проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" жовтня 2020 р. Справа № 905/657/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Пелипенко Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (вх. №1924Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.07.2020 (суддя Фурсова С.М., повний текст рішення підписано 23.07.2020) по справі №905/657/20
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, м. Київ
до ОСОБА_1 , м. Волноваха Донецької області
про стягнення 124.752,41 грн, -
До Господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення 124.752,41 грн, з яких: 12.410,61 грн заборгованість за кредитом, 34.708,03 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 71.157,32 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 6.476,45 грн заборгованість по комісії за користування кредитом.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.07.2020 в задоволені позовних вимог відмовлено.
Позивач, АТКБ “ПриватБанк”, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.07.2020 у справі №905/657/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
06.08.2020 системою автоматизованого розподілу апеляційних скарг (справ) між суддями для розгляду справи №905/657/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А.; суддя Гребенюк Н.В.; суддя Пелипенко Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» та призначено розглядати справу №905/657/20 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Зазначеною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Станом на момент розгляду справи відповідач не надав відзиву на апеляційну скаргу та не висловив свою позицію по справі.
Враховуючи положення ч.ч.13, 14 ст.8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 01.06.2013 відповідачем, Фізичною особою-підприємцем Всемирним Олегом Валерійовичем, підписано заяву про відкриття поточного рахунку. Згідно заяви відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі-умови), тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 01.06.2013. За змістом заяви клієнт відкрив поточний рахунок у національній валюті (гривні) № НОМЕР_1 (картковий рахунок № НОМЕР_2 ).
"Умовами та правилами надання банківських послуг" визначено наступне:
- кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту, банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (п.3.18.1.1);
- кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди (п.3.18.1.3);
- ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши Угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту провадиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших) (п. 3.18.1.6);
- проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до “Умов і правил надання банківських послуг” (або у формі “Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки” або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - “Угода”) (п.3.18.1.8).
- банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - зажадати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення (п.3.18.2.3.4);
- за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків: за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.18.4.1.1); при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п.3.18.4.1.2); у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, з який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.18.4.1.3) (п. 3.18.4.1);
- під “непогашенням кредиту” мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п.3.18.4.1.1.4);
- клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п.3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг (п.3.18.4.4);
- розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п.3.18.4.9);
- при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.3.18.1.8, 3.1.8.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п.3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у п.3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.3.18.5.1 Умов).
- нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п.3.18.0.5.1, 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3-х років з дня, коди відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом (п.3.18.5.4);
- обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до “Умов та Правил надання банківських послуг” (або у формі “Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки” або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 3.18.6.1).
Позивач зазначає, що відповідно до договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено та врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
За даними довідки позивача №30603MR72S019 від 16.03.2020, відповідачу встановлювався кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 : 03.06.2013 - 4.400,00 грн; 18.07.2013 - 15.000,00 грн; 01.03.2014 - 15.000,00 грн; 02.03.2014 - 0,00 грн; 03.06.2014 - 0,00 грн.
АТ КБ “Приватбанк” зазначає, що відповідач свої договірні зобов'язання виконував не належним чином, у зв'язку з чим, позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду про стягнення з ФОП Всемирного О.В. заборгованості за договором № б/н від 01.06.2013.
За твердженням позивача в порушення відповідних умов договору, відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін та не сплатив у повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії та, в зв'язку з чим, станом на 11.03.2020, у відповідача виникла заборгованість за спірним кредитним договором від 01.06.2013 перед позивачем в загальній сумі 124.752,41 грн, яка склалась із наступних сум: 12 410,61 грн - заборгованість за кредитом, 34.708,03 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 71.157,32 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 6.476,45 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийняв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові №342/180/17-ц від 03.07.2019 щодо необхідності дослідження додержання письмової форми для умов, щодо яких сторони досягли згоди та зазначив відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді видачу кредиту саме у визначеному позивачем розмірі, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісій, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору (узгодження його умов), в зв'язку з чим відсутні підстав для нарахування відповідачеві процентів за користування кредитними коштами, а також пені за порушення термінів виконання договірних зобов'язань у цьому випадку. Крім того, суд визначив, що позивачем не надано належних доказів видачі кредиту відповідачеві, як то виписка по рахунку позивача № НОМЕР_1 (картковий рахунок № НОМЕР_2 ), меморіальні ордери тощо.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого на момент виникнення правовідносин були суб'єкти господарювання.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ст. 526 ЦК України, з якими кореспондуються положення ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем є Кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Колегія суддів приходить до висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату, зокрема, відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту та комісії за користуванням кредитом, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Колегія суддів, зважаючи на те, що:
- у заяві позичальника про відкриття рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена;
- у заяві, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру;
- зміст і форма роздруківки із сайту позивача з Витягом Умов повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може постійно вносити відповідні зміни до Умов;
- витяг з Умов не містить підпису відповідача та не може бути розцінений як частина кредитного договору,
приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, пені за неналежне виконання умов договору та комісії за користування кредитом.
Апеляційний господарський суд також звертає увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому Умови, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана клієнтом і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Колегія суддів зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).
Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи скаржника про те, що правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 не підлягає врахуванню при вирішенні даного спору з огляду на те, що предметом дослідження у ній був споживчий кредит в розумінні Закону України “Про захист прав споживачів” - колегією суддів відхиляється як необґрунтований, оскільки при вирішенні спору у справі №342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок для відповідної категорії спорів щодо оцінки правил та тарифів надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, як підстави виникнення зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.
Крім того, аналогічну правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 було застосовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постановах від 30.09.2019 у справі №916/2755/18, від 01.11.2019 у справі №910/13940/18, від 13.12.2019 у справі № 922/3475/18.
На підставі викладеного, доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду першої інстанції не спростовують, не можуть бути підставою для скасування спірного рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення господарського суду Донецької області від 14.07.2020 у справі № 905/657/20 слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 14.07.2020 у справі №905/657/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.10.2020
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя Н.М. Пелипенко