Справа № 640/13184/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
13 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Коротких А.Ю.,
Лічевецького І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс», в якому просило:
- стягнути з Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 45423 (сорок п'ять тисяч чотириста двадцять три) грн 08 коп;
- стягнути з Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2479 (дві ттисячі чотириста сімдесят дев'ять ) грн 75 коп.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем в установленому порядку у 2018 році не виконано встановлений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 45423 (сорок п'ять тисяч чотириста двадцять три) грн 08 коп;
Стягнуто з Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2479 (дві ттисячі чотириста сімдесят дев'ять ) грн 75 коп.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов'язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Так, відповідачем своєчасно було подано до Лисичанського центру зайнятості звітність форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2018 рік, починаючи з січня 2018 року щомісяця, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2019 Приватне підприємство «Лис-Авто-Транс» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2018 рік по формі 10-ПІ.
Враховуючи, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 78 осіб, відтак відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути влаштовано 3 особи з інвалідністю, втім відповідачем було оформлено лише 2 особи.
Оскільки за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 45423,08 грн, втім такі кошти відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем самостійно у звіті за формою 10-ПН підтверджено обставини щодо працевлаштування лише 2 осіб з інвалідністю замість нормативу - 3 осіб, відтак Приватне підприємство «Лис-Авто-Транс», як учасник господарських відносин, не вжив усіх залежних від нього та передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 визначено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).
Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2019 року Приватне підприємство «Лис-Авто-Транс» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42.
Так, у поданому відповідачем звіті за формою 10-ПІ за 2018 рік вказано, що середньооблікова кількість працівників облікового складу у 2018 році становила 78 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 2 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 3 особи; фонд оплати праці штатних працівників - 3543 грн., та середньорічна заробітна плата штатного працівника - 45423 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 45423 грн.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно з частиною другою вказаної статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому такий штраф є адміністративно-господарськими санкціями.
У відповідності до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
У той же час, згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Тобто, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб для працевлаштування.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.
У той же час, на підприємство покладається лише обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 805/402/17-а та від 24 лютого 2020 року у справі №820/2132/17, якs у силу вимог частини п'ятої ст. 242 КАС України підляга.nm врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Як свідчать матеріали справи, протягом січня-грудня 2018 року щомісяця відповідачем подавались до Луганського обласного центру зайнятості звіти форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в яких повідомив про наявність вільних вакансій, а саме: вакансій водія автотранспортного засобу.
Крім того, у коментарях до цих вакансій зазначено про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, якщо роботодавець лише одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
У такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №817/724/17.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач виконав установлений наведеними нормами обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів, направлених центром зайнятості не зафіксовано, а позивачем таких доказів до суду надано не було.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку, позивачем не доведено наявність складу правопорушення, а тому відсутні підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, так як не враховано подачу позивачем звітності форми № 3-ПН, відтак висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є передчасним.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді А.Ю. Коротких
І.О. Лічевецький