номер провадження справи 9/60/20
01.10.2020 Справа № 908/981/20
м. Запоріжжя
За позовом: Командитного товариства “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора”, код ЄДРПОУ 00951652 (72330, Запорізька область, Мелітопольський район, с.Новобогданівка, вул. Шевченка, буд. 4/1; поштова адреса: 72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, 53)
до відповідача: Мелітопольської міської ради Запорізької області, код ЄДРПОУ 25716722 (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. М.Грушевського, 5)
про визнання недійсним рішення
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Бичківській О.О.
За участю представників:
від позивача: Безух А.М., адвокат, довіреність б/н від 17.01.2020;
від відповідача: Єремеєва О.В., довіреність б/н від 12.05.2020
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Командитного товариства “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” до відповідача: Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання недійсним рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 19.03.2014 № 1/7 “Про припинення дії договору оренди земельної ділянки”.
Ухвалою суду від 06.05.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/981/20, присвоєний номер провадження 9/60/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.06.2020. Ухвалою суду від 02.06.2020 встановлено, що строк судового розгляду справи вважається продовженим на строк дії карантину, підготовче засідання відкладено на 15.07.2020. Ухвалою суду від 15.07.2020 підготовче засідання відкладено на 03.09.2020. 03.09.2020 закінчено підготовче засідання, закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті. В судовому засіданні 03.09.2020 оголошено перерву до 01.10.2020.
01.10.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня усій території України установлено карантин. На засіданні Уряду 25.03.2020, запроваджено режим надзвичайної ситуації по всій території України на 30 днів, всі карантинні обмеження також подовжені на 30 днів - до 24 квітня 2020. В подальшому дію карантину неодноразово продовжували і на засіданні Уряду 22 липня 2020 року постановлено продовжити дію карантину на всій території України до 31 серпня 2020. На засіданні Уряду 26.08.2020 ухвалено рішення про продовження адаптивного карантину в Україні до 31 жовтня 2020.
Згідно з Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)”, який набрав чинності 02.04.2020, розділ Х “Прикінцеві положення” ГПК України доповнено пунктом 4 наступного змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.
Ухвалою суду від 02.06.2020 встановлено, що строк судового розгляду справи вважається продовженим на строк дії карантину.
Разом з тим, згідно з п. 2 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 731-IХ від 18.06.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, який набрав чинності 17.07.2020,встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Протягом зазначеного 20-денного строку будь-яких заяв (клопотань) щодо продовження або поновлення процесуальних строків до суду від сторін не надходило.
Позовні вимоги, які підтримані позивачем в повному обсязі, мотивовані наступним. Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2011, укладеного між ВАТ «Мелітопольский завод будматеріалів» та ВАТ «Мелітопольский елеватор» (правонаступник - Командитне товариство «Желєв С.С. і компанія «Мелітопольського елеватора»), останнє придбало комплекс нерухомого майна розташований в м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 16. Право власності в подальшому оформлено Свідоцтвом на право власності від 28.12.211. Зазначений комплекс розташований на земельній ділянці 2,8646 га кадастровий номер 2310700000:01:033:0016, що відповідно до договору оренди від 29.11.2002 знаходився в оренді у ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів». КТ «Желєв С.С. і компанія «Мелітопольського елеватора» неодноразово зверталось з питань переоформлення земельної ділянки. Останній раз звернення переоформити землекористування земельної ділянки, шляхом укладення нового договору оренди на аналогічних умовах, було направлено на Мелітопольську міську раду 17.01.2019. На це звернення була отримана відповідь № 92/01-04 від 01.02.2019 де зазначалося, що за рішенням сесії Мелітопольської міської ради від 19.03.2014 №1/7 «Про припинення дії договору оренди земельної ділянки» договір оренди земельної ділянки від 23.12.2002, укладений з ВАТ Мелітопольський завод будматеріалів» було припинено, право власності на цю земельну ділянку зареєстроване за Мелітопольською міською радою та проводиться поділ зазначеної земельної ділянки, а також про необхідність звернення з цим питанням через управління комунальною власністю м. Мелітополя. Отримавши цей лист, позивач звернувся до управління комунальною власністю Мелітопольської міськради з проектом договору оренди земельної ділянки, однак позитивного рішення прийнято не було. Зазначені дії відповідача суперечать п. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, п. 3 ст. 415 ЦК України, п. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі». Позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення подавав декларації та проводив оплату за землю кадастровий номер 2310700000:01:033:0016, що підтверджують податкові декларації про плату за землю за 2013-2015рр. Тим самим, отримуючи плату за землю за дану земельну ділянку, відповідач не мав права припиняти договір оренди повністю в силу закону. Відповідач мав законні підстави припинити договір оренди земельної ділянки тільки в частині орендаря - ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів» без права реєстрації земельної ділянки за відповідачем, без обмеження цього права орендою. Безумовне право цієї оренди є у «КТ «Желєв С.С. і компанія «Мелітопольського елеватора». Також позивачем зазначено, що до цієї позовної вимоги не може бути застосований строк позовної давності, оскільки про існування спірного рішення йому стало відомо тільки у лютому 2019 із листа мського голови м. Мелітополя № 92/01-04 від 01.02.2019. Позовні вимоги обґрунтовано ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України “Про оренду землі”, ст. 415 ЦК України. В позовній заяві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з суми 2102 грн. судового збору та суми 2000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, який прийнятий судом до розгляду, зазначивши, зокрема, про наступне. В обґрунтування позовних вимог КТ “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” посилається на те, що набувши за договором купівлі-продажу право власності на майновий комплекс, розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310700000:01:033:0016, до нього (набувача) переходить право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і у тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів»), й отримуючи оплату від позивача Мелітопольська міська рада не мала права припиняти договір оренди земельної ділянки з ВАТ “Мелітопольський завод будматеріалів”. З цим не можливо погодитись, оскільки рішенням 54 сесії VI скликання Мелітопольської міської ради Запорізької області від 19.03.2014 № 1/7 «Про припинення дії договору оренди земельної ділянки», що оскаржується, Мелітопольська міська рада вирішила припинити дію договору оренди земельної ділянки по вул. Ломоносова, 16, для розміщення проммайданчика, відкритому акціонерному товариству “Мелітопольський завод будматеріалів” у зв'язку з ліквідацією юридичної особи ВАТ "Мелітопольський завод будматеріалів". Оскаржуваним рішенням права та законні інтереси КТ “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” не порушувались, тому у позивача відсутні підстави на звернення за захистом до господарського суду. Аналогічні обставини досліджувались Господарським судом Запорізької області у справі № 908/944/19 за позовом КТ “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” до Мелітопольської міської ради про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим (поновленим) на новий строк та зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки по вул. Ломоносова, 16. В постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у вказаній справі зазначено, що відсутність рішення Мелітопольської міської ради про передачу позивачеві в оренду для експлуатації та обслуговування нерухомого майна земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою, тобто відсутність волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі земельної ділянки комунальної власності в користування (оренду) позивачу. Стосовно сплати позивачем коштів за землю, відповідачем з посиланням на ст. 93 Земельного кодексу України та Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 № 6 “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” зазначено, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 4.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Листом від 01.02.2019 позивачу повідомлено, що відповідно до ЗК України (ст.83), Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.ст.10, 26) з 09.07.2014 право власності на земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою міста Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради. Таким чином, з врахуванням наведеного, підстави для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка є предметом спору, відсутні. Стосовно спливу строку позовної давності, зазначено, що враховуючи те, що Командитне товариство “Желєв С.С. і Компанія "Мелітопольського елеватора”, як власник майна, яке він набув від колишнього власника (ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів»), позивач не довів належними доказами відсутність об'єктивної можливості знати про обставини порушення своїх прав. В позові відсутні відповідні доводи та належні докази пропуску строку позовної давності. Як установлено судами першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі №908/944/19, 12.04.2019 Мелітопольською міською радою завершено проведення поділу спірної земельної ділянки, за адресою: вул. Ломоносова, 16, загальною площею 2,8646 га кадастровий номер 2310700000:01:033:0016 і сформовано дві окремі земельні ділянки - кадастровий номер 2310700000:01:033:0257, площею 0,1503 га, та кадастровий номер 2310700000:01:033:058, площею 2,7143 га, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру, сформованими 31.05.2019. У зв'язку з поділом земельної ділянки, яка була предметом договору оренди та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об'єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки, припинилось існування земельної ділянки в дійсних межах як об'єкта цивільних прав. На підставі викладеного, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Позивач надав відповідь на відзив до якої додав копію рішення Мелітопольської міської ради № 1/40 від 27.11.2001 про надання в оренду земельної ділянки, на підставі якого був укладений первісний договір оренди землі від 29.11.2011 з ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів» та зазначив, що оскільки земельна ділянка була сформована і надана в оренду, відповідач повинен був укласти договір по переоформленню зазначеної земельної ділянки на позивача у зв'язку з придбанням ним нерухомості, без складення додаткової документації із землеустрою відповідно до ст. 20 Закону України «Про оренду землі». Відповідачем не заперечується обізнаність стосовно переходу права власності на комплекс нерухомості, розташований на земельній ділянці, до позивача, а також надходження плати за зазначену ділянку. За таких обставин, неможливо було повністю припиняти ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів» договір оренди земельної ділянки від 29.11.2002, що є порушенням прав позивача на оформлення права оренди на зазначену земельну ділянку. Посилання відповідача на подальший поділ земельної ділянки, яка була предметом оренди за договором оренди від 29.11.2002, не є предметом розгляду цієї справи, і є подальшим порушенням відповідачем прав позивача, яке розглядається у справі № 908/944/19.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Рішенням Мелітопольської міської ради від 27.11.2001 № 1/40 «Про надання в оренду земельних ділянок під викупленими та приватизованими об'єктами» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок під викупленими та приватизованими об'єктами; вилучено із земель запасу земельні ділянки та надано в оренду, зокрема: строком на 25 років ВАТ «Мелітопольский завод будматеріалів» земельну ділянку площею 28645,54 кв.м. під проммайданчиком по вул. Ломоносова, 16.
Мелітопольською міською радою Запорізької області (Орендодавець, відповідач у справі) та Відкритим акціонерним товариством “Мелітопольський завод будматеріалів” (Орендар) 29.11.2002 був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець, відповідно до рішення сесії Мелітопольської міської ради від 27.11.2001 №1/40, передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 16, загальною площею 2,864554 га (п.п.1.1., 1.2).
Згідно з п.п. 1.4, 1.5 цього договору, на земельній ділянці знаходяться капітальні споруди виробничих цехів. Цільове призначення земельної ділянки: розміщення проммайданчика. Відповідно до п. 2.1 договору його укладено до 27 листопада 2026.
Договір оренди земельної ділянки 29.11.2002 посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського місткого нотаріального округу Запорізької області за № 10196 та зареєстрований у Мелітопольському виконавчому комітеті, про що 23.12.2002 у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 746.
У 2009 році Мелітопольською міською радою та ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться в м. Мелітополі, вул. Ломоносова, 16 (кадастровий номер 2310700000:01:033:0016) від 23.12.2002 № 746. Додаткову угоду зареєстровано у Запорізькій регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі Україні, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.11.2009 за № 040926200311.
27.04.2011 між Відкритим акціонерним товариством “Мелітопольський завод будматеріалів” (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством “Мелітопольський елеватор” (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу комплексу, за яким Продавець передав у власність Покупця комплекс, розташований за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Ломоносова, 16, на земельній ділянці площею 2,8646 га (кадастровий номер 2310700000:01:033:0016). Даний договір 27.04.2011 посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1935.
До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.05.2011 внесено запис про реєстрацію права приватної власності на вищевказане нерухоме майно за Відкритим акціонерним товариством “Мелітопольський елеватор” на підставі договору купівлі-продажу № 1935 від 27.04.2011.
Згідно з п. 1.2 Засновницького договору Командитного товариства “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” (позивач у справі) та відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, останнє є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Мелітопольський елеватор» та створено на підставі рішення від 08.09.2011 шляхом перетворення з ВАТ «Мелітопольський елеватор»; дата державної реєстрації юридичної особи - 20.09.2011.
Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав, 28.12.2011 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, внесено запис про реєстрацію права приватної власності на комплекс будівель та споруд за адресою: м.Мелітополь, вул. Ломоносова, 16, за Командитним товариством “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора”.
Командитне товариство “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” звернулося з листом «Про переоформлення прав на земельну ділянку» від 03.09.2012 до Мелітопольської міської ради (вхідна дата про отримання 05.09.2012), а саме: на земельну ділянку площею 2,8646 га кадастровий номер 2310700000:01:033:0016, до якого було додано копію договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.04.2011 № 1935. Листом вих.№ 103 від 07.08.2013 позивач звертався до Управління комунальної власності Мелітопольської міської ради про надання інформації про результат розгляду листа від 03.09.2012.
Листом № 883 від 16.01.2019 позивач звернувся до Мелітопольської міської ради з пропозицією переоформити землекористування земельної ділянки загальною площею 2,8646 га, кадастровий номер 2310700000:01:033:0016 на Командитне товариство “Желєв С.С. і Компанія “Мелітопольського елеватора” у зв'язку придбанням нерухомого майна, яке розміщене на цій земельній ділянці, шляхом укладання додаткової угоди про зміну користувача або нового договору оренди на аналогічних умовах.
Листом від 01.02.2019 за вих. № 92/01-04 Мелітопольська міська рада надала відповідь, в якій було повідомлено, що рішенням сесії Мелітопольської міської ради від 19.03.2014 № 1/7 договір оренди земельної ділянки площею 28645,54 кв.м. по вул. Ломоносова, 16, укладений з ТОВ “Мелітопольській завод будматеріалів” та зареєстрований 23.12.2002 за номером 746, було припинено. Також повідомлено про те, що з 09.07.2014 право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою м. Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області та про те, що проводиться формування (відповідно до прийнятого Мелітопольською міською радою рішення) 2 нових земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованої земельної ділянки.
Листом вих.№ 909 від 07.02.2019 позивач звернувся до Управління комунальної власності стосовно переоформлення прав землекористування земельною ділянкою кадастровий номер 2310700000:01:033:0016, до якого, в тому числі, було додано проект договору оренди земельної ділянки.
Листом № 151/220-1 від 26.02.2019 позивача було повідомлено про те, що дане питання буде винесено на розгляд чергового засідання постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та комунальної власності територіальної громади.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Приписами ст. 2 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Позивач, оскаржуючи рішення Мелітопольської міської ради від 19.03.2014 № 1/7, посилається на те, що дії відповідача суперечать п. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 415 ЦК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення подавав декларації та проводив оплату за землю.
Із змісту положень ст.ст. 15,16 ЦК України, ст.20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом положень ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи вищенаведені приписи законодавства особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. На позивача покладено обов'язок обґрунтувати своєї вимоги поданими доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує її, а саме на підставу позову.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” - місцеве самоврядування здійснюється на принципах законності.
В частині 1 статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Відповідно до ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Статтею 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 5 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже вказана норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
В абзаці 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
За положенням частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.
Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст. 141 Земельного кодексу України. Однією з підстав, зазначених в цій нормі, зокрема, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини 1).
Як встановлено судом вище, за умовами укладеного між Мелітопольською міською радою (Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Мелітопольський завод будматеріалів» (Орендар) Договору оренди земельної ділянки, Орендодавець набув права оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 16, загальною площею 2,8645554 га, кадастровий номер 2310700000:01:033:0016, на якій знаходиться нерухоме майно - капітальні споруди виробничих цехів, що в подальшому відчужено Орендарем вказаної земельної ділянки за договором купівлі-продажу комплексу ВАТ «Мелітопольський елеватор», правонаступником якого є Позивач.
Таким чином, до позивача як нового власника вказаного нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу комплексу перейшло право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, за договором оренди, а у відчужувача - ВАТ «Мелітопольський завод будматеріалів» право оренди припинилось.
Згідно з рішенням 54 сесії VI скликання Мелітопольської міської ради Запорізької області №1/7 від 19.03.2014 вирішено припинити дію договору оренди земельної ділянки по вул. Ломоносова, 16, площею 28645,54 кв.м, для розміщення проммайданчика Відкритому акціонерному товариству «Мелітопольський завод будматеріалів», у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. В рішенні також зазначено, що договір оренди земельної ділянки від 23.12.2002 № 746 вважати припиненим з дати проведення держаної реєстрації припинення права оренди. Підстава: подання Мелітопольської міжрайонної прокуратури від 11.01.2014 № 37-вих-19.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом п.7.2 вищевказаного договору оренди земельної ділянки визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі ліквідації юридичної особи орендаря.
Судом не встановлено, що оскаржуване позивачем рішення Мелітопольської міської ради суперечить вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції, а також не встановлено порушення цим рішенням прав або інтересів позивача.
Як слідує зі змісту оскаржуваного позивачем рішення Мелітопольської міської ради №1/7 від 19.03.2014 підставою для прийняття рішення про припиненя дії договору оренди Відкритому акціонерному товариству «Мелітопольський завод будматеріалів» була ліквідація зазначеної юридичної особи - орендаря земельної ділянки, що відповідає умовам договору оренди земельної ділянки та не суперечить вимогам чинного законодавства.
Позивач, в свою чергу, не позбавлений можливості оформити право користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування придбаного ним у власність комплексу будівель та споруд, на підставі частини першої статті 377 ЦК України, частини третьої статті 7, абзацу 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі", статті 120 ЗК України у встановленому законом порядку.
Право оренди на спірну земельну ділянку ні ВАТ «Мелітопольський елеватор», ні КТ «Желєв С.С. і Компанія «Мелітопольського елеватора» не було оформлено. Позивач у 2012 році звертався до відповідача з листом про переоформлення прав на земельну ділянку у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі п. 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Документального підтвердження щодо результатів розгляду вказаного звернення позивач суду не надав.
Слід зазначити, що Командитне товариство "Желєв С.С. і Компанія "Мелітопольського елеватора" звернулося з позовною заявою до Мелітопольської міської ради про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.07.2019, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019, позов КТ "Желєв С. С. і Компанія "Мелітопольського елеватора" задоволено. Визнано договір оренди земельної ділянки між Мелітопольською міською радою Запорізької області і Командитним товариством "Желєв С. С. і Компанія "Мелітопольського елеватора" укладеним у редакції позивача. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2020 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.07.2019 у справі №908/944/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.09.2020 у справі № 908/944/19 (повний текст рішення складено та підписано 14.09.2020) у задовленні вказаного позову судом було відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 передбачено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
За змістом статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України “Про оренду землі” орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до частини 2 статті 16 цього Закону укладення донору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним законодавством України, або за результатами аукціону.
Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено статтею 124 Земельного кодексу України. Відповідно до частин першої - другої цієї статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч. 3 ст.124 ЗК України).
Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Враховуючи вимоги частин 1, 2 статті 116, статті 124 Земельного кодексу України, частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, частини 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі", Велика Палата Верховного Суду у постанові № 32/563 від 04.12.2018 дійшла висновку, що прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.
Таким чином, вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 16, належить до компетенції Мелітопольської міської ради, передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення власника землі та реалізується в подальшому шляхом укладення договору оренди. Відсутність такого рішення виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) позивачеві шляхом укладення з ним відповідного договору оренди. В даному випадку передача в оренду земельної ділянки здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 Земельного Кодексу України.
Слід також зазначити, що як пояснив відповідач, 12.04.2019 Мелітопольською міською радою завершено проведення поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2310700000:01:033:0016 за адресою: вул. Ломоносова, 16, загальною площею 2,8646 га, та сформовано дві окремі земельні ділянки: кадастровий номер 2310700000:01:033:0257, площею 0,1503 га та кадастровий номер 2310700000:01:033:058, площею 2,7143 га. Отже, через поділ земельної ділянки, яка була предметом договору оренди земельної ділянки від 29.11.2002 та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об'єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки, припинилось існування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Внесення позивачем оплати за землю (кадастровий номер 2310700000:01:033:0016), що підтверджується наданими останнім копіями податкових декларацій про плату за землю за 2013-2015рр, не може бути підставою для визнання недійсним оскаржуваного позивачем рішення та не спростовують вищенаведених висновків суду.
На підставі усього вищевикладеного, судом відмовляється у задоволенні позову.
Щодо застосування строків позовної давності слід зазначити про наступне. Суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності (за відсутності наведених позивачем та визнаних судом поважних причин її пропуску) лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі.
Оскільки судом відмовляється у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, питання про застосування строків позовної давності, про що зазначалося відповідачем у відзиві, судом не розглядалося.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено та підписано 15.10.2020.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва