15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 529/139/20
провадження № 61-14880ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Диканського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Диканський РВ ДВС ПСМУ МЮ (м. Суми)) про звільнення від сплати заборгованості по аліментах,
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , Диканського РВ ДВС ПСМУ МЮ (м. Суми), в якому просила звільнити її від сплати заборгованості по аліментам на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 жовтня 2019 року по 01 лютого 2020 року загальною сумою 6 295 грн, які стягуються з неї відповідно до судового наказу Диканського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2019 року.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 , виходив з того, що позивачем не доведено обставини, які могли бути підставою для звільнення її від сплати заборгованості по аліментам. Підстави для застосування до даних правовідносин положення частини другої статті 197 СК України відсутні. При цьому, сам по собі факт спільного проживання з дитиною на протязі часу, впродовж якого утворилася заборгованість зі сплати аліментів, не може бути підставою для звільнення позивача від сплати аліментів.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Звільнено ОСОБА_2 від сплати заборгованості по аліментам на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 жовтня 2019 року по 01 лютого 2020 року загальною сумою 6 295 грн, які стягуються з неї відповідно до судового наказу Диканського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2019 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, задовольняючи позов ОСОБА_2 , виходив з того, що остання в жовтні 2019 року в добровільному порядку перерахувала відповідачу, в порядку сплати аліментів, кошти в сумі 1 тис. грн, а протягом трьох місяців, з листопада 2019 року по лютий 2020 року син сторін - ОСОБА_3 проживав з платником аліментів, відтак, і тягар його утримання було покладено саме на ОСОБА_2 , докази надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги позивачу у вказаний період відсутні, а тому наявні підстави для висновку про існування у даних правовідносинах інших обставин, що мають істотне значення, тобто наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень статті 197 СК України.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 червня 2020 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційний цивільний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, так і для висновку про те, що розгляд справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної судової практики правозастосування, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Диканського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про звільнення від сплати заборгованості по аліментах відмовити.
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов