вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1946/20
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; 49027, м. Дніпро, а/с 1800)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 33791,44 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 12.05.2014 р., у тому числі - 8000,00 грн. боргу за кредитом, 20815,84 грн. заборгованості за відсотками, 4975,60 грн. комісії за користування кредитом,
Без виклику представників сторін
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення 33791,44 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 12.05.2014 р., у тому числі - 8000,00 грн. боргу за кредитом, 20815,84 грн. заборгованості за відсотками, 4975,60 грн. комісії за користування кредитом.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що 12.05.2014 р. між позивачем та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно умов якого відповідачеві було надано кредит у розмірі 8000,00 грн., що підтверджується випискою банку. Відповідно, у відповідача виник обов'язок щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів, передбачених умовами вказаного договору. Проте, оскільки всупереч вимогам зазначеного вище договору ОСОБА_1 , який на даний час вже не є підприємцем, не було виконано свого обов'язку з повернення кредитних коштів, то позивач просить суд стягнути з останнього 8000,00 грн. боргу за кредитом, 20815,84 грн. заборгованості за відсотками, 4975,60 грн. комісії за користування кредитом, а також витрати зі сплати судового збору.
За приписами ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Враховуючи викладене, суд, на виконання вимог ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, звернувся до Відділу ведення Єдиного демографічного реєстру населення виконавчого комітету Фастівської міської ради із запитом від 13.07.2020 р. щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
27.07.2020 р. до господарського суду Київської області від Відділу ведення Єдиного демографічного реєстру населення виконавчого комітету Фастівської міської ради надійшов лист № 22-18/291 від 22.07.2020 р. (вх. № 15518/20 від 27.07.2020 р.), за змістом якого останній повідомляє, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Слід зазначити, що з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Наведена правова позиція викладена в п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17.
Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, господарські суди розглядають справи, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Окрім того, позивачем було заявлене клопотання б/н від 15.06.2020 р. (вх. № 13926/20 від 08.07.2020 р.) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" позовною заявою б/н від 15.06.2020 р. (вх. № 1957/20 від 08.07.2020 р.) до ОСОБА_1 про стягнення 33791,44 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 12.05.2014 р., у тому числі - 8000,00 грн. боргу за кредитом, 20815,84 грн. заборгованості за відсотками, 4975,60 грн. комісії за користування кредитом, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2020 р. було відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику сторін).
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, передбачені ст. 167 Кодексу.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 30.03.2020 р.) було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
18.06.2020 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 р.
Вказаним законом внесено зміни до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Судом встановлено, що за спливом вказаного 20-денного строку від відповідача заяви про продовження строку для подання відзиву не надходило. Водночас, відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Як зазначає позивач, 12.05.2014 р. між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (на даний час - Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") (банк) та Фізичною особою - підприємцем Закусілом Андрієм Георгійовичем (на даний час - фізична особа ОСОБА_1 ) (клієнт) було укладено кредитний договір шляхом приєднання ФОП Закусіла А.Г. через підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
За твердженням позивача, відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг та тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 12.05.2014 р.
Як слідує з позову, відповідно до договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.
Відповідно до договору б/н від 12.05.2014 р. позивачем відповідачу було перераховано кошти в сумі 8000,00 грн. на поточний рахунок, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_3 .
Предметом даного позову є вимога банку про стягнення з відповідача 8000,00 грн. боргу за кредитом, 20815,84 грн. заборгованості за відсотками, 4975,60 грн. комісії за користування кредитом.
Судом встановлено, що між сторонами даної справи виникли кредитні правовідносини.
Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (п. 1 ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Поряд з цим, згідно з приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд встановив, що позивач свої зобов'язання за договором б/н від 12.05.2014 р. виконав належним чином, на виконання договору надав відповідачу кредит в розмірі 8000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку відповідача, копія якої наявна в матеріалах справи; відповідач заборгованість по кредиту не погасив, що вбачається з наявних матеріалів справи, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за договором б/н від 12.05.2014 р. станом на момент судового розгляду справи складає 8000,00 грн. заборгованості за кредитом, що підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 8000,00 грн. заборгованості за кредитом є доведеною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач, звертаючись до суду, просить стягнути з відповідача 20815,84 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом та 4975,60 грн. комісії за користування кредитом, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 12.05.2014 р.
Слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Поряд з цим, за змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме наданий до позову банком витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії й саме у зазначеному розмірі і порядку нарахування в цих документах, що додані банком до позовної заяви.
Крім того, сама по собі роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Така позиція була наведена в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
При цьому слід зазначити, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, ще й із тих мотивів, що Умови та правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися АТ КБ "Приватбанк" в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом (з 12.05.2014 р. до 08.07.2020 р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без надання підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, з огляду на відсутність у заяві про приєднання домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та комісії, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх змінний характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, що надавали б підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів та комісії за користування кредитними коштами.
Враховуючи наведене, а також правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 17.07.2020 р. у справі № 910/8189/19, від 12.03.2020 р. у справі № 916/548/19, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 20815,84 грн. та комісії за користування кредитом у сумі 4975,60 грн. задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Закусіло Андрія Георгійовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код 14360570) 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 497 (чотириста дев'яносто сім) грн. 64 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Рішення підписане 15.10.2020 р.
Суддя В.М. Бабкіна