Справа № 120/1664/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
13 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України в період з 11.09.2018 року по 10.12.2019 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби у запас Збройних Сил України в період з 11.09.2018 року по 10.12.2019 року включно, в сумі 227813,04 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач відзначив про протиправність відмови відповідача у здійснені нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, що свідчить про порушення вимог статті 116 КЗпП України та є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Так, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, доводи наведені позивачем в обгрунтування власної позиції фактично дублюють доводи, наведені ним у позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв'язку, відповідач заперечив проти доводів позивача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та було підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, що наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) за № 477 від 03.09.2018 майора ОСОБА_2 , заступника начальника відділу організації управління та взаємодії центру планування Командного центру Повітряних Сил Збройних Сил України, звільнено у запас за п.п. "к" п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 за № 172 від 07.09.2018 року, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10.09.2018 року.
Позивач, вважаючи, що під час звільнення з військової служби йому не було проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року у справі № 120/3300/19-а, яке набрало законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.09.2018 року включно в сумі 4503,21 грн.
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року у справі № 120/3299/19-а, яке набрало законної сили згідно ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані у 2016 - 2018 роках календарні дні додаткової відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року в сумі 21382,62 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, на всі звернення позивача до відповідача з приводу добровільного виконання вказаних судових рішень, було отримано відмови, і станом на дату подачі даного позову відповідних грошових коштів він не отримував.
Відтак, позивач вважаючи, що оскільки вищевказані рішення судів набрали законної сили, а факт не проведення із ним повного розрахунку при виключенні його зі списків особового складу військової частини є підтвердженим, тож наявні підстави для проведення відповідачем компенсації йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статтей 116, 117 КЗпП України за період з 11.09.2018 року по дату ухвалення більш пізнього судового рішення - 10.12.2019 року в сумі 227813,04 грн. звернувся з відповідним позовом до суду.
Як слідує з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки у строки, визначені в статті 116 КЗпП України, в тому числі і до дати постановлення більш пізнього судового рішення.
Колегія суддів, надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, відзначає наступне.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
В силу п.242 вказаного Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даних правовідносинах мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні відпустки за період з 2016 - 2018 роки.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 КЗпП України врегульовано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористанні дні відпустки.
В той же час, колегія суддів звертає увагу, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі №816/1640/17 (постанова від 20 травня 2020 року).
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Водночас, колегія суддів зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу на те, що після виконання відповідачем рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року у справі №120/3300/19 та від 10.12.2019 року у справі №120/3299/19-а, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.