Справа №:755/2445/18
"09" жовтня 2020 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_3 про арешт майна, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100040015377 від 14.11.2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України,
08 жовтня 2020 року прокурор Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1331194580000).
Прокурор зазначає, що ним здійснюється процесуальне керівництво в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100040015377 від 14.11.2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, під час якого було встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно невстановленою особою, яка використовувала особисті документи померлого ОСОБА_4 , приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було подано інвестиційний контракт №151/Ж від 01.08.2006 року, що укладений між АТ ХК «Київсміськбуд» та ОСОБА_4 , акт прийому-передачі новозбудованого об'єкту від АТ ХК «Київсміськбуд» інвестору ОСОБА_4 , довідку про сплату ОСОБА_4 100% вартості новозбудованого об'єкту, довідку з КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 18.08.2017 року, про те, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності не зареєстрована. На підставі наданих документів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було проведено державну реєстрацію права власності, внаслідок чого право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_4 (який на день проведення реєстрації помер).
Разом з тим згідно офіційної відповіді Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_2 відповідно до акту №273 від 15.10.2007 року отримана Головним управлінням житлового забезпечення від АТ ХК «Київміськбуд» та передана атом №324 від 28.11.2007 року Дарницькій в м.Києві РДА для розподілу черговикам квартирного обліку. Відповідно вказана квартира належить територіальній громаді м.Києва, а ОСОБА_4 ні коли не був інвестором будівництва вказаної квартири.
Прокурор зазначає, що вказана квартира належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради та вибула з її володіння поза волею дійсного власника.
В судовому засіданні прокурор зазначив, що накладення арешту на зазначене майно необхідне для збереження речових доказів у кримінальному провадженні, підтвердив суду, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 15.02.2018 року арешт із вказаних підстав вже накладався, проте з невідомих йому причин, ухвала не була виконана.
У відповідності до ч. 2 ст. 163 КПК України, клопотання розглядається без виклику осіб, у володінні яких перебуває дана квартира.
Вислухавши думку прокурора, дослідивши надані матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
Так, статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так постановою старшого слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_6 від 20 листопада 2017 року квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 1331194580000) визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12017101040015377.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №226931550 від 06.10.2020 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 1331194580000) належить ОСОБА_7 .
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Так, на думку слідчого судді, прокурором не доведено правову підставу для арешту майна, на яке вже був накладений арешт ухвалою слідчого судді від 15 лютого 2018 року.
Відповідно до ст. 175 КПК України, ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Крім того, до матеріалів клопотання додано лист КМДА від 29.09.2020 року, згідно якого у Департаменті взагалі відсутні належні докази, що підтверджують обставини незаконного заволодіння нерухомим майном та які можуть бути подані до суду з відповідною позовною заявою, не містять такого підтвердження й досліджені під час розгляду вказаного клопотання документи.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 170 - 173 КПК України,
У задоволенні клопотання - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя