13 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1270/19 пров. № А/857/8557/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.С. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.07.2020р. щодо відмови у задоволенні заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. про визнання відмови у перерахунку пенсії протиправною, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Баранюк А.З., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.07.2020р., м.Тернопіль),-
Оскаржуваною ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.07.2020р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Тернопільській обл. про визнання відмови у перерахунку пенсії протиправною, спонукання до вчинення певних дій (Т.1, а.с.257-258).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення заяви в порядку ст.383 КАС України (Т.2, а.с.3-6).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що причиною невиконання відповідачем покладеного на нього обов'язку згідно ч.1 ст.67 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищувати пенсію зі зміною та зростанням мінімальної заробітної плати, є невиконання ним рішення суду в частині виплати пенсії відповідно ч.3 ст.59 вказаного Закону, при цьому пенсія фактично виплачується позивачу за нормою іншої статті - ч.1 ст.54 цього Закону, яка не підвищується із зміною розміру мінімальної заробітної плати.
Поряд з цим, відповідач звертався до органу державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. Однак, представлений виконавчий лист виключає можливість виконання рішення суду; заявлена вимога щодо проведення перерахунку пенсії із зміною розміру мінімальної заробітної плати втратила ознаки передчасної, при цьому така на даний час є актуальною. Також відповідач провів перерахунок пенсії на власний розсуд.
Вважає, що в розглядуваному випадку самим апелянтом допущена невідповідність поданої ним заяви щодо судового контролю за виконанням рішення суду вимогам п.п.7, 8 ч.2 ст.383 КАС України, через що суд повинен був таку повернути заявнику, а не здійснювати розгляд її по суті.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р. в справі № 500/1270/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним рішення Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської обл. щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат; зобов'язано Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Тернопільській обл. провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 25.04.2019р., обчисливши її з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат (Т.1, а.с.93).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.09.2019р. у справі № 500/1270/19 змінено; третій абзац резолютивної частини судового рішення викладено в такій редакції: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 25 квітня 2019 року, обчисливши її з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пунктів 2-3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат»; в решті рішення суду залишено без змін (Т.1, а.с.144-150).
28.01.2020р. окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у даній справі (Т.1, а.с.164).
03.07.2020р. позивач подав до суду заяву щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення (Т.1, а.с.222-226).
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду із заявою відповідно до ст.383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби. Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21.03.2019р. в справі № 805/1458/17-а та у від 27.06.2019р. у справі № 807/220/18.
На час подачі позивачем розглядуваної заяви виконавчий документ по справі № 500/1270/19 не перебуває на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.
Враховуючи встановлені обставини, зазначені положення законодавства та неможливість розгляду даної заяви в порядку ст.383 КАС України за відсутності примусового виконання виконавчого документа в органах державної виконавчої служби, суд дійшов до висновку про те, що заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з наступних підстав.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, при розгляді заяв в порядку ст.ст.382, 383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Разом з тим, таких вимог судом першої інстанції не дотримано.
Так, із змісту поданої заяви ОСОБА_1 слідує, що в такій містяться наступні вимоги:
визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність, вчинені ГУ ПФ України в Тернопільській обл. на виконання рішення суду;
зобов'язати ГУ ПФ України в Тернопільській обл. з 01.01.2020р. проводити перерахунок та виплату пенсії, яка з 25.04.2019р. передбачена ОСОБА_1 за ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року згідно ч.1 ст.67 вказаного Закону, ч.4 п.9-1 Порядку, затвердженого постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2018 рік;
відповідно до ст.382 КАС України встановити контроль за виконанням судового рішення.
Таким чином, заява ОСОБА_1 подана в порядку ст.382 (подача звіту про виконання судового рішення) та ст.383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачем під час виконання рішення суду).
При цьому, в частині вимог, які повинні розглядатися в порядку ст.383 КАС України, заявником не конкретизовано, які саме рішення, дії чи бездіяльність зі сторони пенсійного органу він оскаржує.
Вже в апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що до заборгованості з виплати пенсії за період з 25.04.2019р. по 30.06.2019р. він не має претензій, однак в частині виплати пенсії відповідно до ч.3 ст.56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем проведено перерахунок пенсійних виплат на власний розсуд.
Поряд з цим, заявником в поданій заяві наведено вимогу щодо зобов'язання пенсійного органу, починаючи з 01.01.2020р., проводити перерахунок та виплату пенсії, яка з 25.04.2019р. передбачена ОСОБА_1 за ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року згідно ч.1 ст.67 вказаного Закону, ч.4 п.9-1 Порядку, затвердженого постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2018 рік.
Така вимога зумовлена тим, що з 01.01.2020р. змінився розмір мінімальної заробітної плати, однак пенсійний орган не здійснив відповідного перерахунку пенсії позивача.
Водночас така вимога була заявлена позивачем у поданому позові, однак в її задоволенні судом відмовлено через її передчасність.
Таким чином, наведена вимога стосується виниклого між позивачем та пенсійним органом нового спору, який пов'язаний з відсутністю перерахунку пенсії по причині зростання розміру мінімальної заробітної плати, починаючи з 01.01.2020р., через що вона не може розглядатися в порядку ст.ст.382, 383 КАС України.
Отже, подана ОСОБА_1 заява про встановлення судового контролю за своїм змістом не відповідає вимогам, які передбачені законом для заяв у порядку ст.382, 383 КАС України.
Окрім цього, прийнявши до розгляду таку заяву, суд першої інстанції розглянув її однобічно, лише в частині вимог ст.383 КАС України, залишивши поза увагою вимоги щодо реалізації норми ст.382 КАС України.
Вирішивши у такий спосіб заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не забезпечив належного судового контролю за виконанням судового рішення.
Приписами ст.320 КАС України визначені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, серед яких визначено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (п.4 ч.1).
Разом з тим, чинним процесуальним законом не передбачено можливості скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та повернення її заявнику (в частині ст.383 КАС України) та/або залишення такої заяви без руху для усунення її недоліків (в частині вимог ст.382 КАС України).
Аналіз терміну «провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.
При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов'язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Розгляд заяв в порядку ст.ст.382, 383 КАС України має наслідком виконання або невиконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, а тому такий розгляд підпадає під термін «провадження у справі».
За наслідками розгляду таких заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або не виконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.
Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, прийнятої в порядку ст.382, 383 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст.ст.382, 383 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, ч.2 ст.313, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.07.2020р. відмову у задоволенні заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 500/1270/20 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 15.10.2020р.