"12" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2300/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/2300/20:
за позовом: Публічного акціонерного товариства „Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь"( 69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, 72);
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Є.Гедройця, 5) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19)
про стягнення 172751,70 грн.
Суть спору: 07.08.2020 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява вх. ГСОО №2381/20 Публічного акціонерного товариства „Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь" до відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення доставки вантажів у розмірі 172751,70 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної доставки вантажу за відповідними залізничними накладними. При цьому на залізничних накладних міститься переуступний підпис засвідчений печаткою вантажоодержувача - ТОВ „Нікморсервіс Миколаїв" про передачу права на пред'явлення претензії та звернення з позовом вантажовідправнику ПАТ „Запоріжсталь", що не суперечить положенням ст. 133 Статуту залізниць України та підтверджує належні повноваження для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду від 12.08.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2300/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України. Крім того даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також було роз'яснено право щодо звернення до суду у відповідний строк з клопотанням про призначення проведення справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
27.08.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №22523/20), згідно якого відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки "Одеська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" повідомляла, що всі вагони з вантажем «прокат черних металлов» були доставлені до станції призначення з простроченням не з вини залізниці, а через не прийом даного вантажу станцією Миколаїв-Вантажний через перевантаження.
Також, 27.08.2020 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. ГСОО №22543/20) в порядку ст. 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого останній просив суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 86 375, 85 грн. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач, зокрема, посилається на положення ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також на те, що матеріали справи №916/2300/20 не містять доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки доставки вантажу, а також посилається на судову практику. Крім того відповідач зазначав про позбавлення з 01.01.2019 року, в зв'язку із зміною податкового законодавства, пільги зі сплати земельного податку в розмірі 25%, а також капітальні вкладення в пасажирські перевезення.
07.09.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №23655/20, згідно якої позивач не погоджується з позицією відповідача щодо суті позову, посилаючись на те, що відповідачем не доведено відсутність його вини в простроченні доставки вантажів за перевізними документами зазначеними у позовній заяві.
Також 07.09.2020 року до суду від позивача надійшли заперечення вх. ГСОО №23661/20, в яких позивач щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу, викладеному у відповідному клопотанні відповідачем заперечував та зазначив, що зменшення розміру санкцій відповідно до ст. 233 ГК України є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізоване за наявності сукупності передбачених в гіпотезі зазначеної норми обставин, а сама лише відсутність завданих збитків без врахування усіх інших обставин справи, за думкою позивача, не може слугувати підставою зменшення розміру санкцій. Водночас, позивач звертає увагу суду на систематичність характеру порушення термінів доставки вантажів відповідачем, а також стверджує, що відповідачем не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б пояснювали чому допущено несвоєчасне перевезення вантажу. При цьому посилання відповідача на позбавлення його пільг по сплаті земельного податку не є підставою для зменшення суми штрафу. Разом з тим, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2019р. у справі №914/2339/17, позивач вказує, що можливість зменшення штрафу Статутом залізниць не передбачено.
Своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався, при цьому суд враховує, що згідно до вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач повинен подати до суду докази разом із поданням відзиву, а якщо доказ не може бути поданий у встановлений строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд. Між тим, відповідач не повідомив суд про необхідність подання додаткових доказів, в зв'язку з чим, суд дійшов висновку про подання сторонами всіх доказів необхідних для розгляду справи по суті та можливість прийняття рішення за наявними в справі матеріалами.
28.09.2020 року до суду від позивача надійшла заява вх. ГСОО № 25591/20, згідно якої просив суд залучити до матеріалів справи докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача відповідні витрати у розмірі 4880, 51 грн грн. Відповідна заява була прийнята судом до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Як вбачається із матеріалів справи зазначена вище заява була надіслана відповідачу листом з описом вкладення 25.09.2020 року, між тим, жодних заперечень щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4880, 51 грн. від відповідача до суду не надходило.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як встановлено матеріалами справи, 15.02.2018 року між Публічним акціонерним товариством „Українська залізниця", яке в подальшому змінило свою назву на Акціонерне товариство„Українська залізниця" (надалі - перевізник) та ПАТ „Запоріжсталь" (надалі - замовник) укладено договір про надання послуг №10429-6/ЦТЛ-2018/20/2018/365, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
У відповідності до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем; накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача; накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
При цьому Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).
Згідно статті 22 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Отже, в силу вимог ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.307 Господарського кодексу України, ст.6 Статуту залізниць України, наявні у матеріалах справи залізничні накладні свідчать про укладення між ПАТ „Запоріжсталь" (відправник) і відповідачем (перевізник) договору перевезення вантажу на користь ТОВ „Нікморсервіс Миколаїв" (вантажоодержувач).
Згідно ст. 133 Статуту залізниць України, передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством. До претензії або позову додаються документи, які підтверджують вимоги заявника. До претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред'явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Як вбачається з відповідних відміток на залізничних накладних ТОВ „Нікморсервіс Миколаїв" передало позивачу право на пред'явлення претензій та позовів у встановленому законом порядку із засвідченням переуступного підпису, а також з огляду на те, що ПАТ „Запоріжсталь" є вантажовідправником вантажу, суд, з урахуванням положень ст. 133 Статуту залізниць України, вважає правомірним звернення саме ПАТ „Запоріжсталь" з позовом, що розглядається в рамках даної справи.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
За приписами ст. 923 Цивільного кодексу України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).
У відповідності до ст. 23 Статуту залізниць України, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Статтею 41 Статуту залізниць України визначено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (надалі - Правила) визначено терміни в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до п.п. 1.1.1, у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками в середньотоннажних контейнерах, терміни доставки обчислюється виходячи з 1 доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км, відповідно.
Згідно з п. 1.2 Правил, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Правил, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
За приписами п. 2.9 Правил визначено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Згідно з п.п. 2.10 Правил, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року N 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.
Положеннями ч.ч. 1-2 ст. 313 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.
Приписами ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як встановлено судом у накладних: № 45244985, № 45167764, № 45244993, №45245032, № 45244878, № 45244886, № 45245099, №45244787, № 45244936, №45244951, № 45241833, № 45241908, № 45167756, № 45241643, №45241981. №45244811, № 45298080, № 45288529, № 45274156, № 45275435, № 45288495, №45275369, № 45275427, № 45275476, № 45275583, № 45239738. № 45239753, №45239779, №45239787, № 45239795, № 45304722, № 45327442, № 45308368, №45308376, № 45327392, №45304698, № 45230240, № 45230257, № 45306271, №45308400, № 45348232, № 45348349, №45348133, № 45418977, № 45410123, №45306370, № 45306396, № 45324696, № 45324704, №45555331, № 46063053, №46063368, № 46062998. № 46063012, № 46063210, № 45936234, №45936242, №45936259. № 461 13536, № 46113429, № 46113569, № 46113718, № 46113486, №46113510, № 46113619, № 461 13437, № 46113478, №46113627, № 46074514, №46074555, №46074654, №46113411, № 46113353, №46113775, № 46113650, №46113791, №46113395, №46113643, №46113668, № 46113692, №46113783, №45936382, №45936317, № 46129714, №46129839, №46129755, № 46129672, №46129698, №46129797, № 46129813, №46132130, №46132189, №46129748, №46129771, №45936325, №45936341, № 45936358, №45936366, №45936374, №45936390, № 46142162, №46113528, №46151114, №46151122, №46150819, №46150926, № 46151056, № 46194056, №46194049, №46194031, № 46310124, №46310322, №46310330, №46318549, № 46318408, №46318572, №46318655, №46296976. №46310090, №46318457, №46318531, № 46318564, №46373072, №46345088, № 46398582, №46398590, №46398665, №46398673. № 46398707, №46398616, № 46398624, № 46398632, № 46547204 (а.с. 19-180), містяться відомості, зокрема, про дату відправлення, дату прибуття та дату видачі вантажу (п.п.56,51,52); розмір провізної плати (п.31), відстань перевезення вантажу (п.30).
Таким чином, з урахуванням відстані перевезення вантажу, виходячи зі змісту Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, нормативного строку доставки вантажу (з урахуванням 1 доби на операції пов'язані з відправленням та прибуттям вантажу) відповідачем при здійсненні перевезення спірного вантажу було допущено прострочення доставки вантажу тривалістю 2-8 діб.
Отже, враховуючи допущене відповідачем прострочення термінів доставки вантажу, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 172 751, 70 грн. Розрахунок розміру штрафу із зазначенням кількості діб прострочення, нормативного часу доставки вантажу та інших показників необхідних для розрахунку, позивачем наведено у розрахунку, що є додатком до позовної заяви (а.с.181).
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч.1 ст. 75 ГПК України).
Між тим, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано жодного доказу, який б свідчив про відсутність факту несвоєчасного перевезення вантажу або того, що затримка доставки вантажу виникла внаслідок обставин незалежних від волевиявлення та дій перевізника, як і доказів відсутності своєї вини щодо несвоєчасної доставки вантажу.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про відсутність будь-яких достеменних доказів на підтвердження відсутності вини ПАТ „Українська залізниця" у несвоєчасній доставці вантажу, а також про відсутність у накладних відмітки про наявність у залізниці права на збільшення терміну доставки, як того вимагає п. 2.9 Правил, суд доходить висновку про наявність правових підстав для покладення на ПАТ „Українська залізниця" відповідальності у вигляді стягнення штрафу за прострочення доставки вантажів, заявленого позивачем у позові.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Запоріжсталь" та про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 172 751, 70 грн.
Водночас, з приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 86 375, 85 грн. суд зазначає :
Норми матеріального права, а саме, ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Разом з тим, п.1-2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про зменшення розміру неустойки має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, з аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру неустойки, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з матеріалів справи, суд не вбачає винятковості обставин та підстав скористатися правом на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 86 375, 85 грн., в зв'язку з чим заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.
При цьому, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок затримки доставки вантажу, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафу покладений саме на відповідача.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2591, 28 грн. покладаються на відповідача.
З приводу вимог позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4880, 51 грн. суд зазначає таке.
Положеннями ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Положеннями ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу надано договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) №20/2018/769 від 22.03.2018р., укладений між Адвокатським об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (адвокатське об'єднання) та Публічним акціонерним товариством „Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь" (клієнт) (а.с.233-235) з додатком №1, додаткову угоду №2 до Договору (а.с.237), додаткову угоду №57 від 25.06.2020 року (а.с. 232), акт №1 приймання-передачі наданих послуг до Додаткової угоди №57 від 25.06.2020 року (а.с.238), розрахунок розміру винагороди від 18.09.2020р. (а.с. 239), акт здачі-прийнятті робіт (надання послуг) №655 від 18.09.2020 року (а.с. 240), рахунок на оплату №655 від 18.09.2020 року на суму 4880, 51 грн. (а.с.241).
За умовами п. 3.1 додаткової угоди №57 від 25.06.2020 року договору №20/2018/769 від 22.03.2018р., оплата послуг здійснюється протягом п'ятнадцяти календарних днів після підписання сторонами акту надання послуг (акту прийому-передачі наданих послуг) і отримання клієнтом рахунків від адвокатського об'єднання.
Згідно акту приймання передачі наданих послуг та розрахунку розміру винагороди адвокатом Коваленко Ю.М. було надано позивачу наступні юридичні послуги: консультація клієнта з вивченням документів, узгодження правової позиції, підготовка, складання та подання позовної заяви, складання та подання відповіді на відзив, заперечень, письмових пояснень, підготовка процесуальних документів по справі (відповідь на відзив, заперечення на заяву про зменшення суми штрафу, а також враховано гонорар за складність справи, що становить 1% від ціни позову, на загальну суму 4 880, 51 грн.
При цьому суд зазначає, що заявником до матеріалів справи надано докази надання правничої допомоги адвокатом у відповідності до умов договору, а саме підписаний акт наданих послуг на суму 4880, 51 грн. та розрахунок розміру винагороди від 18.09.2020 року.
Зважаючи на те, що згідно з п.1 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4880, 51 грн.
Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу, в силу приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на відповідача.
Однак, відповідачем будь-якої незгоди щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем не надано.
За таких обставин, витрати на правничу допомогу у розмірі 4880, 51 грн., на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Публічного акціонерного товариства „Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь" (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, 72; код ЄДРПОУ 00191230) 172 751/сто сімдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят одна/грн. 70 коп. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 2591/дві тисячі п'ятсот дев'яното одна/грн.28 коп. судового збору та 4880/ чотири тисячі вісімдесят/грн. 51 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку ст. 256 ГПК України.
Повний текст підписано 12 жовтня 2020 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська