Справа № 431/2687/19
Пров. № 2/409/128/20
05 жовтня 2020 року смт.Білокуракине
Білокуракинський районний суд Луганської області
у складі головуючого судді - Третяка О.Г.,
за участю секретаря судових засідань Бушлі О.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Білокуракине цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ,треті особи,які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна та визнання права власності,-
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна та визнання права власності, а саме-просить визнати за ним право власності на 3/8 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,що в Державному реєстрі рочових прав на нерухоме майно зареєстровані за ОСОБА_3 ,реєстраційний номер об'єкта нарухомого майна 956000044251; номер запису про право власності 26108673 та витребувати вказане майно з володіння ОСОБА_3 ,і.н. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4 ,і.н. НОМЕР_2 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. Батьками ОСОБА_4 і ОСОБА_7 є ОСОБА_5 га ОСОБА_8 , які перебували у зареєстрованому шлюбі.26 вересня 1979 року подружжя ОСОБА_9 придбало недобудований житловий будинок, розташований на земельній ділянці 600 кв. м.. що знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності на об'єкт нерухомого майна було оформлено на ОСОБА_5 . Договір купівлі - продажу посвідчено нотаріусом Марківської державної ноіаріаліїної контори за реєстром №865 . В подальшому подружжя добудувало будинок та ввело його в експлуатацію. 22 червня 1995 року ОСОБА_10 (мати позивача) склала заповіт на випадок смерті ,яким все своє майно заповіла ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. С'таробільською державною нотаріальною конторою Луганської облас'ті заведено спадкову справу №371/2006. Єдиним спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину, є ОСОБА_4 . На момент смерті спадкодавиці з нею постійно проживав чоловік - ОСОБА_5 який вважається таким, що прийняв спадщину .До спадкової маси входило Ѕ спірного будинку.
ОСОБА_5 прийняв спадщину по закону,так як спільно проживав з ОСОБА_8 ,та мав обов'язкову долю у розмірі 1/8 спірного будинку.
03 липня 2013 року ОСОБА_5 належну йому 1/2 частку будинку вартістю 84000 грн. подарував ОСОБА_4 (позивачеві).
10 липня 2013 року ОСОБА_5 1/2 частку будинку вартістю 84000 грн. подарував ОСОБА_6
12 травня 2018 року ОСОБА_6 подарував 1/2 частку будинку ОСОБА_3
ОСОБА_5 ,подарувавши ОСОБА_11 1/2 частку будинку, яка входить до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_10 фактично розпорядився чужим майном. Позивач не оспорює правомірпісгь правочину в частині дарунку 1/8 частки будинку, яку успадкував ОСОБА_5 як обов'язкову частку. Відчуження інших 3/8 часток є незаконними на думку позивача.
В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з'явився.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_4 та просив їх задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала,та подала письмове заперечення .Відповідачкою зазначено ,що на момент дарування 03 липня 2013 року ОСОБА_5 належну йому 1/2 частку будинку вартістю 84000 грн. ОСОБА_4 ,вже діяв договір довічного утримання ,укладений між ОСОБА_5 та його сином ОСОБА_6 від 18 березня 2008 року і за яким, 1\2 будинку за адресою АДРЕСА_1 , переходила у власність його синові і особі, яка здійснювала догляд - ОСОБА_6 . Даний договір був дійсним по 10 липня 2013 року. Таким чином на дату - З липня 2013 року ОСОБА_5 не міг відчужувати свою 1\2 частку зазначеного житлового будинку, оскільки він її вже раніше передав за договором довічного утримання ОСОБА_6 10 липня 2013 року добровільно було розірвано договір довічного утримання. Після цього було укладено договір дарування 1\2 частини житлового будинку від ОСОБА_5 ОСОБА_6 . Цей договір є і був чинним, і на його підставі ОСОБА_6 с подарував цю частину будинку своїй доньці - ОСОБА_3 ..
Окрім того позивач протягом 8 років після смерті матері не оформив належним чином спадщину,та не оскаржив жодний договір дарування .
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 заперечила проти позовних вимог ОСОБА_4 та підтримала позицію відповідачки обставинами,викладеними в запереченні ОСОБА_3 .
В судове засідання треті особи,які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з'явились.Причини неявки не повідомили.Були наленим чином повідомлені про час та місце розгляду справи. ОСОБА_6 позов не визнав (а.с.115).
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази по справі кожний окремо і в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Батьками позивача- ОСОБА_5 га ОСОБА_8 , які перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.10), 26 вересня 1979 року придбано недобудований житловий будинок, розташований на земельній ділянці 600 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.11,54,55). Право власності на об'єкт нерухомого майна було оформлено на ОСОБА_5 . В подальшому подружжя добудувало будинок та ввело його в експлуатацію ( а.с. спадкової справи 51,52).
Згідно положень ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
22 червня 1995 року ОСОБА_10 (мати позивача) склала заповіт на випадок смерті ,яким все своє майно заповіла ОСОБА_4 (а.с.108).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла (а.с.22). С'таробільською державною нотаріальною конторою Луганської облас'ті заведено спадкову справу №371/2006. Єдиним спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину, є ОСОБА_4 (а.с.104,105).Рішенням Старобільського районного суду від 12.07.006 року ОСОБА_4 було визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 (а.с.107). Рішення набрало законної сили та не оскаржувалось.
На момент смерті спадкодавиці з нею постійно проживав чоловік - ОСОБА_5 , який вважається таким, що прийняв спадщину (а.с.9). ОСОБА_5 прийняв спадщину по закону,так як спільно проживав з ОСОБА_8 ,та мав обов'язкову долю у розмірі 1/8 спірного будинку.
Відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Таким чином,після смерті дружини, ОСОБА_5 став власником 5/8 частин спірного будинку.
03 липня 2013 року ОСОБА_5 належну йому 1/2 частку будинку вартістю 84000 грн. подарував ОСОБА_4 (позивачеві) (а.с.14-16).
Таким чином станом на 03.07.2013 року ОСОБА_5 стало належати 1/8 частина спірного будинку.
10 липня 2013 року ОСОБА_5 1/2 частку будинку вартістю 84000 грн. подарував ОСОБА_6 (а.с.17-18),а той у свою чергу подарував 12 травня 2018 року 1/2 частку будинку своїй донькі- ОСОБА_3 .
Вказані договори не визнані недійсними в судовому порядку,однак суд виходить з приорітету договорів,укладених раніше за хронологічним порядком.
ОСОБА_5 ,подарувавши ОСОБА_11 1/2 частку будинку, яка входить до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_10 фактично розпорядився чужим майном.
Відповідно до копії паспорту на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 правильним написання призвища є « ОСОБА_6 »,а не « ОСОБА_6 »,як це вказано в деяких документах.
Суд вважає,що посилання відповідачки на те,що на момент спірних правовідносин з 18.03.2008 р по 10 липня 2013 року діяв договір довічного утримання,укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,згідно якого ОСОБА_6 став власником 1/2 частку будинку (а.с.116) суд вважає безпідставним,адже відповідно до ч.2 ст.263 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Тобто ОСОБА_6 втратив право на отримання у власність частини спірного будинку.
Згідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти та другий з подружжя, який пережив спадкодавця... .
Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч.4 малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Згідно ч.5 цієї статті незалежно від часу прийняття спадщини вона належать спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно до ст. 77 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_4 підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного,керуючись ст. 55 Конституції України,ст.. 63 СК України,ст.ст.263 ,1216-1218, 1241, 1261, 1268 ЦК України,ст.ст. 77,58,259,263-265 ,268,273 ЦПК України,суд-
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ,особи,які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна та визнання права власності- задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 3/8 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами,який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані за ОСОБА_3 , реєстраційний номер об'єкта нарухомого майна 956000044251; номер запису про право власності 26108673 та витребувати вказане майно з володіння ОСОБА_3 , і.н. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4 , і.н. НОМЕР_2 .
Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суд через Білокуракинський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і.н. НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і.н., НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Суддя Білокуракинського районного суду
Луганської області Третяк О.Г.
Повний текст рішення складено 09.10.2020 року