Справа № 513/627/20
Провадження № 2/513/383/20
Саратський районний суд Одеської області
13 жовтня 2020 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Рязанової К.Ю., за участю секретаря судового засідання Фабрикатор Н.В., розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (далі - ПАТ «Приват Банк»), звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 41099,63 гривень, а також судові витрати, посилаючись на те, що між ПАТ «Приват Банк», правонаступником якого є позивач, і відповідачем 22 грудня 2015 року був укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого ПАТ «Приват Банк» надав, а відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ПАТ «Приват Банк» повністю та в строки виконав свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, однак відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконував, внаслідок чого станом на 18 травня 2020 року перед позивачем виникла заборгованість за простроченим тілом кредита та простроченими відсотками, що склала загальну суму 41099,63 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача, оскільки остання ухиляється від добровільного погашення заборгованості по вищевказаному договору, що є порушенням прав позивача.
У судове засідання представник позивача не з'явився, але надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі (а.с. 86).
Відповідач до суду не з'явилася, клопотання про розгляд справи у її відсутність не подавала, а також не подавала відзив на позовну заяву. При цьому про дату, час та місце розгляду справи відповідач неодноразово повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися до суду з примітками про вручення судових повісток особисто відповідачу (а.с. 98, 102). Крім того, на офіційному веб-сайті Саратського районного суду Одеської області розміщувалися оголошення про розгляд справи (а.с. 99, 103).
За положеннями ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до частини 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Частинами 1, 2 ст.281 ЦПК України встановлено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
13 жовтня 2020 року судом постановлена ухвала про проведення заочного розгляду цивільної справи за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд вважає позовну заяву позивача обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов'язального права, пов'язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов'язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.
Судом встановлено, що 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є позивач, з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 24).
Згідно вказаної заяви ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
В анкеті-заяві від 22 грудня 2015 року зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця анкета-заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 26-78).
Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 станом на 18 травня 2020 року за кредитним договором від 22 грудня 2015 року рахується на загальну суму 41099 гривень 63 копійки, яка складається з: 35752,40 гривень - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі: 35752,40 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5347,23 гривень - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 8-14, 15-16).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві позичальника від 22 грудня 2015 року процентна ставка не зазначена, не містяться сума кредитного ліміту та відомості про ознайомлення відповідача саме з Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 грудня 2015 року, послався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід'ємних частин спірного договору.
Проте, згідно анкети-заяви відповідачу надавалась кредитка "Універсальна", "30 днів пільгового періоду", та Витягами з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог, та інші умови.
При цьому, в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (Провадження № 14-131цс19) від 03 липня 2019 року, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (22 грудня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 серпня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяги з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про вид платіжної картки, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61).
Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не має дати його затвердження, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 грудня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору та відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц) зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Згідно з ч.3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Викладене ґрунтується на правовій позиції Верховного суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17-ц.
Відтак вимоги позивача про сплату заборгованості за простроченими відсотками на вимогах Закону не ґрунтуються, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір 22 грудня 2015 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, з боржника належить стягнути суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 35752 гривні 40 копійок.
Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 2102 гривні, що відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» є мінімальним розміром за подання позову майнового характеру юридичною особою та достатнім у цій справі, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в силу ст. 141 ЦПК України.
Загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 37854 гривні 40 копійок (35752,40 гривень + 2102 гривні).
Керуючись ст. ст. 509, 526, 527, 530, ч.1 ст. 598, 599, 610, ч. 2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10-13, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд
позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 07 грудня 2001 року Саратським РВ УМВС України в Одеській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, на рахунок № НОМЕР_3 , заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 грудня 2015 року в сумі 35752 (тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві) гривні 40 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 35752,40 гривень; та судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, а всього 37854 (тридцять сім тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) гривні 40 копійок.
В задоволенні решти позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К. Ю. Рязанова