Справа № 368/1540/19
Провадження № 2/368/173/20
Рішення
Іменем України
(Заочне)
"03" червня 2020 р. м. Кагарлик Київської області
Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
Головуючий - суддя Закаблук О.В.
При секретарі - Токовенко Н.О.
- розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд, -
11.12.2019 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в прохальній частині якої позивачка просить суд винести рішення, на підставі якого:
1. Прийняти позовну заяву та відкрити провадженні по справі.
2. Шляхом усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (будинком) ОСОБА_1 , визнати ОСОБА_2 , особою такою, що втратила право користування житловим приміщенням (будинком) АДРЕСА_1 та зняти з реєстраційного обліку.
3. Допитати як свідків:
- ОСОБА_3 , що проживає по АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_4 , що проживає по АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступними фактичними обставинами справи та нормами права:
Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 06.04.1993 року, виданого Сущанською сільською радою Кагарлицького району Київської області, вона, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Позивач), є власником домоволодіння, шо знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Житловий будинок).
У вказаному Житловому приміщенні (будинку), зареєстровані, окрім позивача:
- син, - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- син, - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- дочка, - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
- та, починаючи з 04.12.2018 року по даний час, як вбачається з довідки про склад сім'ї, виданої виконавчим комітетом Сущанської сільської ради від 05.12.2019 року за № 259, - також зареєстрований син Позивача, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - Відповідач).
Починаючи з дня реєстрації, тобто з 04.12.2018 року, Відповідач - ОСОБА_2 , - в даному будинку ніколи не проживав та в даний час місце його проживання позивачу невідоме.
За період з 04.12.20018 року по дату подання заяви до суду, відповідач по справі, - ОСОБА_2 до місця своєї реєстрації не приїзджав, не сплачував комунальні послуги, спільного господарства відповідач ОСОБА_2 з позивачем ОСОБА_1 не ведуть, особистих речей відповідача ОСОБА_2 в будинку, господарських будівлях і спорудах на території домоволодіння, яке належить на праві приватної власності позивачці ОСОБА_1 , - немає, проте, відповідач ОСОБА_2 залишається бути зареєстрованим, що спричиняє незручності, перешкоджає в повній мірі користуватися і розпоряджатися свої житлом позивачу.
Головною підставою для звернення позивачки ОСОБА_1 до суду з даним позовом стало те, що позивач людина похилого віку, перебуває на пенсії та отримує мінімальну пенсію, і не може через прописку Відповідача, який зареєстрований у її будинку, оформити державну субсидію на сплату комунальних послуг.
Згідно Акту, складеного комісією Сущанської сільської ради від 05.12.2019 року за № 277, в складі сільського голови Трохименка В.М., депутата сільської ради ОСОБА_8 , соціального робітника Козакевич О.І., за участю двох свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_9 вбачається, що при обстеженні домоволодіння АДРЕСА_1 виявлено, що в даному будинку зареєстрований, але не проживає з моменту реєстрації ОСОБА_2 , який і є Відповідачем в даній заяві.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі ), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч. 2 ст. 405 ЦК України).
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Крім того, Відповідач не проживає у Житловому приміщенні (будинку), починаючи з 04.12.2018 року, тобто, - більше 1 року, проте продовжує бути там зареєстрованим без згоди Позивача, не здійснюючи при цьому жодних витрат по обслуговуванню будинку, що перешкоджає здійснювати користування і розпорядження власним майном позивачу в повній мірі.
Відповідно до положень ст. 163 ЖК України, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 ч. 3 та ч. 4 ст. 71 цього Кодексу.
При цьому, згідно зч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до 41 Конституції України, положень Цивільного Кодексу України і (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р., відповідно до Закону від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів І X» 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції вбачається, що зазначеними актами закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України, а об'єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок, садиба, квартира (статті 379-382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає з цієї норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про:
1) позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) визнання особи безвісно відсутньою;
4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, зняття особи з реєстрації місця проживання є похідним від визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Згідно п.п. 9, 10 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання Відповідача чи постійного його заняття (роботи).
Враховуючи існуючі обставини даної справи, позивач вважає, що її права, як Позивача, як власника Житлового приміщення (будинку), - є порушеними Відповідачем, а тому підлягають захисту.
Відповідно до вищезазначеного з метою захисту прав, як Позивача та власника Житлового приміщення (будинку), позивачка ОСОБА_1 вважає, що Відповідач є таким, що втратив право користування житловим приміщенням (будинком) за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст. 71,72,156, 163 Житлового кодексу Української PCP , ст.ст.2, 4, 19, 28, 43, 49, 175, 177, 184 ЦПК України, - позивач просить суд винести рішення, на підставі якого задовольнити позовні вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.
11.12.2019 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.
17.02.2020 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу, на підставі якої відкрито провадження, прийнято процесуальне рішення про проведення слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання на 15 год. 00 хв. 12.03.2020 року.
12.03.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 14 год. 00 хв. 31.03.2020 року в зв'язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 .
Одночасно судом було здійснено повторний виклик відповідача ОСОБА_2 шляхом направлення поштового відправлення з повідомленням про вручення, та поміщено оголошення про день, час та місце слухання справи через офіційний портал суду.
12.03.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 14 год. 00 хв. 26.05.2020 року в зв'язку з неявкою сторін по справі.
Одночасно судом було здійснено повторний виклик відповідача ОСОБА_2 шляхом направлення поштового відправлення з повідомленням про вручення, та поміщено оголошення про день, час та місце слухання справи через офіційний портал суду.
26.05.2020 року судом проведено підготовче судове засіданні у відсутності відповідача ( ОСОБА_2 ), який повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, (шляхом поштового відправлення з повідомленням про вручення, та поміщенням оголошення про день, час та місце слухання справи на офіційному веб - сайті суду), проте, не надіслав на адресу Кагарлицького районного суду Київської області відзив на позову заяву, не надіслав письмової заяви про відкладення підготовчого судового засідання, чи про слухання справи у його відсутності, відповідно, неявку відповідача ОСОБА_2 в підготовче судове засідання суд визнав неповажною, та, відповідно, такою, яка не перешкоджала проведенню підготовчого судового засідання.
Також підготовче судове засідання, яке відбулося 26.05.2020 року, проведено у відсутності позивача, - ОСОБА_1 , так як вона повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - надіслала на адресу суду письмову заяву про слухання справи у її відсутність, просила задовольнити її позовні вимоги, які викладені в прохальній частині позовної заяви.
Отже, 26.05.2020 року по результатам проведеного підготовчого судового засідання судом на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено процесуальну ухвалу (без видалення до нарадчої кімнати), на підставі якої закрито підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09 год. 00 хв. 03.06.2020 року.
Одночасно судом направлено поштовим відправленням з повідомленням про вручення судову повістку відповідачу ОСОБА_2 , а також розміщено повідомлення про день, час та місце слухання справи через офіційний портал суду.
В судове засідання, яке відбулося 03.06.2020 року, позивач ОСОБА_1 не з'явилася, проте, - надіслала на адресу суду письмову заяву про слухання справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить їх задовольнити.
В судове засідання, яке відбулося 03.06.2020 року, відповідач ОСОБА_2 не з'явився, хоча повідомлявся судом належнич чином про день, час та місце слухання справи, не надіслав на адресу суду письмової заяви про відкладення слухання справи, чи про слухання справи у його відсутністьб.
Відповідно, неявку відповідача ОСОБА_2 в судове засідання, яке відбулося 03.06.2020 року, судом визнано неповажною, та, відповідно, такою, яка не перешкоджає слуханню справи по суті.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу без участі осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, та вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви задовольнити, - шляхом винесення заочного рішення, як окремого процесуального документу, з постановленням в нарадчій кімнаті, обґрунтовуючи своє рішення наступним.
Що стосується винесення заочного рішення, то, відповідно, враховуючи вищевикладені обставини судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі Глави 11 ЦПК - «Заочний розгляд справи».
Згідно ст. 280 ЦПК України, - умови заочного розгляду справи:
1 Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
- відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
- відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
- відповідач не подав відзив;
- позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Так, позивачка ОСОБА_1 в своїй письмові й заяві, яку надіслала на адресу суду, - не заперечувала проти заочного розгляду справи, та, відповідно, - проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, не з'явився в судове засідання чотири рази поспіль, не надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, не надіслав на адресу суду письмової заяви про відкладення слухання справи чи про слухання справи у його відсутність.
Згідно ст. 281 ЦПК України, - порядок заочного розгляду справи:
1. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
2. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ст. 282 ЦПК України, - форма і зміст заочного рішення:
1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Згідно ст. 283 ЦПК України, - повідомлення про заочне рішення:
1. Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України, вручення судового рішення:
- учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Підсудність.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки, яка видана 24.01.2020 року, відповідач по справі, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 13.12.2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно, враховуючи місце реєстрації відповідача та положення ч. 1 ст. 27, ч. 9 ст. 28 ЦПК України, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, як суду першої інстанції загальної юрисдикції.
Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні.
Позивачем по даній справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженка місто Косівка Чернігівської області, Україна, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_2 , виданий 19 травня 1998 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачем по даній справі є фізична особа, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженець с. Сущани Кагарлицького району Київської області, Україна, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 04 вересня 2002 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Між сторонами по справі (позивачем та відповідачем) виник спір немайновго характеру, а саме, - визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, за наступних обставин.
Згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , яке видане 06 квітня 1993 року Сущанською сільською радою Кагарлицького району Київської області, позивачка по справі ОСОБА_1 є одноособовим власником житлового будинку, який розміщений за адресою: АДРЕСА_2 .
Після офіційного визнання та реєстрації за позивачкою ОСОБА_1 права власності, у вказане житлове приміщення, в якості члена сім'ї, з 04 грудня 2018 року за згоди позивачки ОСОБА_1 , як власника домоволодіння, був зареєстрований на цій житловій площі син позивачки, - ОСОБА_2 , відповідач по даній справі, що підтверджується:
- актом обстеження матеріально - побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_1 , 1955 року народження, вих. № 277, який видано 05 грудня 2019 року виконавчим комітетом Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області;
- довідкою про склад сім'ї, або зареєстрованих у житловому будинку осіб за АДРЕСА_3 , яка видана 05 грудня 2019 року виконавчим комітетом Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області;
- випискою з погосподарських книг за період реєстрації в АДРЕСА_1 , за 2016 - 2020 роки, за № НОМЕР_6 , яка видана 05 грудня 2019 року виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради Київської області.
Проте, відповідач ОСОБА_2 , з моменту реєстрації, а саме, - з 04.12.2018 року, - ніколи постійно не проживав та не проживає за місцем постійної реєстрації без поважних причин, місце його проживання позивачці невідоме.
Факт непроживання відповідача ОСОБА_2 за місцем реєстрації з 2018 року підтверджується наступними письмовими доказами:
- актом обстеження матеріально - побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_1 , 1955 року народження, вих. № 277, який видано 05 грудня 2019 року виконавчим комітетом Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, в якому зазначено, що ОСОБА_2 , 1986 року народження, син ОСОБА_1 , 1955 року народження, зареєстрований з 04 грудня 2018 року (згідно запису погосподарської книги № 2 за 2016 - 2020 роки), але по місцю реєстрації не проживає, особисті речі відсутні;
- довідкою про склад сім'ї, або зареєстрованих у житловому будинку осіб за АДРЕСА_3 , яка видана 05 грудня 2019 року виконавчим комітетом Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, в якій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 по місцю реєстрації не проживає.
Згідно ст. 163 Житлового кодексу України (прийнятий ВР Української PCP 30 червня 1983 року) у разі тимчасової відсутност наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане житлове приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною 1 пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. У відповідності до вимог частини 1 ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Проте, частиною 2 статті 405 ЦК України ( який набрав чинності з 0 січня 2004 року) визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним власником житла або законом.
Частиною 2 ст. 163 Житлового кодексу України передбачено, що тимчасова відсутність наймача або членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Всі обов'язки по утриманню житлового приміщення, оплати комунальних послуг та газопостачання, електроенергію, а також по ремонту та його обслуговуванню в даний час несуться одною позивачкоюМишак ОСОБА_10 .
Наявність реєстрації відповідача у належному їй житловом приміщенні позбавляє позивача ОСОБА_1 можливості в повній мірі користуватися належними їй правами по утриманню житла, та позивачкою несуться додаткові обов'язки по його утриманню.
На підставі частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженн своїм майном. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і це право є її конституційним, яке закріплене у статті 41 Конституції України, але факт реєстрації у належному позивачці ОСОБА_1 житловому приміщені сторонньої особи, а саме, - відповідача ОСОБА_2 , який не проживає в ньому, є перешкодою у реалізації позивачкою ОСОБА_1 майнових прав. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частина 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року визначає чіткий перелік підстав для зняття особи з реєстрації місця проживання, але у зв'язку з тим, що відповідач відмовляється знятися реєстраційного обліку (виписатися) добровільно, єдиною підставою для зняття з реєстрації місця проживання може виступити остаточне рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Водночас, відповідно до ст. 7 вказаного Закону зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом тридцяти днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові відносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Таким чином, як випливає із указаних норм права, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про:
- позбавлення права власності на житлове приміщення;
- позбавлення права користування житловим приміщенням;
- визнання особи безвісно відсутньою;
- оголошення фізичної особи померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72,116,156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Отже, факт відсутності без поважних причин відповідача ОСОБА_2 за місцем постійної реєстрації підтверджується наведеними вище письмовими доказами, які суд оцінює як належні та допустимі в розумінні положень ЦПК України.
Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин не проживає (відсутня) в належному позивачці ОСОБА_1 на праві особистої власності житловому приміщенні більше одного року, суд, з урахуванням вищевказаних доказів та норм права, вважає за можливе винести рішення, на підставі якого визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратила право на користування житловим приміщенням, яке належить на праві приватної власності позивачці ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється органом, уповноваженим на зняття з реєстрації, протягом семи днів на підставі, зокрема, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).
Дану правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11.
Враховуючи вищевикладене, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст. 41 Конституції України, ст. ст. 13, 15, 16, 317, 319, 321, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженкою місто Косівка Чернігівської області, Україна, громадянкою України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_2 , виданий 19 травня 1998 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , у користуванні її власністю, - домоволодінням, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить їй на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , яке видане 06 квітня 1993 року Сущанською сільською радою Кагарлицького району Київської області, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця с. Сущани Кагарлицького району Київської області, Україна, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 04 вересня 2002 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - домоволодінням, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2 , та зняття ОСОБА_2 з реєстрації.
Рішення може бути оскаржене на умовах та в порядку, який передбачено ст. 284 ЦПК України.
Згідно ст. 284 ЦПК України:
- заочне рішення може буте переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
- заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
- строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
На підставі ч. 5 ст. 272 ЦПК України надіслати копію даного рішення сторонам по справі протягом двох днів з дня його складення.
Суддя: Закаблук О.В.