Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1819/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування 49027, м. Дніпро, а /с 1800, код ЄДРПОУ 14360570;
до Фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ;
про стягнення заборгованості за договором Б/Н від 10.04.2019 у розмірі 18866,30грн.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором №б/н від 10.04.2019 у розмірі 18866,30грн., з яких 16666,64грн. - заборгованість за кредитом, 383,34грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість,10,88грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та 1805,44грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачами належним чином не виконує свого обов'язку щодо повернення кредиту та сплати інших платежів, передбачених умовами договору банківського обслуговування. Тому позивач вимушений звернутися з позовною заявою до суду.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та інших громадських формувань, ФОП Мухамудов Гудрат, припинив свою діяльність 24.02.2020, у зв'язку з чим, станом на момент подачі позову останній є фізичною особою, що не є підприємцем.
З наданої довідки (вх. № 15007 від 01.07.2020) Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області вбачається, що ОСОБА_1 , за вказаною позивачем адресою не значиться.
Відповідно до ч. 10 ст. 176 ГПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1819/20. Визначено, що розгляд справи №922/1819/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановити строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та на підставі ч. 4 ст. 250 ГПК України встановити відповідачу строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Відповідач своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалась, відзив на позов не надала. Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 03 липня 2020 року була направлена на адресу відповідача, однак, станом на 01.09.2020 повідомлення про вручення поштового відправлення ухвали суду не повернулось, про те, як вбачається з інформації електронного (безкоштовного) запиту з сайту ПАТ "Укрпошта", відправлення за № 6102252577687 надійшло до поштового відділення з індексом 61001 - 03.07.2020, та станом на 11.07.2020 стан відправлення: «Відправлення прямує до точки доставки», у зв'язку з чим, суд звернувся до ПАТ «Укрпошта» з офіційним запитом щодо надання щодо вказаного поштового відправлення.
05.10.2020 від ПАТ «Укрпошта» надійшов лист №21-06/300 від 01.10.2020, згідно якого поштове відправлення за № 6102252577687 на адресу ОСОБА_1 11.07.2020 було доставлено та вручено останньому. Таким чином, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, що є підставою для розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
10.04.2019 Фізичною особою-підприємцем Мазмудовим Гудратом через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронно- цифрового підпису анкету-заяву (надалі - Заява) про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ". Відповідно до цієї заяви позичальник приєднався до розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг (надалі - Умови), які розміщені на офіційному веб-сайті AT КБ "ПРИВАТБАНК" http://privatbank.ua.
Вищезазначена Заява та Умови разом складають кредитний договір (надалі - Договір) між банком та клієнтом.
Відповідно до пункту 1.1. Заяви, банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту строковий кредит для фінансування поточної діяльності клієнта та/або для придбання основних засобів в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів та ін. винагород в обумовлені цим Договором терміни.
Розмір кредиту: 50000,00 грн. (п.1.2.Заяви).
Відповідно до пункту 1.3. Заяви, строк кредиту становить 12 місяців з дати видачі коштів клієнту.
Відповідач, підписуючи вищезазначену Заяву, зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом:
- перші 6 місяців - 1,8% в місяць від початкового розміру кредиту;
- починаючи з 7-го місяця - 1,6% від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту) (п.1.4.Заяви).
Також, відповідач погодився з порядком погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом; погашення процентів щомісяця до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом (п.1.5.Заяви).
Сторони узгодили, що графік погашення кредиту є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 1.6 Заяви, у випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений у п. 1.5 цієї заяви, відповідач зобов'язується додатково до процентів, вказаних в. п.1.4 сплатити позивачу проценти у розмірі 4% в місяць від суми простроченої заборгованості та неустойки в розмірі і згідно розділу 3.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.2.8.3.1 Умов, повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві.
Пунктом 3.2.8.3.1.3. Умов передбачено, що клієнт доручає банку щомісячно у строки, зазначені в Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у банку, на погашення заборгованості за послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі.
Остаточним терміном погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту.
Згідно зі ст.ст. 212, 651 ЦКУ при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених цим Договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту (банк здійснює інформування клієнта на свій вибір або письмово, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта (системи клієнт-банк, інтернет-клієнт-банк, sms-повідомлення або інших)). При непогашенні заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість за кредитним договором, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної в повідомленні, вважається простроченою. У разі погашення заборгованості в період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, терміном повернення кредиту є дата останнього платежу.
За користування послугою клієнт сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно графіку, визначених в Заяві та тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений графіком, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 3.2.8.6.2.) (п.3.2.8.3.2.Умов).
У разі виникнення простроченнях зобов'язань за кредитним договором клієнт сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому тарифами (п.3.2.8.3.2.Умов).
Так, відповідач при підписанні Заяви погодився з тарифами встановленими позивачем, гідно з якими щомісячні проценти за користування кредитом "КУБ" становлять: перші 6 місяців 1,8% в місяць від початкового розміру кредиту, починаючи з 7-го місяця - 1,6% від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту).
Як вбачається із банківської виписки, 10.04.2019, на виконання умов Договору, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 50 000,00 грн.
Проте, як зазначає позивач та вбачається із банківських виписок, відповідач в порушення умов Договору не повернув кредитні кошти у передбачений Договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії.
Листом від 02.03.2020 позивач повідомив відповідача, що у випадку непогашення простроченої заборгованості в сумі 8966,11 грн. у строк по 09.04.2020, кредитний договір буде розірваний починаючи з 10.04.2020.
Так, сторони погодили, що банк має право відповідно до ст.651 ЦК України, ст.188 ГК України здійснити одностороннє розірвання Договору з надсиланням клієнту повідомлення. У зазначену в повідомленні дату Договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії Договору клієнт зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний термін користування ним, повністю виконати інші зобов'язання за Договором. Одностороння відмова від цього Договору не звільняє клієнта від відповідальності за порушення зобов'язань за цим Договором (п.3.2.8.6.Договору).
Проте, як зазначає позивач, відповідач в обумовлені строки не погасив в повному обсязі заборгованість за Договором.
У зв'язку із вищезазначеним позивачем 10.04.2020 в односторонньому порядку було розірвано відповідний договір.
Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем до суду не надано, як і не надано доказів, які б спростували факти викладені позивачем.
Водночас, суд зазначає, що з 24.02.2020 Відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Пункт 1 частини 1 статті 20 ГПК України закріплює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У пунктах 4.17. - 4.23. постанови від 13.02.2019 по справі №910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що відповідно до статті З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за ум!ови державноїреєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту' правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1(§ 1. Позика ) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовим рахункам підтверджується факт користування відповідачем кредитними коштами наданими позивачем за кредитним договором б/н від 10.04.2019.
Суд дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що відповідач підписуючи заяву про приєднання, зобов'язався сплачувати основну заборгованість по кредиту та проценти передбачені кредитним договором, оскільки в самій заяві про приєднання від 10.04.2019 чітко передбачено умови та правила надання кредиту у відповідності до кредитного договору б/н від 10.04.2019.
Крім того, у цій Заяві, підписаній відповідачем, наявні умови договору про встановлення відповідальності.
Тобто, відповідачу були зрозумілі та доведені до його відома умови відповідного кредитного договору.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як уже було встановлено судом, у Заяві відповідача від 10.04.2019 чітко визначена процентна ставка.
Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми заборгованості за кредитом 16666,64грн. - тіло кредиту, 383,34грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, та 1805,44грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, суд дійшов висновку, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до кредитного договору б/н від 10.40.2019.
Таким чином заборгованість відповідача за кредитом у розмірі 16666,64грн. - тіло кредиту, 383,34грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, та 1805,44грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом позивачем належним чином доведена, у зв'язку з чим вимога про стягнення відповідних сум заборгованості за кредитом підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За п. 3.2.6.4.2 Умов, припорушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, предбачених умовами Договору, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення по кредиту. Нарахування пені здійснюється за методом "факт/360", тобто для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів. Сплата пені здійснюється у гривні.
Сторони погодили, що розмір пені, зазначений в цьому пункті, може бути на розсуд Банку зменшений. У разі зменшення Банком розміру пені, зазначеної в цьому пункті Договору, Банк повідомляє про це Клієнта на свій розсуд способом, передбаченим п.3.2.6.1.6 цих Умов.
Згідно з нарахуваннями позивача, сума пені становить 10,88 грн. Перевіривши надані позивачем нарахування пені, суд встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам Договору, розрахунок здійснено арифметично правильно, у зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 пені у розмірі 10,88 грн. є обґрунтованою та такою, що також підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував повернення кредиту, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї правової позиції по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 ГПК України, суд -
Позов задовльнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1 Д; адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800; код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі у розмірі 18866,30грн., з яких 16666,64грн. - заборгованість за кредитом, 383,34грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість,10,88грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та 1805,44грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також суму судового збору у розмірі 2102,00грн..
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256-257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2020.
Суддя Н.А. Новікова