"08" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2370/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.,
за участю представників:
від позивача: Асташенкова О.І. - довіреність,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2370/20
за позовом: Одеської міської ради (пл. Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» (вул. Сабанєєв міст, № 5/7, кв. 2, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 31997824)
про стягнення 170 640,37 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог.
Одеською міською радою подано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» про стягнення 170 640,37 грн., з яких: 145 708,47 грн. заборгованості по сплаті орендної плати, 15 352,30 грн. інфляційних втрат, 9 579,60 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.02.2005р. між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 28080 кв.м., що розташована в місті Одесі, в Малиновському районі, по вул. Остапа Вишні, 1, терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази. Даний договір зареєстрований в Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 квітня 2006 року за № 040550500315.
Згідно з планом земельної ділянки, який є додатком до вищевказаного договору оренди землі, у користування орендарю передано земельну ділянку загальною площею 28080 кв. м. з кадастровим номером 5110137300:24:005:0003.
Крім того, позивач зауважує, що відповідно до п. 4.1. розділу 4 зазначеного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі у розмірі 86 205, 6 грн. на рік.
Також, позивач вказує, що згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 04.03.2020 р. № 739 нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 28080,0 кв.м становить 23 683 455, 49 грн. Орендна плата за 2017 р. розрахована у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 236 834, 55 грн.
Отже, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради складений розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» по орендній платі за вищевказаним договором та розрахована орендна плата за 2017-2019 роки.
Так, внаслідок неналежного виконання орендарем обов'язку по сплаті орендної плати Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на адресу ТОВ «Главбуд Плюс» направлено претензію від 11.07.2019 р. № 01-13/3086 щодо необхідності сплатити заборгованість за договором оренди землі від 22.02.2005р.
Проте, як стверджує позивач, незважаючи на вищевказану претензію Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «Главбуд Плюс» не виконує обов'язки за вищевказаним договором щодо сплати орендної плати у визначеному розмірі, в зв'язку із чим утворилась заявлена до стягнення сума заборгованості.
Крім того, у зв'язку з невиконанням орендарем умов вказаного договору фінансовим відділом ДКВ Одеської міської ради нараховано ТОВ «Главбуд Плюс» 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, що складає 9 579, 60 грн. та інфляційні втрати, які складають 15 352,30 грн.
Таким чином, позивач зазначив, що враховуючи, що ТОВ «Главбуд Плюс» є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання та має заборгованість, Одеська міська рада звернулась з відповідною позовною заявою до суду про стягнення з вищевказаного Товариства заборгованості за договором оренди землі від 22.02.2005 р. за період з червня 2017 р. по квітень 2019 р. у розмірі 145 708, 47 грн., інфляційних втрат у розмірі 15 352, 30 грн., 3% річних у розмірі 9 579, 60 грн.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020р. позовна заява вх.№2454/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
17.08.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№2454/20) до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу №916/2370/20 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 08.09.2020 року та 23.09.2020 року було проголошено протокольно перерву, про дату та час судових засідань по суті відповідач, ТОВ «Главбуд Плюс», повідомлявся ухвалою суду від 08.09.2020 року та ухвалою суду від 23.09.2020 року в порядку ст. 120 ГПК України.
Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.
Ухвали Господарського суду Одеської області було направлено відповідачу на адресу, зазначену позивачем та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Сабанєєв міст, № 5/7, кв. 2, м. Одеса, 65026.
До Господарського суду Одеської області надійшли повернуті об'єктом поштового зв'язку поштові відправлення (вх. № 38172/20 від 03.09.2020р., № 39963/20 від 15.09.2020р.) з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
08.10.2020 судом закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення після виходу із нарадчої кімнати.
3.Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
22.02.2005 року між Одеською міською радою (далі-Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» (далі - Орендар) укладено договір оренди земелі, відповідно до умов якого, Орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення Одеської міської ради від 15.06.2004р. №2770-XXIV надає, а Орендар приймає у строкове платне володіння, користування земельну ділянку площею 28080 кв.м., що знаходиться в місті Одесі, в Малиновському районі, по вул. Остапа Вишні, 1, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Вказаний договір зареєстровано в Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 квітня 2006 року за № 040550500315. Відповідно до плану земельної ділянки, який є невід'ємною частиною Договору, у користування орендаря передано земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:24:005:0003.
Відповідно до п.2.1., 2.3. договору від 22.02.2005р., в оренду передається земельна ділянка загальною площею 28080 кв.м., в тому числі угіддя: під капітальною одноповерховою забудовою - 4234 кв.м.; капітальна трьох і більше поверхова - 172 кв.м.; під спорудами - 3653 кв.м.; під проходами, проїздами та площадками - 20021 кв.м. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 8 607 362,40 грн.
Згідно п.3.1. договір укладено строком на 25 років, для експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази.
Положеннями п.п.4.1. договору від 22.02.2005р. передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі у розмірі: - за земельну ділянку площею 28080 кв.м.: 3,07*28080=86205,6 грн., де 3,07 - ставка орендної плати за 1 кв.м. земельної ділянки на рік.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що орендна плата вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2000р. № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».
Відповідно до п. 4.4. договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.
Пунктом 4.6. договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочки.
Згідно п. 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду ТОВ «Главбуд Плюс» для експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази.
Підпунктом 9.1.2. п. 9.1договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до п.12.1 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
Згідно з п.п. 14.1, 14.3 договору останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Невід'ємними частинами договору є: план земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) та встановлених земельних сервітутів; акт встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі земельної ділянки.
Відповідно до акту прийома-передачі земельної ділянки, складеного та підписаного уповноваженими представниками орендодавця та орендаря, підписи яких скріплено печатками, орендодавець передав, а орендар прийняв на виконання рішення Одеської міської ради №2770-XXIV від 15.06.2004р. та на підставі акту встановлення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 2,8080 га за адресою: м. Одеса, вул. Остапа Вишні, 1 у довгострокову оренду терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази.
Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 04.03.2020р. № 739, виданої Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:24:005:0003, площею 28080 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Остапа Вишні, 1, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 23 683 455,49 грн.
Однак позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку по сплаті орендної плати Департаментом комунальної власності Одеської міської ради направлено претензію на адресу ТОВ «Главбуд Плюс» від 11.07.2019р. № 01-13/3086 про необхідність сплати заборгованості за договором оренди землі від 22.02.2005р. із попередженням про звернення до суду з вимогою про примусове стягнення у зв'язку із незадоволенням даної вимоги.
Вказана вище претензія №01-13/3086 від 11.07.2019р. відповідачем була залишена без відповіді, ТОВ «Главбуд Плюс» не виконало обов'язку за договором щодо сплати орендної плати у розмірі, визначеному договором, у зв'язку із чим утворилась сума заборгованості за період з червня 2017р. по квітень 2019р. у розмірі 145 708,47 грн.
Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі - 15 352,30 грн. та 3% річних у розмірі - 9579,60грн.
Неналежне виконання ТОВ «Главбуд Плюс» своїх зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 22.02.2005р. і стало підставою для позивача звернутись до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною 1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положенням статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 216, ст. 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько- правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойка (пеня) штраф, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Згідно з ч. З ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. №62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст. 76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач орендну плату сплачував несвоєчасно та не у повному обсязі у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати у сумі 145 708,47 грн. за період з червня 2017р. по квітень 2019р., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати орендної плати та доказів спростовуючи позовні вимоги не надав.
Суд, перевіривши розрахунок заборгованості позивача, вважає його правильним.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 145 708,47 грн. за період з червня 2017р. по квітень 2019р. обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 р. у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов вказаного договору ТОВ «Главбуд Плюс» нараховано 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, що складає 9579,60 грн.
Перевіривши розрахунок позивача 3% річних судом встановлено, що розрахунки здійснені не належним чином та арифметично не вірно, тому судом самостійно здійснено відповідний розрахунок, при цьому обмежившись строком заявленим позивачем.
Таким чином, за підрахунком суду розмір 3% від простроченої суми за весь час прострочення загальному розмірі становить 9571,00 грн. Отже, загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, нарахованих на заборгованість за договором оренди землі від 22.02.2005р становить 9571,00 грн.
Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17, від 17.10.2018 р. у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Згідно статті 289 Податкового кодексу України орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на індекс інфляції, що публікується Державним земельним агентом України.
Враховуючи наведене, фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нараховано ТОВ «Главбуд Плюс» інфляційні втрати, які складають 15 352,30 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, нарахованих позивачем на заборгованість з орендної плати за вказаний період суд встановив їх помилковість у зв'язку з невірним визначенням сукупного індексу інфляції за період заборгованості.
Так, за підрахунком інфляційних нарахувань, здійсненим судом, за 2017 рік інфляційні витрати становлять 3268,02 грн., за 2018 рік інфляційні витрати становлять 8447,16 грн. та за 2019 рік інфляційні втрати становлять 1905,09 грн. Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача становить 13 620,27 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Одеської міської ради та стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 145 708,47 грн., 3% річних у розмірі 9571,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13620,27 грн.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Таким чином, оцінюючи наявні докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Одеської міської ради обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на помилки допущені при обрахунку інфляційних втрат та 3% річних.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним судом позовним вимогам.
При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2533,50 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 232, 233, 236-240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» (вул. Сабанєєв міст, № 5/7, кв. 2, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 31997824) на користь Одеської міської ради (пл. Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 145 708 (сто сорок п'ять тисяч сімсот вісім) грн. 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 13 620 (тринадцять тисяч шістсот двадцять) грн. 27 коп., 3% річних в розмірі 9571 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. та витрати на оплату судового збору в розмірі 2533 (дві тисячі п'ятсот тридцять три) грн. 50 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2020 р.
Суддя О.В. Цісельський