13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 0340/1408/18
касаційне провадження № К/9901/8465/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2018 (суддя - Волдінер Ф.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 (головуючий суддя - Іщук Л.П., судді - Обрізко І.М., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Агро» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У липні 2018 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 № 0003251404.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: висновки Управління щодо порушення Товариством податкового законодавства ґрунтуються виключно на основі припущення податкового органу про нереальність проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГТА-Інтрейд», які не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, не містять доказової інформації; факт придбання мінеральних добрив у вказаного контрагента підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту і відображають суть господарської операції; придбане у зазначеного суб'єкта господарювання мінеральне добриво (амофос) було використане Товариством у власній господарській діяльності, з огляду на види діяльності, які здійснює Товариство.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 № 0003251404.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: господарські операції між позивачем та ТОВ «ГТА-Інтрейд» були реально (фактично) здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; операції пов'язані з господарською діяльністю Товариства; всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю; висновок Інспекції про нереальність зазначених господарських операцій є таким, що не відповідає дійсності, не ґрунтується на нормах законодавства України та не підтверджений будь-якими доказами, з урахуванням того, що: інформаційно-пошукова система відеофіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків та перевіркою їх за розшуковими реєстрами «Відеоконтроль-Рубіж» використовується органами внутрішніх справ та органів виконавчої служби у разі виявлення інформації щодо транспортних засобів, які перебувають у розшуку та не призначена для використання органами державної фіскальної служби для підтвердження або спростування фактів надання послуг з перевезення у межах діяльності суб'єктів господарювання; сам по собі факт наявності кримінального провадження, в якому фігурує контрагент позивача, не може слугувати належним доказом фіктивної діяльності ТОВ «ГТА-Інтрейд» та, зокрема, господарських операцій, укладених між ТОВ «ГТА-Інтрейд».
Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 19.04.2020 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки: транспортні засоби, якими товар доставлявся до Товариства, зареєстровані на третіх осіб, які не відображені в товарно-транспортних накладних, а відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2017 року, поданого ТОВ «ГТА-Інтрейд», відсутні виплати по 157 ознаці доходу «Дохід, виплачений самозайнятій особі»; відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліків у їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення, ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, що відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 805/2316/16-а; відсутність довіреностей на отримання товарів та сертифікатів походження ставить під сумнів реальність господарських операцій, що відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/7271/15; Слідчим управлінням ГУ Нацполіції у Волинській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.07.2018 за № 12018030000000284 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що: господарські операції між Товариством та ТОВ «ГТА-Інтрейд» є реальними та фактично здійсненими, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, у тому числі, товарно-транспортними накладними, які не містять недоліків форми та змісту; довіреності на отримання товару не виписувались, оскільки товар був отриманий директором Товариства - Шумом П.М., що підтверджується його підписом на видаткових накладних у графі «отримав»; отримані від зазначеного контрагента товари були використані Товариством у власній господарській діяльності, що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин; посилання податкового органу на наявність кримінальних проваджень не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій та можуть враховуватись як такі, що дають підстави для звільнення від доказування згідно з вимогами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України; інформаційно-пошукова система відеофіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків та перевіркою їх за розшуковими реєстрами «Відеоконтроль-Рубіж» використовується органами внутрішніх справ та органів виконавчої служби у разі виявлення інформації щодо транспортних засобів, які перебувають у розшуку.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.10.2020 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 13.10.2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Управління провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині відображення у податковій звітності результатів господарської діяльності з ТОВ «ГТА-Інтрейд» за період з 01.07.2017 по 31.07.2017, результати якої оформлені актом від 23.03.2018 № 4493/14-04/37691361, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено завищено податковий кредит за липень 2017 року на 2047500,00 грн., що призвело до завищення рядка 19 (від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду) та рядка 21 (сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду) за липень 2017 року на 2047500,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки вказано, що Товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту липня 2017 року податок на додану вартість, сплачений у складі вартості товару (мінеральних добрив - амофосу), придбаного у ТОВ «ГТА-Інтрейд» згідно договору поставки № 23987/07 від 15.07.2017, оскільки: Товариство не надало до перевірки довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та документів, що підтверджують походження товару; зазначені в товарно-транспортних накладних транспортні засоби згідно баз МРЕВ зареєстровані на фізичних осіб без реєстрації довіреностей на розпорядження транспортного засобу третім особам; ТОВ «ГТА-Інтрейд» є фігурантом кримінального провадження № 42017000000001760 від 31.05.2017, у якому вказано, що підприємство використовувалося з метою прикриття незаконної діяльності, яка направлена на конвертацію безготівкових коштів в готівку та формування податкового кредиту вигодонабувачам у період 2016-2017 років, а ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.09.2017було накладено арешт на кошти ТОВ «ГТА-Інтрейд», які знаходяться на рахунку, відкритому у ПАТ «ВТБ БАНК», в частині видатку коштів.
На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатом розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.
На підставі висновків акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003251404 від 13.04.2018, яким зменшила розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2017 року на 2047500,00 грн.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої - другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами абзаців 1, 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто, у бухгалтерському та податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при визначенні фінансового результату, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при визначенні фінансового результату, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.
Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.
Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.
При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Згідно з частинами другою, четвертою, шостою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.
Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються при визначенні фінансового результаті, та права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що: при укладенні договору з ТОВ «ГТА-Інтрейд» у позивача була наявна ділова мета, з огляду на види діяльності, які здійснює Товариство, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11); господарські операції між Товариством та зазначеним контрагентом мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними; придбаний у ТОВ «ГТА-Інтрейд» товар (мінеральні-добрива - амофос) були використані Товариством у власній господарській діяльності, що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин.
Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що при проведенні перевірки та під час судового розгляду справи Управління посилалось наявність кримінального провадження № 42017000000001760 від 31.05.2017, у якому вказано, що підприємство використовувалося з метою прикриття незаконної діяльності, яка направлена на конвертацію безготівкових коштів в готівку та формування податкового кредиту вигодонабувачам у період 2016-2017 років, а також на обставини, наведені в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 18.09.2017, згідно якої було накладено арешт на кошти ТОВ «ГТА-Інтрейд», які знаходяться на рахунку, відкритому у ПАТ «ВТБ БАНК», в частині видатку коштів, тоді як суд об'єктивно позбавлений можливості перевірити матеріали досудового розслідування на відповідність критеріям належності і допустимості, оскільки в такому випадку повинен був би перебрати на себе повноваження слідчого судді, що є неможливим.
Разом з цим, доказів порушення кримінальних проваджень за ознаками вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, саме щодо посадових осіб ТОВ «ГТА-Інтрейд», або ж створення (придбання) ТОВ «ГТА-Інтрейд» з метою провадження фіктивного підприємництва Управлінням в процесі розгляду справи суду надано не було. В свою чергу, за умови невстановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка могла б свідчити про узгодженість дій Товариства та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Таким чином, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій, що наявність ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 757/54040/14-к про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ТОВ «ГТА-Інтрейд», відкритому в ПАТ «ВТБ БАНК», в частині видатку коштів, яка винесена за результатами розгляду клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 42017000000001760 від 31.05.2017, не відповідає висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності доказів, оскільки зазначене кримінальне провадження не стосується посадових осіб ТОВ «ГТА-Інтрейд» та/або Товариства.
Також, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано виходили з того, що Інформаційно-пошукова система відеофіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків та перевіркою їх за розшуковими реєстрами «Відеоконтроль-Рубіж», яка була введена в експлуатацію наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.12.2011 № 975, використовується органами внутрішніх справ та органів виконавчої служби у разі виявлення інформації щодо транспортних засобів, які перебувають у розшуку, та не призначена для використання органами державної фіскальної служби для підтвердження або спростування фактів надання послуг з перевезення у межах діяльності суб'єктів господарювання.
Посилання Управління на відсутність у ТОВ «ГТА-Інтрейд» необхідного обсягу трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності також обґрунтовано були відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки: в акті перевірки податковий орган вказує на те, що за інформацією баз даних АІС «Податковий блок» ТОВ «ГТА-Інтрейд» має стан « 0 - платник податків за основним місцем обліку», а також посилається на інформацію податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2017 року, поданого ТОВ «ГТА-Інтрейд»; решта доводів Управління обґрунтована посиланням на інформацію ГУ ДФС у Запорізькій області про неможливість проведення зустрічної, тоді як відповідно до пункту 4.9 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної фіскальної служби зустрічних звірок, обміну податковою інформацією при здійсненні податкового контролю, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 17.07.2015 № 511, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити інформацію щодо діяльності платника податків, показників податкової звітності тощо, оскільки складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання.
При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що посилання Управління на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12018030000000284 від 05.07.2018, на стадії касаційного розгляду справи є безпідставними, оскільки в силу положень частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, у випадку встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі, вказані обставини будуть підставами для перегляду судових рішень за нововиявленим обставинами згідно з пунктом 2 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що посилання Управління в касаційній скарзі на правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 805/2316/16-а та від 20.06.2018 у справі № 826/7271/15, є безпідставними, оскільки у справі № 826/7271/15 суб'єктом господарювання взагалі не було надано відповідного обсягу первинних бухгалтерських документів, а у справі № 805/2316/16-а судами не була надана належна правова оцінка наданим сторонами доказам та доводам, з огляду на що справу було направлено на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2018 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер В.В. Хохуляк