13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 805/1855/17-а
адміністративне провадження № К/9901/41928/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув в судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС» до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2017 (суддя - Голубова Л.Б.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017 (головуючий суддя - Блохін А.А., судді: Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.) у справі № 805/1855/17-а.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (далі - ТОВ «ЕТС») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області) від 24.06.2015 №0001302202.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у Донецькій області оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2017, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у Донецькій області посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 198 Податкового кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЕТС» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ «РАЙА ЛЕОН» та повноти формування податкових зобов'язань за операціям з подальшого продажу товарів, придбаних у зазначеного контрагента.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.03.2017 № 64/05-99-14-06/24308872, в якому відображено висновки про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 460265,00 грн. за жовтень 2016 року, у тому числі в декларації за жовтень 2016 року в сумі 460265,00 грн. з огляду на непідтвердження реального факту придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «РАЙА ЛЕОН».
В обґрунтування своєї позиції ГУ ДФС у Донецькій області посилається на те, що у ТОВ «РАЙА ЛЕОН» відсутні власні складські приміщення, основні фонди, транспортні засоби та інші ресурси, зокрема трудові, необхідні для господарської діяльності; ТОВ «РАЙА ЛЕОН» задекларувало за жовтень 2016 року від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 481381,00 грн., тобто, не декларувало до сплати в бюджет суми податку у розмірі, що відповідають сумі податкових зобов'язань, сформованих по покупцю ТОВ «ЕТС»; по задекларованому ланцюгу постачання товарів не встановлено імпортера, виробника імпортованих чи підакцизних товарів; на підставі наданих у ході перевірки ТОВ «ЕТС» оформлених по взаємовідносинам з ТОВ «РАЙА ЛЕОН» не вбачається за можливе встановити фактичних виробників чи імпортерів та фактичних продавців та вантажовідправників товарів, а також придбання товарів, які вподальшому були поставлені на адресу позивача.
Таким чином, мала місце імітація господарської операції щодо придбання товару, введення в обіг якого не підтверджується законним джерелом реального походження у попередніх ланках ланцюга постачання.
На підставі названого акту перевірки ГУ ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.03.2017 №0000111400, згідно з яким зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 460265,00 грн. за жовтень 2016 року.
Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.
Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум грошових зобов'язань на підставі такої операції.
В той же час, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Судами встановлено, що між ТОВ «ЕТС» (покупець) та ТОВ «РАЙА ЛЕОН» (постачальник) було укладено договір постачання від 19.10.2016 № РЛ 1910. Предметом договору є постачання запасних частин, деталей, матеріалів, масел, технічних рідин.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства, оскільки спірні господарські операції підтверджені належними первинними документами (податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями); факт виконання вказаного договору з боку покупця та постачальника було встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 25.04.2017 у справі № 905/834/17.
Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
З метою дослідження фактичного придбання активів у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок поставки, обсяги і зміст поставки, мету придбання, порядок здійснення розрахунків, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій з придбання активів, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі. Реальність потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні активи отримано від указаного у первинних документах контрагента та за передбаченими договірними умовами.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Проте, попередні судові інстанції в порушення наведених процесуальних положень, які зобов'язують суд вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, не перевірили факт реального руху активів по всім ланцюгам учасників схеми, не з'ясували, ким і коли вироблялись/імпортувались придбані позивачем товарно-матеріальні цінності та чи вироблялись/імпортувались взагалі.
Оцінка правовідносин позивача та його контрагента у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.
Також в даному випадку необхідно дослідити технічну можливість контрагента позивача виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів).
Слід також наголосити, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.
Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017 у справі № 805/1855/17-а скасувати.
Справу № 805/1855/17-а передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова