2/754/5984/20
Справа № 754/9807/20
іменем України
16 жовтня 2020 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України при поданні позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр Деснянського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати вимушеного прогулу та моральної шкоди -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до КНП «Консультативно-діагностичний центр Деснянського району м. Києва, в якому остання просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ №122 від 11.06.2018 про звільнення ОСОБА_1 з 12.06.2018 з посади лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення, яке розташоване на 5 поверсі на Закревського, 81/1 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва;
- поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення, яке розташоване на 5 поверсі на Закревського, 81/1 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 257 120 грн.;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 257 120 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.09.2020 позов було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, оскільки він не відповідав вимогам п. 3, 9, 10, ч. 3 ст. 175 ЦПК України, ч. 4 ст. 177 ЦПК України
30.09.2020 до суду зі сторони позивача надійшла заява, в якій ОСОБА_1 підтвердила, що нею не подано тотожного позову, який стосувався би надсилання листа КНП КДЦ Деснянського району м. Києва четвертого наказу звільнення у 2020 році, з тих самих підстав,та зазначає, що судових витрат не очікує понести.
Вказаною заявою позивачем усунуто недоліки позову в частині виконання вимог 9, 10, ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Також, 30.09.2020 до суду зі сторони позивача надійшла заява, у відповідності до якої, поміж іншого, остання вказує на те, що нею заявлялось клопотання про витребування доказів, на підставі яких суд мав би можливість розрахувати суму.
Вказує на те, що звільнена від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.10.2020 позов повторно залишено без руху, оскільки він не відповідає вимогам п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, ч. 4 ст. 177 ЦПК України.
У вказаній ухвалі зазначено, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік осіб, звільнених від сплати судового збору", при цьому у відповідності до вказаної норми позивач звільнена від сплати судового збору за вимоги позову про визнання незаконним та скасування наказу №122 від 11.06.2018 про звільнення ОСОБА_1 з 12.06.2018 з посади лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення, яке розташоване на 5 поверсі на Закревського, 81/1 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення, яке розташоване на 5 поверсі на Закревського, 81/1 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва; та вимогу пред'явлену в інтересах неповнолітньої особи (стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди).
Разом з тим, вимоги позову про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення та моральної шкоди не є вимогами, які стосуються виплати позивачу заробітної плати та поновлення останньої на роботу, а тому в цій частині остання не звільняється від сплати судового збору в порядку ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Зокрема, у свої постанові № 910/4518/16 від 30.01.2019 року Велика Палата ВС/КЦС вказала, що за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та коштів за невикористану відпустку під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
З огляду на вказане, в ухвалі суду від 06.10.2020 було вказано, що позивачу необхідно надати докази сплати судового збору за вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення та за вимогу про стягнення моральної шкоди, або надати до суду докази звільнення від сплати судового збору.
При цьому зазначено, що позивачем не надано до суду доказів наявності умов, передбачених ст. 8 Закону України «про судовий збір», для звільнення її від сплати судового збору за вимоги позову про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення та за вимогу про стягнення моральної шкоди.
Крім вказаного в ухвалі суду від 06.10.2020 зазначено, що позивачем не надано доказів неможливості самостійного здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня звернення до суду з вказаним позовом. Доказів існування перешкод в отриманні позивачем документів, на підставі яких можна здійснити вказаний розрахунок, до суду не надано.
При цьому акцентовано увагу позивача а тому, що перекладання обов'язків здійснення вказаних дій на суд суперечить основним засадам цивільного судочинства, визначених ч. 3 ст. 2 ЦПК України (змагальність сторін, диспозитивність).
10.10.2020 позивачем отримано ухвало суду від 06.10.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
12.10.2020 від позивача до суду надійшли заяви, у відповідності до яких остання вказує на те, що ухвала судді Саламон О.Б. від 06.10.2020 «беззаперечний доказ відвертого знущання нелюда, використовуючого посаду судді для свідомого порушення норм права самих незахищених верств населення - неповнолітньої дитини та матері-одиначки 2 дітей, пятий рік існуючій у пеклі злиднів та ганьби».
Жодних матеріалів та обґрунтованих заяв, які б свідчили про виконання позивачем вимог ухвали суду від 06.10.2020, від позивача станом на 16.10.2020 до суду не надходило.
Належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження матеріального стану, який би свідчив про наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, або існування обставин, визначених ст. 8 Закону України "Про судовий збір" (зокрема, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; що позивач є одинокою матір"ю дитини віком до чотирнадцяти років; тощо), до суду не надано.
Зокрема, до суду не надано належних, допустимих та достатніх доказів неможливості надання до суду обгрунтованого розрахунку сум, які позивач просить стягнути з відповідача, що є чіткою вимогою до позову у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду не виконає вимоги ст. ст. 175,177 ЦПК України, позовна заява вважається неподаною та повертається позивачеві.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що недоліки заяви усунуто не було, тому її слід вважати неподаною та повернути заявнику.
Керуючись ст. 185 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр Деснянського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати вимушеного прогулу та моральної шкоди - повернути заявнику, роз'яснивши право на повторне звернення до суду після усунення обставин, що стали підставою для повернення заяви.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет на веб-сайті суду: http://ds.ki.court.gov.ua/
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Повний текст ухвали суду складено 16.10.2020.
Суддя