ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 760/34529/19
провадження № 2/753/5411/20
"10" вересня 2020 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до
АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 03.04.2011, згідно якої отримала кредит у розмірі 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, ОСОБА_1 станом 31.10.2019 має заборгованість у розмірі 211348,33 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 669,23 грн., заборгованості по відсоткам - 203834,10 грн., заборгованість за комісією - 0,00 грн., заборгованість за пенею - 6845,00 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27.12.2019 вказану позовну заяву передано для розгляду до Дарницького районного суду м. Києва.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 21.04.2020 було відкрито провадження у справі та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Відповідач у встановлений в ухвалі строк відзив на позовну заяву не надала.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 1 ст. 634 ЦПК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав: витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/; розрахунок заборгованості за договором № б/н від 03.04.2011 станом на 31.10.2019.
В той же час позивач не надав суду анкету-заяву позичальника та підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, довідки про умови кредитування.
У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують встановлення відповідачу кредитного ліміту та взагалі видачу кредитної картки.
Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надано анкету-заяву, виписки з рахунку відповідача, суд не може перевірити чи взагалі надався кредит відповідачу.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Також слід зазначити, що самі розрахунки заборгованості також не містять даних про встановлення кредитного ліміту та його розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновок, згідно якого, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03 квітня
2019 року в справі №221/5089/16-ц, -у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки «Універсальна». ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки «Універсальна» та розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року в справі №755/16198/15-ц, - суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Встановити ж наявність боргу на підставі нечіткої ксерокопії заяви та провести за нею обґрунтований розрахунок суми боргу неможливо, оскільки суди не мали належних та допустимих доказів для здійснення розрахунку. Отже, застосувавши при ухваленні судових рішень принцип диспозитивності та справедливості, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що факт отримання відповідачем кредитної картки «Універсальна» підтверджується підписанням відповідачем заяви позичальника, а її користування підтверджується випискою по картці, оскільки у цій заяві відсутні відомості про отримання відповідачем кредитної картки, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, на які посилається банк у касаційній скарзі. Оскільки у матеріалах справи відсутня виписка по рахунку, то не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що у цій виписці містяться відомості як про зняття коштів, так і про погашення кредиту.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 536, 626, 634, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 280-282, 354-356 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299, р/р № НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
СУДДЯ: МИЦИК Ю.С.