Справа № 817/892/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
07 жовтня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Стаднік Л. В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача (Міністерства юстиції): Пасічник Л. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (складене 24 січня 2020 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - відповідач 1, 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Пеховського Андрія Юрійовича (далі - третя особа) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
позивач 27.03.2018 звернувся із даним позовом до суду в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" ОСОБА_1 від 26.02.2018 № 841/с;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Центрального міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 812 454 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без врахування податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.01.2020 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України за №841/к від 26.02.2018 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 18.06.2018.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2018 по 14.01.2020 в розмірі 558 135 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 29 673 грн звернуто до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що протягом строку випробувального терміну позивач неналежно виконував покладені на нього обов'язки і завдання, встановлено ряд порушень в діяльності територіального органу та підпорядкованих йому установ, про що неодноразово вказувалось у листах Міністерства юстиції.
Відтак, протягом строку випробування встановлено невідповідність державного службовця ОСОБА_1 займаній посаді, що є підставою для розірвання трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII.
Зокрема, відповідачем вказано, що оскільки позивач, як керівник, фактично не виконував покладені на нього обов'язки, не справлявся з визначеним для нього обсягом повноважень, то це свідчить про відсутність у нього необхідних для керівника компетенції і є підставою для звільнення у зв'язку з невідповідністю займаній посаді.
Також вказано, що зважаючи на незадовільну організацію роботи, невиконання доручень керівництва та неспроможність належно виконувати свої обов'язки внаслідок недостатньої кваліфікації позивачем, наявні підстави для звільнення позивача через невідповідність посаді, на яку його було прийнято.
Позивач подав відзив (заперечення) на апеляційну скаргу вказавши, що ні переліку завдань на випробувальний термін, ні переліку посадових обов'язків, які слід виконувати позивачу у продовж випробувального терміну до відому позивача в установленому порядку доведено не було.
Крім того, позивач вказує на те, що оскаржуваний наказ не містить жодних покликань на будь які обставини та докази, які стали фактичною підставою для висновку відповідача про наявність недоліків у роботі позивача таких, як недостатня кваліфікація чи неналежне виконання посадових обов'язків чи завдань, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу стосовно невідповідності позивача займаній посаді.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 відкрито апеляційне провадження, ухвалою від 30.04.2020апеляційний розгляд справи призначено на 20.05.2020 у відкритому судовому засіданні.
20.05.2020 представником Міністерства юстиції України подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення від населення України від поширення гострих распіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19.
Враховуючи положення ст. 30 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", ст. 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п. 2 ч. 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короно вірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, керуючись постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 та рекомендації Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 про запровадження особливого режиму роботи судів на період проведення карантинних заходів, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи.
На підставі вказано, розгляд справи відкладено до 07.10.2020.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила суд задовольнити її повністю.
Позивач заперечив проти апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
29.08.2017 наказом Міністерства юстиції України №3324/к "Про призначення ОСОБА_1 " позивача призначено з 30.08.2017 на посаду начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України за переведенням з апарату Міністерства юстиції України, з випробувальним терміном 6 місяців.
20.02.2018 позивача під підпис відповідно до частини шостої статті 35 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII попереджено про звільнення у зв'язку із встановленням невідповідності займаній посаді згідно пункту 2 частини першої статі 87 Закону України "Про державну службу", з підстав невідповідності посаді начальника Центрального міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції як посадової особи державної служби, на яку покладено виконання завдань і функцій Центрального міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в межах визначених за посадою повноважень.
27.02.2018 наказом Міністерства юстиції України від 26.02.2018 № 841/с "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади начальника у зв'язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування відповідно до пункту 2 частини першої статі 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.
Підставами видачі наказу про звільнення вказано частина 6 статті 35 та пункт 2 частини першої статі 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII - попередження про звільнення з відміткою про його ознайомлення.
Не погоджуючись із наказом про звільнення позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи відсутність доказів встановленої невідповідності державного службовця ОСОБА_1 займаній посаді протягом строку випробування, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді, то його звільнення відбулось з порушенням установленого законом порядку, що свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Згідно ст. 19 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: 1) магістра - для посад категорій "А" і "Б"; 2) бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії "В".
Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу, визначенні статтею 20 Закону № 889-VIII. Розділом ІХ Закону визначено підстави припинення державної служби.
Статтею 83 Закону № 889-VIII вказано, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Відповідно до статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках. Зокрема, згідно із п. 11 ч. 1 вказаної норми, встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Положенням ч. 3 ст. 40 КЗпП вказано, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Статтею 35 Закону № 889-VIII вказано, що в акті про призначення на посаду суб'єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.
При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов'язковим. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців.
У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. Якщо конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс.
Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов'язки.
Суб'єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб'єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.
У разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
Отже, суб'єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді та встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді, що передбачено п. 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Разом з тим, ані в Кодексі законів про працю України, ані в Законі № 889-VIII не визначені обставини, за наявності яких може йти мова про невідповідність працівника займаній посаді, тобто передбачається право роботодавця на власний розсуд визначати певні обставини такими, що свідчать про невідповідність працівника займаній посаді.
Отже, роботодавцеві надано право самостійно визначати чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято, проте висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 25.04.2018 у справі 826/27339/15.
Згідно матеріалів справи, наказом від 26.02.2018 за №841/к, позивача звільнено з посади начальника 27.02.2018 у зв'язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, з припиненням державної служби.
Пунктом 2 оскаржуваного наказу вказано, що у разі відсутності ОСОБА_1 на службі у зв'язку з перебуванням на листку непрацездатності, датою звільнення вважати перший робочий день, що не перевищує встановленого законодавством строку тимчасової непрацездатності.
При цьому, 20.02.2018 позивачу під розписку вручено попередження про звільнення, де вказано, що відповідно до ч. 6 ст. 35 Закону України "Про державну службу" попереджаємо про звільнення у зв'язку із встановленням невідповідності займаній посаді згідно з пунктом 2 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".
Згідно із змістом попередження зазначено, що позивача попереджено про звільнення з підстав невідповідності посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції як посадової особи державної служби, на яку покладено виконання завдань і функцій Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в межах визначених за посадою повноважень.
Проте, попередження про звільнення не містить визначення чітких підстав невідповідності займаній посаді, є загальними та неконкретизованими, без наведення мотивів, не відображають обставин, що мали вплив на його прийняття.
Відтак, судом першої інстанції вірно вказано, що метою захисту державного службовця від безпідставного припинення відносин державної служби, попередження про звільнення має містити підстави невідповідності позивача посаді, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді та в чому вона полягає. Наслідком не проходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування є припинення державної служби шляхом звільнення, іншого чинним законодавством України не передбачено.
Отже, негативне рішення відповідача тягне за собою наслідки у вигляді звільнення особи із займаної посади через невідповідність займаній посаді, таке рішення незалежно від форми його оформлення, повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття. В той же час, звільнення особи з посади через встановлення невідповідності займаній посаді істотно порушує її права, оскільки така підстава звільнення дискредитує працівника та перешкоджає подальшому працевлаштуванню.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі №540/743/19 звернув увагу на те, що в період випробувального терміну суб'єкт призначення з'ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов'язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб'єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.
Водночас, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Отже, оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає критеріям обґрунтованості, тобто таким, що прийняте з урахуванням усіх обставин, не є пропорційним, зокрема прийнятим з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Стосовно доводів відповідача щодо встановлення невідповідності державного службовця ОСОБА_1 займаній посаді протягом строку випробування, що є підставою для розірвання трудового договору відповідно до п. 2 ч.1 ст. 87 Закону №889-VIII, суд зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження обставин неналежного виконання позивачем своїх обов'язків, зокрема щодо неналежної організації проведення службових розслідувань та невиконання доручень керівництва, зазначено, що листом Міністерства юстиції від 24.11.2017 №45722/30073-0-32-17/14 ОСОБА_1 було повернуто висновок службового розслідування стосовно підполковника внутрішньої служби ОСОБА_2 без затвердження у зв'язку із порушенням вимог Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 12.03.2015 №356/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.03.2015 за №295/26740 (далі - Порядок). Порушення вимог Порядку під час проведення службових розслідувань виявлено і в інших випадках, зокрема: листом Міністерства юстиції від 30.11.2017 №46694/31022-0-32-17/14 було повернуто висновок службового розслідування стосовно посадової особи внутрішньої служби без затвердження у зв'язку із порушенням вимог Порядку та строків його проведення; листом Міністерства юстиції від 20.12.2017 №49658/33020-0-32-17/14 було повернуто висновок службового розслідування стосовно посадової особи внутрішньої служби без затвердження у зв'язку із порушенням вимог Порядку та строків його проведення; листом Міністерства юстиції від 20.12.2017 №49659/33020-0-32-17/14 було повернуто висновок службового розслідування стосовно посадової особи внутрішньої служби без затвердження у зв'язку із порушенням вимог Порядку та строків його проведення; листом Міністерства юстиції від 13.02.2018 №5154/1609-32-18/14.2.1 ОСОБА_1 було вказано на порушення термінів проведення службового розслідування стосовно посадової особи внутрішньої служби.
При цьому, листами від 30.11.2017 було висловлено прохання розглянути питання притягнення до дисциплінарної відповідальності, з проханням проінформувати МЮУ в найкоротший термін. Відтак, підстав стверджувати, що позивач не виконав доручення немає.
Щодо контролю за станом виконавської дисципліни відповідно до решти листів, то обов'язку у позивача повідомляти МЮУ не було, оскільки за їх змістом вказано, що з метою недопущення порушень в подальшому, висловлено прохання, встановити контроль за станом виконавської дисципліни у Центральному міжрегіональному управлінні. Питання щодо невиконання позивачем доручень керівництва у даних листах не відображено.
Відносно доповідних записок Адміністрації ДКВС за вих. №№346 та 349 від 13.02.2018 суд зазначає, що в жодній із цих записок не міститься висновку про незадовільну організацію роботи.
При цьому, у доповідних записках в.о. Державного секретаря, директору Департаменту персоналу МЮУ запропоновано врахувати зазначену інформацію за підсумками проходження випробовування позивачем, а також під час оцінювання його роботи.
Таким чином, судом першої інстанції вірно вказано, що вказаними доповідними записками не вказано встановленої невідповідності державного службовця ОСОБА_1 займаній посаді протягом строку випробування, оскільки вони носять рекомендаційний характер.
Стосовно доводів скаржника про недостатню кваліфікацію позивача, яка проявляється в неналежному та неякісному виконанні своїх обов'язків, що пов'язано з недостатнім рівнем знань та умінь для реалізації трудової функції колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 44 Закону № 889-VIII, результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар'єри, виявлення потреби у професійному навчанні.
Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов'язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції.
Частинами 4-7 ст. 44 Закону № 889-VIII вказано, що державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання.
Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб'єкта призначення.
За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням.
У разі отримання державним службовцем негативної оцінки не раніше ніж через три місяці проводиться повторне оцінювання результатів його службової діяльності.
Висновок, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
При цьому, статтею 40 КЗпП встановлено виключні підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, який може бути розірваним лише у разі:
- виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ч. 1 ст. 40);
- встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування (п. 11 ч.1 ст. 40);
Однак, відповідачем не надано жодного розпорядження чи наказу суб'єкта призначення, яким встановлено неспроможність належно виконувати свої обов'язки ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про недостатню кваліфікацію позивача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи відсутність доказів встановленої невідповідності державного службовця ОСОБА_1 займаній посаді протягом строку випробування, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді, то його звільнення відбулось з порушенням установленого законом порядку, що свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, визнаючи протиправним та скасовуючи наказ Міністерства юстиції України за №841/к від 26.02.2018 "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлюючи його на посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 18.06.2018 суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2018 по 14.01.2020.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині суми стягнення середнього заробітку та в частині звернення до негайного виконання, колегія суддів не дає правової оцінки правомірності рішення суду в цій частині.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України за №841/к від 26.02.2018 щодо звільнення ОСОБА_1 , поновлення його на посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 18.06.2018, стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача 2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2018 по 14.01.2020 та звернення рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 29 673 грн до негайного виконання.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 15 жовтня 2020 року.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.