Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3853/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
секретар судового засідання Казмерчук М.Т.
за участю представників учасників справи:
прокурор - Ногіна О.М., посвідчення № 0544876 від 15.01.2020 р.,
відповідач 1 - не з'явився,
відповідача 2 - не з'явився,
відповідача 3 - Рижков І.П., адвокат, ордер серія ПТ № 192001 від 06.08.2020 р.,
відповідача 4 -Петренко О.В., адвокат, ордер серія АХ №1023072 від 01.09.2020 р.,
відповідача 5 - Петренко О.В., адвокат, ордер серія АХ №1023816 від 07.09.2020 р.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків,
до відповідачів:
1. Харківської міської ради, м. Харків,
2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3. Фізичної особи - підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни, м. Харків,
4. Фізичної особи-підприємця Якутенка Андрія Олексійовича, м. Харків,
5. Фізичної особи - підприємця Якутенко Юлії Олександрівни, м. Харків,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, витребування майна та скасування запису,
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3853/19
Позивач, Керівник місцевої прокуратури № 1 Харківської області, звернувся із позовом до відповідачів, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи - підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни, фізичної особи-підприємця Якутенко Андрія Олексійовича, фізичної особи - підприємця Якутенко Юлії Олександрівни про визнання незаконним та скасування рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме, пункт 66 додатку до рішення; визнання недійсним договору № 5374-В-С від 02 вересня 2016 року купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А, укладений між управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Панфіловою Наталією Леонтіївною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А., і зареєстрований в реєстрі № 1510; витребувати у фізичної особи-підприємця Якутенко Андрія Олексійовича на користь територіальної громади міста Харкова, частки нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати у фізичної особи - підприємця Якутенко Юлії Олександрівни на користь територіальної громади міста Харкова 1/2 частки нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис № 26760913 від 22 червня 2018 року про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А.
26 листопада 2019 прийнято позовну заяву Керівника місцевої прокуратури № 1 Харківської області до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3835/19 підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 23 грудня 2019 року. 23 грудня 2019 року зупинено провадження у справі № 922/3853/19 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 912/2385/18. 27 липня 2020 року провадження у справі № 922/3853/19 поновлено. Призначено підготовче засідання на 10 серпня 2020 року. 10 серпня 2020 року, протокольними ухвалами суду, долучено клопотання представника третього відповідача за вх. № 18176 від 07 серпня 2020 року про відкладення до матеріалів справи та визнано судом поважною причину першої неявки представника третього відповідача в підготовче засідання, що призначене на 10 серпня 2020 року; відкладено підготовче засідання на 25 серпня 2020 року. 25 серпня 2020 року протокольними ухвалами суду долучено відзив третього відповідача за вх. № 31334 від 23 грудня 2020 року до матеріалів справи та встановлено прокурору строк на подання відповіді на відзив третього відповідача до 28 серпня 2020 року; відкладено підготовче засідання на 01 вересня 2020 року. 01 вересня 2020 року, на підставі статей 42, 161, 166, 232 Господарського процесуального кодексу України, протокольними ухвалами суду долучено відповідь на відзив третього відповідача за вх. № 19754 від 28 серпня 2020 року до матеріалів справи; на підставі статей 42, 123, 129, 232 Господарського процесуального кодексу України, долучено заяву представника третього відповідача за вх. № 19952 від 01 вересня 2020 року до матеріалів справи; на підставі статей 42, 232 Господарського процесуального кодексу України долучено заяву представника четвертого відповідача за вх. № 19989 від 01 вересня 2020 року до матеріалів справи; на підставі статей 42, 161, 167, 177, пункту 12 частини 2 статті 182, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, встановлено відповідачам строк на подання заперечень до 07 вересня 2020 року (включно); задоволено заяву представника четвертого відповідача за вх. № 19989 від 01 вересня 2020 року в частині відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 09 вересня 2020 року. 01 вересня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, задоволено заяву представника Фізичної особи-підприємця Якутенко Андрія Олексійовича (вх. № 19989 від 01 вересня 2020 року) та продовжено у справі № 922/3853/19 строк підготовчого провадження до 15 вересня 2020 року. 09 вересня 2020 року, ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни (вх. № 31210 від 23 грудня 2019 року) про залишення позову без розгляду. Відмовлено у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Якутенка Андрія Олексійовича (вх. № 20551 від 07 вересня 2020 року) про закриття провадження у справі. Відмовлено у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Якутенко Юлії Олександрівни (вх. № 20556 від 07 вересня 2020 року) про закриття провадження у справі. 09 вересня 2020 року, протокольними ухвалами суду, долучено до матеріалів справи заперечення, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 вересня 2020 року.15 вересня суд розпочав розгляд справи по суті. 15 вересня 2020 року оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 24 вересня 2020 року. 24 вересня 2020 року, прокольною ухвалою суду, долучено заяву представника четвертого та п'ятого відповідачів за вх. № 22074 від 23 вересня 2020 до матеріалів справи; визнано поважною причину неявки представника четвертого та п'ятого відповідачів через зайнятість в іншому процесі та відкладено судове засідання по розгляду справи по суті на 05 жовтня 2020 року. 05 жовтня 2020 року в судовому засіданні оголошено перерву до 13 жовтня 2020 року. 13 жовтня 2020 року, присутній в судовому засіданні прокурор повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи. Третій, четвертий та п'ятий відповідачі заперечували проти заявленого позову, просили відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора. 13 жовтня 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово прокурора та інших учасників справи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.
Як зазначає прокурор, вивченням стану додержання органами державної влади та місцевого самоврядування вимог законодавства у сфері приватизації державного та комунального майна встановлено, що 27 травня 2013 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, другий відповідач по справі) та фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. (орендар, перший відповідач по справі) укладено договір оренди № 3050 (далі за текстом - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 74003 від 20 березня 2013 року), далі "майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вулиця Соціалістична, будинок 60-А, літ. "А-9" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 травня 2013 року № 320 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно передається в оренду з метою використання - для розміщення суб'єкта господарювання, який надає побутові послуги населенню (пункт 1.2. договору).
За умовою пункту 3.1 договору вартість об'єкту визначається на підставі висновку про вартість "майна" і складає 46 500,00 грн.
Розділ 5 договору визначає перелік прав орендаря, за якими останній має право, в тому числі здійснювати капітальний ремонт, при наявності письмової згоди орендодавця (пункт 5.2), за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 5.3), у разі належного виконання умов договору оренди та у разі продажу орендованих нежитлових приміщень має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункт 5.6).
Пунктом 10.1 договору встановлено, що цей договір діє з 27 травня 2013 року до 27 квітня 2016 року.
Надалі, 16 травня 2016 року до договору оренди укладено додаткову угоду в якій змінено вартість об'єкту оренди та базову вартість орендної плати. Крім того, обумовлено, що договір діє з 27 квітня 2016 року по 27 березня 2019 року.
12 травня 2016 року фізична особа - підприємець Панфілова Н.Л. звернулась до Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою (№ 7536) про надання дозволу на приватизацію приміщення за адресою: м. Харків, вулиця Соціалістична, будинок 60-А.
17 травня 2016 року розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації № 181 вулицю Соціалістична перейменовано у Волонтерську. Дане розпорядження міститься у відкритому доступі у мережі Інтернет.
Рішенням 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження фізичній особі - підприємцю Панфіловій Н.Л. об'єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташованого у м. Харкові по вулиці Волонтерській, будинок 60-А, шляхом викупу (пункт 66).
З метою здійснення заходів щодо приватизації об'єкта нерухомого майна 08 липня 2016 фізична особа - підприємець Панфілова Н.Л. направила до Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заяву (№ 11096) щодо здійснення експертної оцінки нежитлових приміщень за адресою вулиця Волонтерська, будинок 60-А, місто Харків.
Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради здійснено запит до фізичної особи - підприємця Бєлих Б.М. (лист від 14 липня 2016 року № 11203) із пропозицією провести оцінку нежитлових приміщень за адресою вулиця Волонтерська, будинок 60-А, місто Харків.
У відповідності до звіту фізичної особи - підприємця Бєлих Б.М. про незалежну оцінку нерухомого майна від 31 липня 2017 року, вартість нежитлових приміщень за адресою вулиця Волонтерська, будинок 60-А, місто Харків - складає 94 920,00 грн. (без ПДВ).
02 вересня 2016 року, на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11 та рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. (покупець) укладено договір № 5374-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л., за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А, орендовані фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. згідно з договором оренди № 3050 від 27 травня 2013 року. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 1510.
За актом приймання-передачі від 12 вересня 2016 року продавець передав, а покупець прийняв продані 02 вересня 2016 року нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А, згідно з оціночною вартістю 94 920,00 грн. (без ПДВ). Даний акт був підписаний без зауважень.
Право власності на спірні нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А, зареєстровано за фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 червня 2018 за номером № 126591883.
05 червня 2018 рок фізична особа - підприємець Панфілова Н.Л. звернулась листом (№ 8535) до Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із проханням надати дозвіл на відчуження приватизованих нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А у відповідь на який 06 червня 2018 року Управління комунального майна та приватизації Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради надало згоду на відчуження приватизованих нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 .
22 червня 2018 року між Панфіловою Н.Л.(продавець, третій відповідач) та ОСОБА_1 , Якутенко Ю.О. (покупці, четвертий та п'ятий відповідач) укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до якого Панфілова Н.Л. передала у власність, а ОСОБА_1 , Якутенко Ю.О. прийняли в рівних частинах (по 1/2) кожний, у власність нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано у реєстрі під № 553.
Звертаючись до господарського суду з позовом, прокурор вказав на порушення Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 66 щодо незаконного обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л., як їх орендарем. Прокурор зазначав, що фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. у період з 27 травня 2013 року до дня укладення договору купівлі-продажу не було здійснено жодних поліпшень спірного нежитлового приміщення, які неможливо відокремити від орендованого нерухомого майна без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, у зв'язку з чим вважає, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 могло бути відчужене Харківською міською радою лише шляхом продажу його на аукціоні або за конкурсом, а не шляхом викупу, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Харківської міської ради в частині пункту 66.
Крім того, прокурор вважає, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 02 вересня 2016 року № 5374-В-С не є таким, що відповідає вимогам законодавства та інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним і як наслідок просить витребувати спірне нежитлове приміщення на користь територіальної громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Щодо підставності (процесуальної дієздатності) прокурора на звернення до суду з даним позовом до суду.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті.
Прокурор по даній справі звернувся до суду в інтересах держави та не визначив у позовній заяві орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Харківську міську раду, яка в інтересах територіальної громади володіє, користується та розпоряджається спірним нерухомим майном, оскільки остання не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до пунктів 2 та 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна (крім державного житлового фонду); щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Згідно з частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини 2 та 3 статті 4 цього кодексу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.(абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 1 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
В матеріалах справи відсутні докази скерування прокуратурою до органу, який здійснює управління майном, що належить до комунальної власності відповідної територіальної громади (Харківська міська рада) повідомлення, в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру”.
Натомість суд зазначає, що у даній справі прокурор, з огляду на статтю 53 Господарського процесуального кодексу України, є самостійним позивачем, оскільки Харківська міська рада виступає в якості одного із співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно приватизації нерухомого майна. І саме цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 та постановах Верховного Суду (від 05 лютого 2020 року справа № 495/9134/16-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 495/10979/17).
З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, суд рахує наявність у прокурора підстав для здійснення законних інтересів держави за вимогами, які заявлені у позові.
Згідно із статтею 327 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, прокурор самостійно звернувся до суду з вказаним позовом.
Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року питання правомірності відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.
Недотримання під час проведення зазначеної приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до ст. 3 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх правових підстав для звернення до суду з позовом у захист інтересів держави.
Щодо позовних вимог прокурора, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до статті 1 Закону право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно статті 25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Відповідно до статті 29 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Згідно статті 59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.
У відповідності до статті 60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладання договору купівлі - продажу власником даних нежитлових приміщень була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Як вже було зазначено вище за текстом даного рішення, 02 вересня 2016 року, на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11 та рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною - підприємцем Панфілово. Н.Л. (покупець) укладено договір № 5374-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л., за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м., в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А, орендовані фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. згідно з договором оренди № 3050 від 27 травня 2013 року. Пунктом 5.6. Договору визначено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації., які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Відповідно до статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06 липня 2016 за № 283/16 вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Згідно пунктом 66 додатку 1 до рішення, нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А, загальною площею 51,9 кв. м., підлягали приватизації шляхом викупу фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л.
Відповідачі зазначають про те, що вказане рішення прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11.
Конституцією України передбачено, форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина 1 статті 59).
Тобто, за твердженнями відповідачів, вирішення питання щодо приватизації об'єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.
Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.
Тобто, як зазначають відповідачі в своїх відзивах, при прийнятті рішення Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06 липня 2016 за № 283/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11.
Також, відповідачі вказують про те, що прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.
Щодо дотримання Харківською міською радою способу та порядку приватизації нежитлових приміщень, зазначено наступне.
Згідно статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Оскільки предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова тому, застосуванню підлягають норми Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня2011 року № 565/11.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.
Статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Відповідно до статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Так, за умовами договору оренди, а саме пунктом 5.6. договору визначено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Згідно статей 4, 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами. Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".
Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.
Так, Програма приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затверджена рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11 визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2012-2016 роки.
Згідно положень Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.
Відповідно до Програми продавець - територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів.
Приватизація об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійсненні за рахунок власних кошті поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна.
При відчуженні об'єкту Управління узгоджує зазначене питання з відповідними виконавчими органами Харківської міської ради.
Після затвердження на сесії Харківської міської ради переліків об'єктів, що підлягають приватизації та відчуженню, Управління здійснює заходи щодо приватизації об'єктів відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, за твердженнями відповідачів, Харківською міською радою дотримано способу та порядку приватизації спірних нежитлових приміщень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) приватизація державного майна (далі приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей, викупу.
Згідно із статтею 16-2 Закону України Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" установлено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об'єктів малої приватизації. Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
Частиною 6 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
23 грудня 2011 року Харківською міською радою на 12 сесії 6 скликання прийнято рішення № 565/11, яким затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки.
Відповідно до пункту 1.1. Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Приватизація об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
У розділі 5 визначено, що приватизація об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійсненні за рахунок власних кошті поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна.
Таким чином, порядок та процедура приватизації комунального майна на момент прийняття рішення Харківською міською радою від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади" визначалась Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який на час звернення прокуратури з позовом втратив чинність на підставі пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який набрав чинності 07 березня 2018 року, та Програмою приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11.
06 липня 2016 року Харківською міською радою 7 скликання прийнято рішення № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 565/11, керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада вирішила провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). У пункті 66 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно.
Згідно із статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об'єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об'єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
У статті 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу.
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
Частиною 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:
1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна;
2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації;
3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах;
4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об'єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об'єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об'єктів групи А.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02 квітня 2012 року № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891 (далі - Методика № 1891).
Згідно з абзацом 5 пункту 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення), Порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2004 року № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).
Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів статті 18-2 з урахуванням статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки , затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 565/11, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
27 травня 2013 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та фізичної особою-підприємцем Панфіловою Н.Л. укладений договір оренди нежитлових приміщень.
Згідно звіту про оцінку майна - спірних нежитлових приміщень, складеного фізичної особи - підприємця Бєлих Б.М. задля визначення вартості об'єкта оцінки для приватизації шляхом викупу вартість вказаного майна складає 94 920,00 грн. без ПДВ.
Матеріали приватизаційної справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. здійснювались будь-які поліпшення орендованого нею приміщення за договором оренди від 27 травня 2013 року № 3050.
Таким чином, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Крім того, суд зазначає, що Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та орендар були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами.
При цьому необґрунтованим є посилання відповідачів про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації на рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі №922/1969/19.
Невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й першим набувачем майна - фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. Так, відсутність поліпшень орендованого майна, як одна з необхідних умов для застосування конкурсної процедури його приватизації, є подією (юридичним фактом), на яку має вплив виключно така особа, як орендар (покупець, набувач). Так само і подання до органу приватизації документів, передбачених пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2004 року № 377, є виключно залежною від орендаря подією.
Так, відповідно до статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції на момент виникнення правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Отже, Закон пов'язує виникнення в орендаря права на викуп майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення.
Судом встановлено відсутність проведених поліпшень на момент звернення, а отже і відсутність права на викуп, фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л., яка 12 травня 2016 року звернулась із листом до другого відповідача, у якому просила дозволити приватизацію спірних нежитлових приміщень. При цьому, відсутність посилання у зазначеному листі фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л. на той чи інший спосіб приватизації (викуп чи аукціон) не має жодного значення, оскільки, як зазначено вище, право на викуп спірних об'єктів нерухомого майна у фізичної особи - підприємцем Панфілової Н.Л. не виникло.
Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16. Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 916/2130/15.
Варто зазначити, що загальні норми права поширюють дію на певний рід відносин, а спеціальні - на вид відносин в межах роду з метою конкретизації правового регулювання з урахуванням специфіки такого виду відносин. Норми Цивільного кодексу України і норми інших законів співвідносяться між собою як загальні і спеціальні норми. Законодавчі акти, які містять спеціальні норми, мають пріоритет у застосуванні в правозастосовчій практиці щодо інших законодавчих актів України. Отже, процедура викупу орендарем повинна здійснюватися саме відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
У даному разі судом встановлено факт відсутності здійснення невід'ємних поліпшень спірного майна саме в період перебування нерухомого майна в оренді, що не спростовано відповідачами у своїх поясненнях та відзивах, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними.
З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
З огляду на вищевикладене, приписи чинного законодавства України про приватизацію суд дійшов до висновку що пункт 66 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06 липня 2016 року № 283/16 не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно зі статтями 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Враховуючи зазначене, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою підприємцем Панфіловою Н.Л., від 02 вересня 2016 року № 5374-В-С, укладений у тому числі на підставі пункту 66 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" підлягає визнанню недійсними, оскільки укладений з порушенням вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.
Згідно пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
В даному випадку позов звернено проти власника майна (Харківської міської ради), який виступає відповідачем по даній справі, а за нормами процесуального законодавства, особа не може мати одночасно статус позивача та відповідача, у зв'язку з чим суд рахує, що прокурор захищає інтереси територіальної громади міста Харкова із власності якої вибуло спірне майно.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
В даному випадку, спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Харкова через недотримання процедури приватизації, що зумовлює застосування правового механізму, охопленого нормами статей 387, 388 Цивільного кодексу України щодо витребуванні від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлового приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: місто Харків вулиця Волонтерська, будинок 60-А, загальною площею 51,9 кв. м.
При цьому, при постановленні рішення суд враховує, що майно набуто четвертим та п"ятим відповідачами як фізичними особами, а також норми пункту 2 частинпи 1 статті 20 ГПК України до яких справи щодо приватизації майна підлягають розгляду за правилами господарського судочинаста (господарська юрисдикція).
Щодо посилань сторін на практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном, суд зазначає наступне.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.
Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.
Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
Приймаючи до уваги, що судом було встановлено невірне обрання способу приватизації, що є порушенням, допущеним не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, але й набувачем майна - фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н. Л., то, в даному випадку позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
На підставі вищевикладеного, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 66 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06 липня 2016 року № 283/16, визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02 вересня 2016 року № 5374-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Панфіловою Н.Л., посвідченого приватним нотаріусом і зареєстрованого в реєстрі за № 1510, витребування у фізичної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова по 1/2 частки нежитлового приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 та скасування запису № 26760913 від 22 червня 2018 року про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що судом встановлено обґрунтованість та доведеність позовних вимог прокурора, які покладені в основу підстави позову, враховуючи заявленя відповідачами заяв про застосування строку позовної давності, суду необхідно, з урахуванням норм матеріального права, беручи до уваги конкретні обставини по даній справі, встановити наявність чи відсутність застосування до спірних правовідносин положень про позовну давність.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
На обґрунтування своєї позиції в частині пропуску прокурором, обумовлених статтею 257 Цивільного кодексу України, строків представник третього відповідача зазначає, що стосовно позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 7 сесії Харківської міської рад 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 66, перебіг позовної давності почався 07 липня 2016 року та сплив 07 липня 2019 року, а щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору № 5374-В-С перебіг позовної давності почався 03 вересня 2016 року та сплив 03 вересня 2019 року.
Як вказує представник четвертого та п'ятого відповідачів предметом позовних вимог виступає укладений договір купівлі-продажу від 02 вересня 2016 року, проти дати подання позову по даній справі - 22 листопада 2019 року. Тобто, на думку відповідачів прокуратурою було пропущений строк на звернення до суду із визначеними позовними вимогами, що зумовлює відмову в задоволенні позову.
Прокурор у свою чергу зазначав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про незаконне відчуження комунального майна - нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А відповідно до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" органи прокуратури довідались в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 3 статті 365-2 КК України.
На адресу Харківської місцевої прокуратури № 1 надійшов лист від 07 жовтня 2019 року № 04-10-21/17 (від 10 жовтня 2019 року № 2541-19) Харківської місцевої прокуратури № 2 з копіями вилучених приватизаційних справ з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради в рамках вище вказаного кримінального провадження, зокрема, щодо нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А. У зв'язку з викладеним, прокурор вважає, що строк позовної давності не пропущений.
Оцінюючи доводи сторін щодо можливості або неможливості застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та частини 2 статті 53 ГПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (частина 4,5 статті 53 ГПК України).
Згідно із частиною 1 статті 55 ГПК України органи та інші особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення) чинники.
В даному випадку, враховуючи, що по даній справі прокурор виступає самостійним ініціатором позовного розгляду, та виступає в якості позивача, відлік строку позовної давності починає з моменту коли останній довідався про порушення відповідачами приватизаційного законодавства.
Таким чином, визнаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалась або могла довідатись саме держава в особі уповноваженого органу, у цьому спорі - з часу, коли прокурор довідався або міг довідатись про те, що відповідачами без урахування норм матеріального права, здійснено відчуження власності територіальної громади.
Так, як вже було зазначено вище, на адресу Харківської місцевої прокуратури № 1 надійшов лист від 07 жовтня 2019 року № 04-10-21/17 (від 10 жовтня 2019 року № 2541-19) Харківської місцевої прокуратури № 2 з копіями вилучених приватизаційних справ з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради в рамках вище вказаного кримінального провадження, зокрема, щодо нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А. У зв'язку з викладеним, прокурор вважає, що строк позовної давності не пропущений. І сама з даного моменту розпочинається розрахунок строку позовної давності, тобто з 08 жовтня 2019 року (як-то передбачає стаття 253 Цивільного кодексу України), а з позовом прокурор звернувся 22 листопада 2019 року, що в свою чергу свідчить про безпідставність доводів відповідачів щодо пропуску прокурором строку позовної давності.
Враховуючи, що строк позовної давності прокурором не пропущений, оскільки останній довідався про порушення відповідачами законодавства щодо проведення відчуження за процедурою приватизації нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А лише 07 жовтня 2019 року, коли на адресу Харківської місцевої прокуратури № 2 надійшов лист № 04-10-21/17 (від 10 жовтня 2019 року № 2541-19) з копіями вилучених приватизаційних справ з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 3 статті 365-2 КК України, отже строк позовної давності розпочинає свій перебіг 08 листопада 2019 року, а з позовом прокурор звернувся 22 листопада 2019 року, суд рахує, що заяви третього, четвертого та п'ятого відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог не підлягає задоволенню.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено підстави для визнання незаконним та скасування пункту 66 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06 липня 2016 року № 283/16; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02 вересня 2016 року року № 5374-В-С, укладеного між управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Панфіловою Наталією Леонтівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А., і зареєстрований в реєстрі за № 1510, витребування по 1/2 частки майна у фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скасування запису про його державну реєстрацію № 26760913 від 22 червня 2018 року, суд задовольняє позовні вимоги прокурора, з урахуванням наведеного.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
Позов задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме пункт 66 додатку до рішення.
Визнати недійсним договір № 5374-В-С від 02 вересня 2016 року купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, вул. Волонтерська, 60-А, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Панфіловою Наталією Леонтіївною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А., і зареєстрований в реєстрі № 1510.
Витребувати у фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнкпп НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) 1/2 частки нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувати у фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , рнкпп НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) 1/2 частки нежитлових приміщень підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати запис № 26760913 від 22 червня 2018 року про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу ХХІ, ХХІІ, ХХІІІ, ХХІІа, ХХІІІа загальною площею 51,9 кв. м. в житловому будинку літ. «А-9» за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнути з Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 536,80 грн.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 14095412) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 536,80 грн.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Панфілової Наталії Леонтіївни ( АДРЕСА_4 , рнкпп НОМЕР_3 ) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 536,80 грн.
Стягнути з Якутенка Андрія Олексійовича ( АДРЕСА_2 , рнкпп НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 536,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , рнкпп НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Харківської області (61050, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 1 536,80 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень цього Кодексу.
Повне рішення складено "15" жовтня 2020 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/3853/19