вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" жовтня 2020 р. Справа№ 910/6088/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 12.10.2020,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020, повний текст складено 10.08.2020
у справі № 910/6088/20 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія"
про стягнення 455 806,50 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" (надалі - відповідач) про стягнення 455 806,50 грн.
Позов мотивовано помилковим перерахуванням відповідачу грошових коштів у розмірі 455 806,50 грн.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав положення ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі № 910/6088/20 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" на користь Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" борг у розмірі 455 806,50 грн та судовий збір у розмірі 6 837,10 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на положення статті 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачу помилково перераховані кошти, оскільки правомірна підстава набуття їх відсутня.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись із прийнятим рішенням, 28.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник наполягає на неправильному застосуванні ст. 1212 ЦК України та стягненні з нього коштів, які він отримав від позивача за наявності достатніх правових підстав, зокрема договорів № 03/02-03/01 від 27.03.2018, № 05/02-03/01 від 30.05.2018 та платіжного доручення №622 від 31.05.2018.
Крім того, вказав на порушення норм процесуального права, оскільки на його думку, суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи - ТОВ "АВУ ГРІН ЕНЕРДЖІ" (стара назва ТОВ "АВУ Солар").
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/6088/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 12.10.2020 о 14:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 07.10.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 07.10.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою. З урахуванням епідеміологічної ситуації в України, сторони можуть подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Позивач зазначає про необґрунтованість заперечень відповідача, оскільки, на його думку, судом зроблено правильні висновки, що відсутність договірних відносин між сторонами даної справи, що є достатнім для визнання безпідставності отримання відповідачем спірних коштів, та, відповідно, для їх повернення позивачу. Крім того, наголосив, що не надавав згоди на укладення договору №05/02-03/01 від 30.05.2018, будь-яких дій щодо укладення цього договору з боку відповідача не було.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 12.10.2020 з'явилися представники позивача та відповідача.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
31.05.2020 Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" грошові кошти у розмірі 455 806,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 622 від 31.05.2018 із призначенням платежу: "За проектув схеми видачі потужності СЕС зг рах №50 від 30.05.18 р. по догов на викон проектн робіт № 03/02-03/01 від 27.03.18р.(Озерна) у т.ч. ПДВ 20% 75967,75 грн".
В обґрунтуванні позову позивач стверджує, що вказана сума коштів була перерахована відповідачу помилково, оскільки останній ніколи не замовляв у відповідача проектування схеми видачі потужності СЕС, не отримував рахунок № 50 від 30.05.2018 та не укладав договір на виконання проектних робіт № 03/02-03/01 від 27.03.2018. У зв'язку з цим, оскільки у позивача не було волевиявлення на перерахування грошових коштів за платіжним дорученням №622 від 31.05.2018, посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 455 806,50 грн.
В свою чергу, відповідач проти позову заперечив з посиланням на те, що платіж, здійснений позивачем на користь відповідача за платіжним дорученням від 31.05.2018 № 622 на суму 455 806,50 грн, не є помилково (безпідставно) перерахованими коштами. Цей платіж здійснений позивачем за рахунком від 30.05.2018 №50 на підставі укладених договорів, а саме: договору на виконання проектних робіт від 27.03.2018 № 03/02-03/01; договору від 30.05.2018 № 05/02-03/01 про виконання обов'язку третьою особою та припинення зобов'язання зарахуванням.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Спір у справі стосується питання наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статтей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Визначаючи правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у цій справі, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що частини перша - друга статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Як було зазначено вище, позивач мотивує позовні вимоги посиланнями на положення статей 1212, 1213 ЦК України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Висновки щодо застосування зазначеної норми права узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23ю07.2020 у справі № 916/1577/19, від 18.06.2020 у справі № 915/940/18.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 18.06.2020 у справі № 915/940/18.
Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Враховуючи наведене застосування норм права, якими позивач мотивував позовні вимоги, суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам встановив наступне.
31.05.2020 Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" грошові кошти у розмірі 455 806,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №622 від 31.05.2018 із призначенням платежу: "За проектув схеми видачі потужності СЕС зг рах №50 від 30.05.18 р. по догов на викон проектн робіт № 03/02-03/01 від 27.03.18р.(Озерна) у т.ч. ПДВ 20% 75967,75 грн".
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування між сторонами цього спору зобов'язальних правовідносин, зокрема, укладеного договору №03/02-03/01 від 27.03.2018, так само відсутні докази виставлення відповідачем позивачу рахунку №50 від 30.05.2018, як на тому наполягає відповідач.
Аргументуючи свої заперечення, відповідач надав до суду договір № 03/02-03/01 на виконання проектних робіт від 27.03.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія", як виконавцем та між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВУ Солар", як замовником.
Водночас, за доводами відповідача, 30.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія", Товариством з обмеженою відповідальністю "АВУ Солар" та Іноземним підприємством "Агро-Вільд Україна" було укладено договір № 05/02-03/01 про виконання обов'язку третьою особою та припинення зобов'язання зарахуванням, у якому сторони домовились про те, що Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" замість Товариства з обмеженою відповідальністю "АВУ Солар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічна компанія "Метрополія" грошових коштів (авансу) у розмірі 45 806,50 грн за договором №03/02-03/01 на виконання проектних робіт від 27.03.2018.
Також, відповідач надав рахунок на оплату від № 50 від 30.05.2018 на ім'я Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна".
Посилання відповідача на вказані документи, як на правову підставу виникнення між сторонами спору зобов'язальних правовідносин правомірно відхилено судом першої інстанції та надано їм вірну правову оцінку.
Досліджуючи аргументи відповідача які базуються з посиланням на ці докази, колегія судів як і суд першої інстанції звертає увагу на те, що договір № 05/02-03/01 від 30.05.2018 підписаний в односторонньому порядку лише відповідачем, в той же час, доказів його підписання іншими сторонами (Товариством з обмеженою відповідальністю "АВУ Солар" та Іноземним підприємством "Агро-Вільд Україна") або доказів його направлення для підписання цим сторонам не надано.
Крім того, відповідачем так само і не надано доказів виставлення (направлення) рахунку на оплату від № 50 від 30.05.2018 позивачу.
За відсутності будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 74, 76, 77, 79 ГПК України щодо підписання названого договору № 05/02-03/01 від 30.05.2018 з боку позивача, чи вчинення відповідачем дій спрямованих на укладення з позивачем цього договору, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника на ч.2 ст. 642 ЦК України та те, що оплата рахунку №50 від 30.05.2018 підтверджує укладення цього договору та обізнаність позивача з його умовами. При цьому, як було зазначено, у платіжному дорученні №622 від 31.05.2018 у призначенні платежу здійснено посилання на договір № 03/02-03/01 від 27.03.2018, що не може свідчити про прийняття позивачем пропозиції щодо укладення договору № 05/02-03/01 від 30.05.2018.
Твердження відповідача про те, що підписант позовної заяви - Вільд Бертольд Карл Аліос, є одночасно засновником (учасником) та директором як ТОВ "АВУ Солар" та ІП "Агро-Вільд Україна", тому є тією самою особою, яка обізнана з переліком та змістом укладених правочинів між сторонами і відповідно йому відомо про мету платіжного доручення №622 від 31.05.2018 та переказу коштів, не доводять обставину укладення договору №05/02-03/01 від 30.05.2018 між сторонами спору.
Таким чином, враховуючи зазначене в сукупності, позивачем доведено, а відповідачем більш вірогідними доказами не спростовано обставин набуття ним грошових коштів у розмірі 455 806,50 грн без достатньої правової підстави за платіжним дорученням № 622 від 31.05.2018.
На переконання колегії суддів, кошти в сумі 455 806,50 грн отримані ТОВ "Науково-технічна компанія "Метрополія" від позивача за відсутності правової підстави, тому їх може бути витребувано згідно з положеннями статті 1212 ЦК України, як безпідставно набуте майно.
З огляду на встановлені обставини, оскільки відповідач в порушення зазначених норм Цивільного кодексу України не здійснив повернення помилково направлених йому позивачем грошових коштів, позовні вимоги Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" щодо стягнення 455 806,50 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Аргументи відповідача з приводу того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи - ТОВ "АВУ ГРІН ЕНЕРДЖІ" (стара назва ТОВ "АВУ Солар"), колегія суддів відхиляє, позаяк враховуючи встановленні обставини у цій справі, порушень процесуального закону не вбачає. Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні такого клопотання вказав, що відповідач не довів перед судом належними засобами доказування, що рішення у цьому спорі може вплинути на права та обов'язки ТОВ "АВУ ГРІН ЕНЕРДЖІ", тому суд не вбачав необхідності у залученні цієї особи до участі у справі.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі № 910/6088/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови суду складено та підписано - 15.10.2020.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова