Справа №263/18959/19
Провадження №2/263/987/2020
про закриття провадження у справі
15 жовтня 2020 року м.Маріуполь
Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Томіліна О.М.,
при секретарі Астаховій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Беденко Сергій Валерійович, державний реєстратор Військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області Лясевич Руслан Вікторович, про закриття розділу у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна, визнання правочину не дійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -
У грудні 2019 року представник Маріупольської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Беденко Сергій Валерійович, державний реєстратор Військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області Лясевич Руслан Вікторович, про закриття розділу у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна, про визнання правочину не дійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позов мотивований тим, що 25.09.2019 рішенням Маріупольської міської ради № 7/45-4435 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Центральному районі міста фізичній особі-підприємцю - ОСОБА_1 » відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0018 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування існуючого павільйону торгівлі) по АДРЕСА_1 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 та доручено юридичному департаменту міської ради вжити заходи щодо скасування державної реєстрації прав на магазин по АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15.08.2018 № 3494, зареєстрованим в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.08.2018 за № 27501295. На підставі договору купівлі-продажу серія та номер 3494, виданого 15.08.2018, зареєстрованого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В., ОСОБА_1 стала власником магазину, об'єкту житлової нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 02.12.2019 №191113072, реєстр прав власності на нерухоме майно містить активний запис про реєстрацію права власності на магазин, об'єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3494 від 15.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненко С.В. Таким чином ОСОБА_1 набула право власності на магазин, об'єкт житлової нерухомості, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена нежитлова будівля належала ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41109396 від 16.05.2018. Спірний договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого є вищевказаний магазин, було укладено 15.08.2018. У договорі купівлі-продажу від 15.08.2018 № 3494 зазначено про те, що ОСОБА_2 магазин, об'єкт житлової нерухомості, належить на підставі п. 41 Постанови Кабінету міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» № 1127 від 25.12.2015, право власності зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.05.2018 № 26159657, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1553252014123. Державний реєстратор повинен перевіряти усі подані документи заявником ( ОСОБА_2 ) в усіх перелічених п.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстрах, переконатися у чинності документів, а лише потім проводити реєстраційні дії. Таким чином, державна реєстрація права власності на магазин (об'єкт нежитлової нерухомості), розташований за адресою: АДРЕСА_1 відбулося з порушеннями норм чинного законодавства. Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства 10.10.2019 встановлено, що ОСОБА_1 використовується земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 14,41 кв.м. під розміщення кіоску з продажу тютюнових виробів, на підставі договору купівлі-продажу №3494 від 15.08.2018 без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що є порушенням ст.ст.125, 126, 211 Земельного кодексу України. Таким чином, ОСОБА_2 свідомо замовчувала про обставин, які могли перешкодити укладенню правочину, а саме, про той факт, що на момент укладання правочину 15.08.2018, предметом якого стала нежитлова будівля (магазин), розташований за АДРЕСА_1 , з ОСОБА_1 було підроблено декларацію про об'єкту до експлуатації від 16.11.2012 № ДЦ 14212321366, адреса майну не присвоювалася, земельна ділянка не виділялася та відповідно приховала цей факт, тобто ввела в оману сторону, якій за Договором продала приміщення ( ОСОБА_1 ) та нотаріуса, який реєстрував правочин. Представник позивача просив визнати договір купівлі-продажу від 15.08.2018 зареєстрований в реєстрі за №3494 недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41109396 від 16.05.2018 та стягнути з відповідачів судовий збір.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 16 січня 2020 року по вказаній цивільній справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
10.02.2020 від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій останній просив, окрім первісних вимог, закрити розділ у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна №1553252014123.
Ухвалою суду від 25.02.2020 закрите підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.
11.09.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Маросіна М.О., у якому він просив закрити провадження по справі, оскільки з позовної заяви вбачається, що позивач, юридична особа, оскаржує правомірність прийняття рішення суб'єктом владних повноважень - державним реєстратором військово - цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області Лясевичем Р.В., яким було здійснено державну реєстрацію прав власності (індексний № 41109396 від 16.05.2018) на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 . Позивач вимагає скасувати рішення суб'єкта владних повноважень державного реєстратора військово - цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області Лясевич Руслана Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 41109396 від 16.05.2018. Також з позовних вимог вбачається, що предметом спору є право власності на нерухоме майно (магазин), яке виникло у відповідача ОСОБА_1 , яка згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців з 30.06.2005 по цей час зареєстрована як ФОП. Отже, за суб'єктним складом сторін по справі та за предметом спору дана справа відноситься до юрисдикції господарського суду і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшли письмові пояснення на клопотання про закриття провадження по справі, у яких вона просила залишити клопотання представника адвоката Маросіна М.О., що діє в інтересах ОСОБА_2 , без задоволення, обґрунтовуючи тим, що представник міської ради звертається до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовними вимогами про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як до фізичних осіб, які були сторонами у правочині, а саме, при відчуженні майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна (магазину) від 15.08.2018 № 3493. Тобто, ОСОБА_2 як фізична особа продала майно, а ОСОБА_1 як покупець, придбала нежитлову будівлю (магазин). Також, вказує на те, що міська рада у позові не оскаржує дії державного реєстратора, а звертається з позовом щодо визнання правочину не дійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження по справі за її відсутності, з урахуванням правової позиції, викладеної письмово.
Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Маросіна М.О. до суду надійшла заява про розгляд заяви про закриття провадження по справі за його відсутності, заяву підтримав та просив її задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надали до суду заяви про розгляд клопотання адвоката Маросіна М.О. про закриття провадження по справі за їх відсутності, клопотання просили задовольнити.
Від третьої особи державного реєстратора Військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області Лясевича Р.В. до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про можливість закрити провадження у даній справі з огляду на наступне.
Так, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За умовами ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст.20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК) (пункт 2).
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа) (пункт 3).
Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Наприклад, вирішуючи належність спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним до цивільної чи господарської юрисдикції, у разі виникнення такого спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи як фізична особа - підприємець, а також врахувати, які саме правовідносини між сторонами виникли.
Відповідно до пункту 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» право власності на майно, на речове право на чуже майно, захист цих прав регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна відповідно до положень глави 29 ЦК (стаття 396 ЦК), тому такі спори з урахуванням вимог статті 15 ЦПК підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією із сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців з 30.06.2005, згідно з яким відповідачка здійснює діяльність у сфері торгівлі. З договору купівлі продажу від 15.08.2018 за реєстровим № 3494, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка є ФОП з 30.06.2005, вбачається, що його укладено щодо магазину, тобто для здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.п.1, 6, 13 ч.1 ст.20 ГПК України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Відповідно до пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає
з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.
Відповідно до частини 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Враховуючи наведене, доводи клопотання представника відповідача про те, що даний спір щодо визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підвідомчий господарському суду, є обґрунтованими, оскільки спір виник між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем та, зокрема, з приводу визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (магазину), що заходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташованої на земельній ділянці Маріупольської міської ради Донецької області площею 0,0012 га, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 15.08.2018, зареєстрованого у реєстрі за реєстровим № 3494, недійсним, тобто договору, укладеного ФОП ОСОБА_1 щодо купівлі магазину для здійснення господарської діяльності та з приводу скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий суд, тобто на публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні «Сокуренко і Стригун проти України», «Занд проти Австрії» фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Тобто, порушення правил юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд.
Керуючись п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд, -
Провадження у цивільній справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Беденко Сергій Валерійович, державний реєстратор Військово-цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області Лясевич Руслан Вікторович, про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - закрити. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі протягом 15 днів з дня її проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О.М.Томілін