ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2020Справа № 910/10776/20
За позовом Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод
"НАРП"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 29 659, 12 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику сторін.
Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 29 659, 16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати послуг за зберігання матеріальних цінностей, за договором від 09.10.2009 р. № 5/9.
Ухвалою суду від 27.07.2020 р. відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
21.08.2020 р. через відділ діловодства суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
04.09.2020 р. через відділ діловодства суду надійшла відповідь ДП "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" на відзив.
Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
09.10.2009 року між позивачем (Зберігач) та відповідачем (Комітет) укладено Договір №5/9 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, яке здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах Зберігача.
За умовами п. 1.2. Договору Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми 1 мр. Передбачені цим Договором форми актів затверджуються Комітетом.
У п. 4.1. Договору передбачено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву, наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Згідно з п. 4.3. Договору оплата робіт із закладення (поставки цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Комітетом акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2009 р., і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. Договору).
Додатковими угодами № № 1-6 до Договору сторони погоджували річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторисів за 2009-2016р.р.
19.03.2019 р. позивач направив на адресу відповідача лист № 936/МР про погодження кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2019 році на суму 29 742, 30 грн, а також проект Додаткової угоди № 7 на продовження терміну дії Договору.
У відповідь на направлений лист, відповідач листом (вх. № 1722-П від 25.06.2019) повернув позивачеві погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік на суму 29 742, 30 грн з ПДВ.
Однак, Додаткової угоди № 7 до Договору Комітетом повернуто не було, вмотивованої відмови щодо її підписання останнім не надано.
Вищезазначений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік на суму 29 742, 30 грн. затверджено директором Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", а також погоджено Головою Державного агентства резерву України. Крім того, вказаний кошторис скріплено гербовими печатками обох сторін без заперечень та зауважень.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач листами від 02.08.2019 №2611/4, від 02.08.2019 №2612/4, від 29.11.2019 №3800/4, від 26.03.2020 №936/4 направив на адресу відповідача звітні документи, акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за I-IV квартали 2019 року, звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в двох відокремлених приміщеннях складу інв. № 103-10025 за 1-4 квартали 2019 року, рахунки на оплату послуг по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-V квартали 2019 року на загальну суму 29 659, 16 грн з ПДВ (що менше від суми, яка була запланована в кошторисі), які були отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги зі зберігання матеріальних цінностей за договором, останній звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Абзац 1 п. 2 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Нормами частини 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Судом встановлено, що подані позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І-IV квартали 2019 року відповідачем підписані та повернуті на адресу позивача не були, мотивованої відмови від їх підписання (погодження) відповідачем не надано, жодних зауважень до поданих позивачем звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідачем не висунуто, в тому числі й станом на час вирішення даного спору у суді.
Внаслідок того, що відповідачем не здійснено оплату понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за I-IV квартали 2019 року у відповідача утворилась заборгованість на суму 29 659, 16 грн.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву про те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей з ним не узгоджено, не підписано відповідний акт взаєморозрахунків фактичних витрат на заявлену позивачем суму, оскільки це спростовується наявним у матеріалах справи погодженим відповідачем (підписаним Головою Державного агентства резерву України та скріплений печаткою відповідача) кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік на суму 29 659, 16 грн. з ПДВ та з огляду на те, що всі підтверджуючі документи понесених витрат, як те передбачено умовами договору, було направлено відповідачу та відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень отримано останнім, при цьому вказані звіти та акти не погоджені саме з боку відповідача.
При цьому, суд виходить з того, що сам факт не підписання (відмови від підписання) таких актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 29 656, 16 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами. При цьому, з урахуванням положень розділу 4 Договору «Порядок проведення розрахунків», обов'язок оплати фактичних витрат понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік станом на момент пред'явлення позову є таким, що настав.
У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічна правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 29 659, 16 грн доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, 4; код ЄДРПОУ 09794409) 29 659 (двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 16 коп. заборгованості та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду в строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна