05 жовтня 2020 року Справа № 915/924/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
до відповідача: Міського комунального підприємства “Миколаївводоканал” (54055, м.Миколаїв, вул. Погранична, 161, ідентифікаційний код 31448144)
про: стягнення 15883,84 грн.
06.07.2020 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 06.07.2020 (вх. №8219/20) про стягнення з Міського комунального підприємства “Миколаївводоканал” штрафних санкцій у сумі 15883,84 грн., нарахованих за неналежне виконання умов договору № 27/02-2019-Н про надання послуг із забезпечення безпеки від 27.02.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг із забезпечення безпеки № 27/02-2019-Н від 27.02.2019 в частині своєчасної оплати за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим позивачем нараховані відповідачу штрафні санкції.
Ухвалою суду від 13.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
29.07.2020, на виконання вимог ухвали суду від 13.07.2020, на адресу господарського суду від позивача надійшла заява б/н від 28.07.2020 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 03.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 01.09.2020. Встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
25.08.2020 від відповідача надійшов відзив № 778/юр від 25.08.2020 (вх. № 10428/20), в якому відповідач, з урахуванням доповнення до відзиву № 914/юр від 15.09.2020, просить визнати причини пропуску поважними, продовжити термін на надання відзиву та прийняти до розгляду доповнення до відзиву, відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки штрафні санкції, передбачені абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Клопотання про продовження терміну на подання додаткових обґрунтувань до відзиву на позовну заяву, мотивоване тим, що у зв'язку з лабораторно підтвердженими випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підприємстві відповідача неодноразово вводився режим самоізоляції та праці у віддаленому режимі, тому велика кількість працівників, у тому числі і представник відповідача, змушені були піти у неоплачувані відпустки, що унеможливлювало своєчасного подання доказів до суду.
Ухвалою суду від 01.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 15.09.2020 о 10:30, про що учасників справи повідомлено ухвалою суду від 02.09.2020.
Ухвалою суду від 15.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 05.10.2020 о 15:30, про що учасників справи повідомлено ухвалою суду від 15.09.2020.
Заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не подавалось.
05.10.2020 представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400141563021, 5400141563030.
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Розглянувши подане у доповненні до відзиву клопотання про продовження (поновлення) терміну на надання додаткових обґрунтувань до відзиву на позовну заяву, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. 119 ГПК України та для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, суд вважає можливим поновити пропущений строк та долучити доповнення до відзиву на позовну заяву до матеріалів справи.
Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 05.10.2020 за результатами розгляду даної справи, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
27.02.2019 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - виконавець) та Міським комунальним підприємства “Миколаївводоканал” (далі - замовник) було укладено Договір № 27/02-2019-Н про надання послуг із забезпечення безпеки (далі - Договір), у відповідності до умов якого, замовник передає належне йому майно, яке зберігається у відокремлених приміщеннях (будівлях), земельних ділянках, що перераховані у Дислокації (додаток 1 до Договору) об'єкта, що охороняється, під фізичну охорону, а виконавець надає ДК 021:2015-75240000-0 Послуги із забезпечення громадської безпеки, охорони правопорядку та громадського порядку на очисних спорудах водопроводу за адресою: м. Миколаїв, вул. Янтарна, 324 - є, та здійснює заходи, спрямовані на забезпечення схоронності та цілісності майна замовника на об'єкті з метою відвернення безпосередніх посягань на нього, припинення несанкціонованого замовником доступу сторонніх осіб на територію та до майна на об'єкті, збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення замовником всіх належних йому повноважень щодо майна. Замовник зобов'язується сплачувати виконавцю за надані послуги встановлену плату (п. 1.1 Договору).
У відповідності до п. 2.2 Договору, вартість однієї години послуг виконавця одним співробітником становить 43,55 грн. в тому числі ПДВ-7,26 грн. Загальна сума договору становить 1279544,00 грн. в тому числі ПДВ - 213257,33 грн.
Згідно п. 2.6 Договору, оплата за надані послуги, відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони, здійснюється після пред'явлення виконавцем рахунку, підписаними сторонами акту виконаних робіт та завіреної копії табелю робочого часу співробітників виконавця, які безпосередньо здійснювали охорону об'єкта, щомісячно на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним, а також по закінченні терміну дії цього Договору.
Відповідно до п. 9.1 Договору, договір набуває чинності з 01.03.2019 та моменту підписання сторонами Акту про виставлення охорони на Об'єкті (додаток 3) для здійснення на ньому заходів охорони і діє до 31.12.2019, але у будь-якому випадку до повного виконання договірних зобов'язань між сторонами.
За змістом ст. 901 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Так, відповідно до умов Договору, позивач виставив відповідачу рахунки:
- № 13 від 02.05.2019 року (дата прийняття рахунку 13.05.2019) - для сплати виконаних робіт (послуг) за квітень місяць на суму 94068,00 грн. Відповідач, в порушення умов Договору, провів оплату з порушенням строків (строк оплати рахунку 07.06.2019) визначених Договором, а саме: 94068,00 грн. - 10.07.2019 (період порушення виконання зобов'язання з 07.06.2019 по 09.07.2019 - 33 дня). Штрафні 7% за порушення строків виконання зобов'язання понад 30 днів - 6584,76 грн.
- № 35 від 01.07.2019 року (дата прийняття рахунку 12.07.2019) - для сплати виконаних робіт (послуг) за червень місяць на суму 125424,00 грн. Відповідач, в порушення умов Договору, провів оплату з порушенням строків (строк оплати рахунку 08.08.2019) визначених Договором, а саме: 125424,00 грн. - 12.09.2019 (період порушення виконання зобов'язання з 08.08.2019 по 11.09.2019 - 35 дня). Штрафні 7% за порушення строків виконання зобов'язання понад 30 днів - 8779,68 грн.
- № 76 від 17.12.2019 року (дата прийняття рахунку 18.12.2019) - для сплати виконаних робіт (послуг) за червень місяць на суму 125421,00 грн. Відповідач, в порушеним умов Договору, провів оплату з порушенням строків (строк оплати рахунку 30.01.2020) визначених Договором, а саме: 125424,00 грн. - 30.01.2020 (період порушення виконання зобов'язання з 30.01.2020 по 17.03.2020 - 48 днів). Штрафні 7% за порушення строків виконання зобов'язання понад 30 днів - 519,40 грн.
- № 17 від 22.05.2020 року - для сплати штрафних санкцій в сумі 15883,84 грн. нарахованих відповідно до умов договору. В даному рахунку зазначено нарахування штрафу в розмірі 7% за порушення строків оплати понад 30 днів відповідно п. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач вказані штрафні санкції не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Устименко проти України” Судом констатовано, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Таким чином, ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Щодо позовних вимог позивача штрафу 7 % відповідно до ст. 231 ГК України в розмірі 15883,84 грн. господарський суд зазначає наступне.
За змістом ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За приписами ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У п. 2.2 постанови № 14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати послуг за договором про надання послуг із забезпечення безпеки № 27/02-2019-Н від 27.02.2019.
Пунктом 1.1 постанови № 14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу на підставі ст. 231 ГК України.
З огляду на наведене, позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Міського комунального підприємства “Миколаївводоканал” про стягнення штрафу 7 % відповідно до ст. 231 ГК України в розмірі 15883,84 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення свого права, що підлягає судовому захисту.
У відповідності до ст. 129 ГПК України, судові витрати у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2020.
Суддя В.С. Адаховська