13 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/6643/20 пров. № А/857/8765/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.С. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання публічної інформації та порушення строків її надання, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Денисюк Р.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11.06.2020р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
10.05.2020р. (згідно даних системи «Електронний суд») позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету /ВК/ Луцької міської ради /МР/ щодо ненадання публічної інформації за запитом від 16.04.2020р.;
визнати протиправною бездіяльність ВК Луцької МР щодо недотримання встановленого законом п'ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію;
зобов'язати відповідача розглянути запит від 16.04.2020р. про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Луцька вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд;
визнати порушення відповідачем ВК Луцької МР щодо позивача вимог ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
стягнути з відповідача судові витрати, які пов'язані з розглядом справи, в розмірі 17 грн. (а.с.1-3).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.9).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2020р. в задоволенні заявленого позову відмовлено за безпідставністю (а.с.23-24).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовну заяву задовольнити повністю (а.с.29-35).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що запит про надання публічної інформації відповідачем отримано 22.04.2020р. Впродовж 5 робочих днів відповідач не надав відповіді на отримання запитуваної інформації. Твердження відповідача про те, що відповідь на запит була направлена 24.04.2020р. не підтверджено жодними доказами.
Вважає, що журнал реєстрації відповіді на запит та копія такої відповіді не доводить факту направлення відповіді позивачу засобами поштового зв'язку.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про поштовий зв'язок», п.2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затв. постановою КМ України № 270 від 05.03.2009р., належним доказом надіслання суб'єктом владних повноважень відповіді на запит позивача є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата, вид послуги, їх вартість.
Наголошує, що позивачем оспорюється не сам факт створення відповіді, а ненадання відповіді позивачу в п'ятиденний строк, при цьому надання відповіді та її створення - це різні дії.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції, 16.04.2020р. ОСОБА_1 звернувся до ВК Луцької МР із запитом на отримання публічної інформації про наявність на території м.Луцька вільних земельних ділянок, які можуть бути використані під забудову житлового будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування (а.с.4).
Зазначений запит був скерований засобами поштового зв'язку та надійшов на адресу відповідача 22.04.2020р., що підтверджується роздруківкою із сайту АТ «Укрпошта» про відстеження поштового відправлення (а.с.5).
Листом № 1-8/200/2020 від 24.04.2020р. відповідач ВК Луцької МР скерував на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відповідь на його запит (а.с.16).
Зазначена відповідь надіслана простим поштовим відправленням, що підтверджується Реєстром відправленої кореспонденції за квітень 2020 року (а.с.17, 18 і на звороті). Факт отримання позивачем вказаної відповіді не заперечується, однак останнім наголошується на недотриманні строків надання такої відповіді.
Приймаючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено правомірність своїх дій, останній діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.
Дії відповідача відповідають вимогам ст.ст.3, 4, 5, 19, 20, 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та є правомірними.
Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 цього Закону визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно зі ст.4 зазначеного Закону доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 вказаного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 19 цього Закону передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно ч.1 ст.20 зазначеного Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно роз'яснень, наведених у довідці ВАС України від 01.06.2013р. про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», за визначенням «публічна інформація» можна виокремити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Із змісту скерованого позивачем запиту слідує, що такий скеровано до розпорядника інформації щодо надання публічної інформації, яка знаходиться у його володінні.
На запит позивача ВК Луцької МР надано відповідь листом № 1-8/200/2020 від 24.04.2020р. за підписом заступника міського голови.
Отже, розглядувані правовідносини стосуються доступу до публічної інформації.
Відповідно до Інструкції з діловодства у Луцькій міській раді, затв. розпорядженням Луцького міського голови № 1 від 02.01.2019р., документування управлінської інформації у Луцькій міській раді здійснюється в електронній формі.
З системи електронного документообігу «АСКОД» слідує, що проєкт відповіді на запит позивача сформовано 23.04.2020р. о 15:59:10, та підписаний заступником міського голови ОСОБА_2 із застосуванням електронного цифрового підпису 24.04.2020р. о 14:36:34.
Згідно Реєстру відправленої кореспонденції за квітень 2020 року відповідь ОСОБА_1 відправлена поштою 24.04.2020р. (а.с.17-18).
Оскільки відповідач своєчасно відреагував на запит позивача, надав докази оформлення та скерування позивачу відповіді на його запит, тому будь-якої бездіяльності останнім не допущено.
Окрім цього, у питанні дотримання розпорядником інформації строку скерування позивачу відповіді на запит про надання публічної інформації колегія суддів враховує, що відповідно до ст.ст.251-253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Аналогічні положення містяться в інших законодавчих актах, в тому числі у ч.1 ст.120 КАС України.
Відповідно до ч.9 ст.120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень, у спосіб та у строки, що передбачені чинним законодавством України. При цьому правильно зазначив, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії не підлягають задоволенню, оскільки підставою для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є встановлення протиправності його дій чи допущеної протиправної бездіяльності.
Зважаючи на те, що суд не встановив протиправної бездіяльності чи неправомірних дій відповідача, тому в задоволенні позову про зобов'язання вчинити дії слід відмовити.
Щодо тверджень позивача про те, що належним доказом направлення відповіді на запит є квитанція або чек про направлення поштового відправлення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі твердження є помилковими, з огляду на таке.
Правилами надання послуг поштового зв'язку, затв. постановою КМ України № 270 від 05.03.2009р., визначено, що просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки.
Матеріалами справи стверджується, що відповідь ОСОБА_1 була направлена 24.04.2020р. простим поштовим відправленням згідно реєстру відправленої кореспонденції за квітень 2020 року.
Разом з тим, норма ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює обов'язок розпорядника інформації надати відповідь на запит у встановлені строки. При цьому, вказаним законом не передбачено форми направлення відповіді на запит, а тому направлення відповіді на запит простим поштовим відправленням не заборонено.
Водночас, приписи ст.13 Закону України «Про поштовий зв'язок», п.2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затв. постановою КМ України № 270 від 05.03.2009р., не поширюються на розглядувані правовідносини щодо надання доступу до публічної інформації, а відтак вони не визначають порядок скерування розпорядником інформації відповіді на запит на надання інформації.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилені.
Виходячи з результату апеляційного розгляду та відсутності документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2020р. в адміністративній справі № 140/6643/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 15.10.2020р.