Справа № 640/17519/20 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
13 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
при секретарі - Казюк Л.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заподіяні збитки на загальну суму 176418,53 грн., з яких: пеня - 70509,59 грн., 3% - річних 18008,94 грн. та інфляційні збитки - 87900,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. В обґрунтування такого висновку судом першої інстанції зазначено, що даний спір з урахуванням норм частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а вирішення такого спору здійснюється за правилами цивільного судочинства. При цьому наголосив, що зазначені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі №813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі №820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі №727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі №285/489/18-ц висновки Великої Палати Верховного Суду викладені без урахування норм частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду. Підкреслює, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - ПАТ «Банк «Михайлівський», про стягнення суми коштів - закрито.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судом першої інстанції, предметом позову є стягнення з з відповідача на користь позивача заподіяні збитки на загальну суму 176418,53 грн., з яких: пеня - 70509,59 грн., 3% - річних 18008,94 грн. та інфляційні збитки - 87900,00 грн. При цьому, заявлені позовні вимоги обумовлені несвоєчасним виконанням банком зобов'язань за договором банківського вкладу, представництво інтересів якого після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку здійснює його уповноважена особа.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції зазначив, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у даному випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, відтак, спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законм України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характе року У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовими підставами для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є не виплата Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку, яке було стягнуто судовим рішенням.
Тобто, майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, стягнутого судовим рішенням, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що такий спір пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання зверненні позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов'язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 висловила правову позицію, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18, Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що позовні вимоги у справі, що розглядається, а саме: стягнення з Фонду невиплаченого залишку гарантованого відшкодування за вкладами в ПАТ «КБ «Надра», трьох процентів річних з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі, завданих збитків (упущену вигоду) у розмірі 13 процентів річних відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі; відшкодування моральної шкоди, - випливають із дій Фонду з виплати гарантованого відшкодування. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18). Тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про публічно-правовий характер спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.
Крім іншого, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).
Судова колегія також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08), про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
За такого правового врегулювання та обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства, що потягнуло порушення норм процесуального права та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведених обставин у сукупності, судова колегія приходить до висновку про передчасність постановлення оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2020 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов