Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 296/328/18
провадження № 61-22935св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року в складі судді Сингаївського О. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просила усунути їй перешкоди в користуванні власністю шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що вона є власником 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 . Інша частина квартири належить ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що у 2016 році відповідачі виселили її з неповнолітнім сином із вищевказаної квартири, змінили вхідні замки та чинять перешкоди у користуванні житлом, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 30 вересня 2019 року, позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушене право ОСОБА_1 , яка є власником 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 , підлягає судовому захисту на підставі статей 317, 321, 391 ЦК України, оскільки відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні власністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки звернення позивача до правоохоронних органів щодо вчинення відповідачами перешкод у користуванні спірною квартирою, а також відсутність ключів від дверей квартири свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Факт належності ОСОБА_1 1/8 частини спірної квартири, яку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають незначною, не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У грудні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що частка позивача у спільному майні становить лише 7,83 кв. м., що унеможливлює виділення її в натурі. Немає жодних відомостей про те, що частка позивача в спірній квартирі може бути виділена їй в натурі з дотриманням прав всіх співвласників. Судом ухвалено рішення, яке впливає на права, інтереси та обов'язки ОСОБА_4 , яка є співвласником частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити.
Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій не встановили в діях відповідачів триваючий характер порушення житлових прав позивача. Жодних перешкод для проживання та користування ОСОБА_1 квартирою він не чинив, позивач має ключ від вхідних дверей, що підтверджується направленим їй листом з пропозицією добровільно вирішити спірне питання.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 .
Власником іншої частини спірної квартири є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Між сторонами склались неприязні стосунки та конфліктна ситуація з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 , що стало підставою для звернення ОСОБА_1 у жовтні 2017 року до правоохоронних органів.
У травні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звертались до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, виходив з доведеності ОСОБА_1 факту створення їй ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод як власнику 1/8 частини спірної квартири в користуванні належним їй житлом, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захистушляхом усунення їй перешкод у користуванні спірною квартирою та вселення в неї, оскільки позивач не може бути протиправно позбавлена права власності на квартиру чи обмежена у його здійсненні з огляду розмір належної їй частки, що спростовує доводи касаційної скарги.
Посилання ОСОБА_3 на те, що оскаржувані судові рішення впливають на права, інтереси та обов'язки ОСОБА_4 , яка є співвласником частини спірної квартири, є безпідставними, оскільки такі судові рішення повинні безпосередньо стосуватися прав та обов'язків особи, яка їх оскаржує, тобто судами має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. При цьому рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. Суди встановили, що право на вселення ОСОБА_1 до власної квартири оспорено саме відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у зв'язку з чим усунули позивачу перешкоди в цьому. Права інших осіб не порушувались.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо клопотання про зупинення виконання рішення суду
До Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року.
Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.
Згідно з частиною першою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Враховуючи, що судом касаційної інстанції справа розглянута по суті із залишенням без змін рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, відсутні підстави для зупинення виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов