08 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 918/333/13-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді - Т.М. Заєць,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2020
у складі колегії суддів: О. Г. Крейбух - головуючий, О. М. Тимошенко, М. І. Юрчук та на ухвалу господарського суду Рівненської області від 17.09.2019
суддя: В. Р. Войтюк
за скаргою акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі №918/333/13-г
за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до комунального підприємства «Теплотранссервіс» Рівненської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»
про стягнення 18 471 755,99 грн.
за участю представників учасників:
позивача: О.В. Столярець
відповідача: не з'явилися
третьої особи: А.О. Іванов, А.В. Савчук
ВДВС: не з'явилися
1. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що передували прийняттю оскаржуваних ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів
Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2013, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2013, позов публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, стягувач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») задоволено частково, присуджено до стягнення з комунального підприємства «Теплотранссервіс» Рівненської міської ради (далі - відповідач, КП «Теплотранссервіс») на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 16 289 350,80 грн заборгованості за поставлений природний газ, 93 363,12 грн інфляційних, 492 023,09 грн 3% річних, 798 509,49 грн пені та 68 820,00 грн судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10 липня 2013 року на виконання зазначеного вище рішення суду господарським судом Рівненської області видано наказ № 918/333/13-г.
Судовий наказ 21.10.2013 направлений стягувачем на виконання до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі - ВПВР Державної виконавчої служби України, ВДВС).
06 квітня 2015 року ВПВР Державної виконавчої служби України прийнято постанову про:
- закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №918/333/13-г від 10.07.2013;
- направлення наказу господарського суду Рівненської області у справі № 918/333/13-г, виданого 10.07.2013, ліквідатору - Франко О.П. для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку;
- направлення постанови про стягнення виконавчого збору ліквідатору - Франко О.П. для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.
Постанова обґрунтована нормами ст. 49, 67 Закону України «Про виконавче провадження».
У зазначеній постанові державний виконавець вказує на прийняте Рівненською міською радою рішення № 39 від 15.05.2014 про припинення КП «Теплотранссервіс» шляхом його ліквідації і створення ліквідаційної комісії та на інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про перебування КП «Теплотранссервіс» в стані припинення.
22 липня 2019 року скаржником на адресу ВПВР Державної виконавчої служби України надіслано запит про хід виконання наказу від 10.07.2013 № 918/333/13-г.
08 серпня 2019 року на адресу скаржника надійшла відповідь, в якій ВДВС вказав, що 06.04.2015 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі вимог п. 3 ст. 49 Закону України «Про виконане провадження».
16 серпня 2019 року АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Рівненської області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просило суд: визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадсилання стягувачу копії постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40655119 по примусовому виконанню наказу господарського суду Рівненської області від 10.07.2013 у справі № 918/333/13-г; визнати неправомірною постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 ВП №40655119; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадсилання стягувачу копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 № ВП 40655119; зобов'язати посадову особу (начальника органу ДВС) усунути порушення (поновити порушене право), скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 ВП №40655119 та відновити виконавче провадження ВП №40655119.
Скарга мотивована тим, що постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята з порушенням норм ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ні норми Господарського кодексу України, ні норми Цивільного кодексу України не передбачають можливості закінчення виконання судового рішення під час процедури припинення юридичної особи та добровільної ліквідації, зокрема, лише з підстав наявності такої процедури.
АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» вказує на наявність у КП «Теплотранссервіс» правонаступника - ТОВ «Рівнетеплоенерго» за борговими зобов'язаннями з оплати споживчих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли в КП «Теплотранссервіс». АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на укладений між Рівненською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Рівнетеплоенерго» (орендар) договір оренди об'єкта централізованого теплопостачання, згідно з п. 5.10 якого орендар зобов'язується виступати правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли в КП «Теплотранссервіс».
Крім того, АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зазначає, що на адресу стягувача не надходили копії постанов про відкриття та про закінчення виконавчого провадження ВП №40655119, що свідчить про порушення державним виконавцем вимог ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження».
2. Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.09.2019 у справі №918/333/13-г задоволено скаргу АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії та бездіяльність державного виконавця.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадсилання стягувачу копії постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 40655119 по примусовому виконанню наказу господарського суду Рівненської області від 10.07.2013 у справі № 918/333/13-г.
Визнано неправомірною постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 ВП № 40655119.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадсилання стягувачу копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 №ВП 40655119.
Зобов'язано посадову особу (начальника органу ДВС) усунути порушення (поновити порушене право), скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 ВП №40655119 та відновити виконавче провадження ВП №40655119.
Ухвала мотивована тим, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 прийнята з порушенням норм п. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки КП «Теплотранссервіс» на 06.04.2015 лише перебувало в стані припинення, юридичну особу не було ліквідовано, запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру внесено не було.
Суд першої інстанції наголошує на тому, що ТОВ «Рівнетеплоенерго», уклавши договір оренди об'єкта централізованого теплопостачання, стало правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли в КП «Теплотранссервіс».
Крім того, господарський суд Рівненської області зазначає, що на адресу скаржника не надходили копії постанов про відкриття та про закінчення виконавчого провадження ВП №40655119, що свідчить про порушення державним виконавцем вимог ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі №918/333/13-г апеляційну скаргу ТОВ «Рівнетеплоенерго» залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Рівненської області від 17.09.2019 змінено шляхом виключення з мотивувальної частини абзацу 6 на сторінці 5 вказаної ухвали наступного змісту: «Відповідно правонаступником КП «Теплотранссервіс» Рівненської міської ради стало ТОВ «Рівнетеплоенерго», у зв'язку з чим у органу ДВС не було підстав для закінчення виконавчого провадження».
Постанова мотивована тим, що безпідставне закінчення виконавчого провадження (на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містив відомостей про ліквідацію підприємства боржника) і ненадсилання на адресу стягувача копій постанов про відкриття та про закінчення виконавчого провадження ВП №4655119 є свідченням наявності факту неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні наказу господарського суду Рівненської області від 10.07.2013 № 918/333/13-г.
Також суд апеляційної інстанції вказує, що судом першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ТОВ «Рівнетеплоенерго» без залучення його до участі у справі та без дослідження належних і допустимих доказів, посилаючись при цьому виключно на ухвалу господарського суду Рівненської області від 11.01.2016 у справі №5019/396/11, в якій здійснено заміну боржника на нового за покладених на нього окремих зобов'язань з оплати спожитих енергоносіїв.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із зазначеними постановою та ухвалою, ТОВ «Рівнетеплоенерго» звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2020, ухвалу господарського суду Рівненської області від 17.09.2019 у справі № 918/333/13-г та залишити без задоволення скаргу АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії та бездіяльність державного виконавця.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме п. 3 ч. 1 ст. 49, ст. 67, ст. 73 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ч. 4 ст. 11, ст. ст. 113, 115, 118, 119, ч. 4 ст. 236, п. 4 ч. 3 ст. 277, ст. 341 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник також посилається на незастосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №487/3335/13-ц, від 13.03.2019 у справі № 920/149/18, у постановах Верховного Суду від 07.09.2018 у справі №905/1918/15, від 16.04.2018 у справі №16/64/2011, від 18.07.2018 у справі №915/1294/13, від 14.08.2019 у справі №910/7221/17.
4. Позиції інших учасників справи
Верховним Судом залишено без розгляду відзив Департаменту державної виконавчої служби, оскільки останній не підписано уповноваженим представником Департаменту.
У письмових поясненнях ТОВ «Рівнетеплоенерго» вказує на відсутність підстав вважати ТОВ «Рівнетеплоенерго» правонаступником КП «Теплотранссервіс» за договором про постачання природного газу № 21-60/11 від 29.09.2011 внаслідок укладення договору про переведення боргу № 13/4015 від 24.09.2013.
Крім того, ТОВ «Рівнетеплоенерго» наголошує про безпідставне посилання суду першої інстанції на ухвалу від 11.01.2016 у справі № 5019/396/11, оскільки зазначена справа стосується інших договорів про постачання природного газу, має інші обставини та інший суб'єктний склад. Преюдиційне значення мають обставини, встановлені рішенням суду, а не процесуальною ухвалою, як окремою формою рішення.
У поясненнях АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зазначає, якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавче провадження безумовно підлягає зупиненню до з'ясування настання факту правонаступництва.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон тут і далі в редакції на момент вчинення виконавчих дій) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст. 2 Закону)
Частиною 1 ст. 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент звернення стягувача до суду зі скаргою) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч. 5 вищезазначеної статті рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Статтею 341 ГПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Розділ VІ ГПК України регламентує порядок оскарження до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду; право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням.
З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця 14.08.2019, тобто через 4 роки після прийняття постанови ВПВР Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №918/333/13-г від 10.07.2013.
Верховний Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо вчасного звернення АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, з огляду на наступне.
Порівняльний аналіз змісту термінів "дізналася" та "повинна була дізнатися", що містяться в ст. 341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
При цьому, колегія суддів враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.
Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 20.08.2020 вказав на те, що АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» дізналось про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №918/333/13-г від 10.07.2013 з відповіді державної виконавчої служби 08.08.2019, а зі скаргою звернулось 16.08.2019, тому відсутні підстави для поновлення строку на подачу скарги.
Суд першої інстанції вказуючи, що на адресу скаржника не надходили копії постанов ВПВР Державної виконавчої служби України про відкриття та про закриття виконавчого провадження мотивував відсутністю доказів їх направлення та не прийняв до уваги посилання ВДВС на знищення матеріалів виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання.
Як зазначалось вище, судовий наказ стягувачем направлено 21.10.2013 на виконання до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби.
З ухвали господарського суду Рівненської області від 17.09.2019 та пояснень державної виконавчої служби вбачається, що державним виконавцем 13.11.2013 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
До скарги стягувач додає копії постанов ВПВР Державної виконавчої служби України про зупинення виконавчого провадження від 25.11.2013, про поновлення виконавчого провадження від 20.01.2014, про арешт коштів від 13.06.2014, та інші, які містять відмітку АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про їх отримання.
Відповідно до ч. 5. ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на день вчинення виконавчих дій) копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження та не отримавши у визначений законом строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи.
Також судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, що отримуючи від державної виконавчої служби постанови, АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було обізнане про існування виконавчого провадження та не було позбавлене можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.
Скаржник як юридична особа, яка багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані є Єдиного державного реєстру судових рішень), міг усвідомлювати порушення свого права державним виконавцем та передбачити відповідні процесуальні обмеження в подальшому.
За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Судові рішення не містять обґрунтованих мотивів щодо вчасного звернення позивача зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.
Ураховуючи вище зазначене, висновок судів попередніх інстанцій щодо вчасного звернення стягувача зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця є передчасним. Тому ухвала суду першої та постанова апеляційної інстанцій підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню до суду першої інстанції для нового розгляду скарги.
6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права (ст. 310 ГПК України).
Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення - скасуванню з направленням справи для нового розгляду скарги до суду першої інстанції.
7. Судові витрати
Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, тому розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Рівненської області від 17.09.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2020 у справі № 918/333/13-г скасувати.
Справу № 918/333/13-г направити до господарського суду Рівненської області для нового розгляду скарги акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Суддя О. М. Баранець
Суддя В. І. Студенець