15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 160/2790/20
адміністративне провадження № К/9901/24937/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі №160/2790/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про скасування податкової консультації, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, в якому просив суд скасувати податкову консультацію від 07 лютого 2020 року №497/6/99-00-04-06-03-06/ІПК.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03 січня 2020 року надіслав на адресу відповідача звернення про надання індивідуальної податкової консультації, в якому просив надати відповідь на питання: 1) чи зобов'язаний позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску у разі фактичного не отримання позивачем доходу від такої діяльності, у разі під час здійснення вказаної незалежної професійної діяльності позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі не меншим мінімального страхового внеску; 2) чи зобов'язаний позивач як особа яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з отриманого прибутку (гонорару адвоката) і в якому розмірі, якщо при проведенні і в якому розмірі, якщо під час проведення вказаної незалежної професійної діяльності і отримання вказаного прибутку від такої діяльності (гонорару адвоката) позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі не меншим мінімального страхового внеску.
На вказане звернення позивача, останній отримав податкову консультацію, в якій відповідач вказав, що платник єдиного внеску, визначений у статті 4 Закону №2464 перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.
Позивач зазначає, що ТОВ «Вента. ЛТД» (ЄДРПОУ 21947206) як роботодавець відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сплачувало за позивача єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розмір якого не є меншим мінімального страхового внеску протягом всього періоду з листопада 2017 року по грудень 2019 року. Тому позивач вважає податкову консультацію незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова служба України подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Отже, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі, що розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної податкової служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі №160/2790/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про скасування податкової консультації.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко