостачальної компанії «Херсонобленерго»; ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_5 на об'єкти за спірною адресою внесені на підставі правовстановлюючих документів (договорів купівлі-продажу, дарування, тощо).
У контексті спірних правовідносин вбачається, що позивач просить про захист саме свого цивільного права на об'єкт за спірною адресою, шляхом зобов'язання відповідача скасувати у Державному реєстрі речових прав записів про права вказаних вище осіб на об'єкт за спірною адресою.
Разом з цим, суд звертає увагу, що частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
З наведеного убачається, що скасування записів про речові права чинним законодавством не передбачено, при цьому чинним законодавством встановлена можливість скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав. Разом з тим, скасування таких рішень, які прийняті на підставі правовстановлюючих документів, призведе до фактичного позбавлення ВАТ «ПМК-159»; ВАТ «Дніпроенерго»; ПАТ «ДТЕК «Дніпроенерго»; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; Енергопостачальної компанії «Херсонобленерго»; ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_5 речових прав на об'єкти за адресою АДРЕСА_1 .
З обсягу обґрунтування, наведеного позивачем на підтвердження стверджуваного порушення права, з характеру, суті та спрямованості заявленої вимоги видно, що позивач, попри звернення до суду з даним позовом насправді заявила вимогу про право на об'єкт, який перебуває у неї у власності.
Таким чином, для вирішення цього спору слід встановлювати обставини, які виникли поза межами даного спору та відповідних публічно-правових відносин, що не відноситься до компетенції адміністративного суду.
Слід зазначити, що за ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені тією ж ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, віднесено: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; у тому числі способом захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Загальні положення про право власності установлені Главою 23 Цивільного кодексу України.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Також слід врахувати, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши у п.п. 22-24 рішення наступне:
"Суд знову зазначає, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (див. рішення у справі "Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року, п. 37).
Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії", заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії", N N 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).
Як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)"."
Зазначена правова позиція Європейського суду з прав людини дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін щодо доведення, як в даному випадку, своїх позицій з питань правомірності набуття права власності, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналізуючи викладені правові норми у сукупності із установленими обставинами справи, суд приходить до висновку, що спори, що виникають у зв'язку із реєстрацією майна та майнових прав, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, має розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства (в залежності від порядку цивільного або господарського судочинства, так як такі спори за своїм характером є приватноправовими).
Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.04.2018р. у справі №817/1048/16, від 14.03.2018р. у справі №396/2550/17, від 11.04.2018р. у справі №554/14813/15-ц, від 15.05.2018р. у справі №686/22036/15-ц та ін.
Верховний Суд в постановах від 04.03.2020р. у справі №440/1895/19 та від 17.04.2018 у справі №815/6956/15 підкреслив, що участь у спорі суб'єкта владних повноважень як сторони справи ще не означає, що таки спір є публічно-правовий. При визначенні виду судочинства необхідно з'ясувати у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Необхідно також враховувати який спосіб захисту порушеного права обирається у позові. Якщо у справі спір про право і таке право цивільне, то такий спір повинен вирішуватися в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (в даному випадку, враховуючи склад учасників, Господарським процесуальним кодексом України).
Позивач помилково вважає цей спір публічно-правовим, натомість він за своєю суттю спір є приватноправовим.
Враховуючи викладені правові норми та висновки Великої Палати Верховного Суду у сукупності з обставинами даної справи, суд приходить до висновку, що спір, який виник в межах даного позову, є похідним від спору щодо майна або майнових прав, а тому має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Оскільки спір не є публічно-правовим, то це виключає можливість його розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене вбачаються підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі.
Керуючись ст.170, 243, 248 КАС України,
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Каланчацька селищна рада про зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею.
Суддя А.С. Пекний
кат. 114000000