Справа № 357/6308/20
2/357/2745/20
Категорія 38
іменем України
13 жовтня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи тим, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів в іноземній валюті, а саме в доларах США. Відповідно до укладеного договору позики у письмовій формі він передав відповідачці 18 000 доларів США з терміном повернення до 01.03.2020 року. На даний час свої зобов'язання відповідач не виконала, борг не повернула і від повернення коштів ухиляється. Всього відповідач отримала у позику 18 000 доларів США, що на час подачі позову з врахуванням курсу валюти вартість 1 долара США, встановлений НБУ становить 26,61 грн., який підтверджується банківською довідкою і відповідно сума основного боргу складає 478 980 гривень ( 18 000 х 26,61 ). Так як відповідач своєчасно не повернула суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, сума 3% річних від простроченої суми заборгованості за 2019-2020 роки складає 14 369,40 гривень. Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 478 980 гривень, 3% річних у розмірі 14 369,40 гривень та судові витрати у розмірі 4 944 гривень ( а. с. 1-2 ).
Ухвалою судді 17 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній цивільній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін ( а. с. 17-18 ).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, надав до суду заяву, отримана судом 13.10.2020 року, в якій просив справу розглядати у його відсутність, наполягав на задоволенні позовних вимог та не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином у відповідності до вимог ст. 131 ЦПК України.
До того ж, на судове засідання, яке відбувалося 18.09.2020 року відповідач ОСОБА_2 була обізнана, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення 27.07.2020 року.
Окрім судової повістки про слухання справи на 18.09.2020 року відповідачем було отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі, позовну заяву разом із додатками.
Отже, відповідач обізнана про перебування на розгляді в суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до останньої про стягнення боргу.
Однак, як на 18.09.2019 року та і станом на 13.10.2020 року з боку відповідача на адресу суду жодних заяв та клопотань не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року постановлено провести розгляд даної цивільної справи в заочному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що 30 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_2 18 000 доларів США на строк до 01.03.2020 року, про що в матеріалах справи свідчить оригінал відповідної розписки.
Одержання відповідачем ОСОБА_2 зазначеної суми підтверджується її власноручно виконаною розпискою.
З зазначеної розписки вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 взяла в борг у ОСОБА_1 гроші в розмірі 18 000 доларів США, які зобов'язується повернути до 01.03.2020 року. Розписка написана власноручно без примушення в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Встановлено, що в зазначеній в розписці термін відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконала та не повернула позивачу отримані грошові кошти.
Звертаючись з вищезазначеною позовною заявою позивач наголошує на тому, що на сьогоднішній день відповідач ухиляється від повернення позики позасудовим шляхом.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його Постанові від 13.12.2017 р. у справі № 309/3458/14-ц.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець ) передає у власність іншій стороні ( позичальнику ) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду та якості. Договір позики визнається укладеним з моменту передачі грошей або речей, та є договором позики.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу ( боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання ).
Отже, судом встановлено, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки, яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти позивачу до 01.03.2020 року.
Оскільки у визначений у розписці строк кошти відповідачем повернуті не були, у позивача були всі наявні підстави для звернення з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу за розпискою саме у розмірі 478 980 гривень, що станом на день звернення до суду згідно довідки банку ( а. с. 10 ) - 1 долар США становить 26,6078 грн. ( 18 000 доларів США ( борг ) х 26,61 грн. ( курс долару на час звернення) ).
Оскільки відповідач ОСОБА_2 уникає від виконання взятих на себе зобов'язань та не повертає позивачу отриману суму, то позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення боргу за договором позики у розмірі 478 980 гривень є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача інфляційні витрати та 3% річних, то такі вимоги є обґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші, тощо ) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Оскільки між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15.
Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року № 459/3560/15-ц.
Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11 ).
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічне положення міститься у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12 , від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, встановлено, що на даний час виконання зобов'язання відповідачем перед позивачем не виконано.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 прострочила виконання грошового зобов'язання та не повернула обумовлену суму в зазначений у розписці строк, то позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача три проценти річних у сумі 14 369,40 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Оскільки, позивачем при зверненні до суду були понесені судові витрати у сумі 4 933 гривень, які документально підтверджені ( а. с11 ), то такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 202, 207, 525, 526, 599, 610, 611, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 133, 141, 247, 254, 263 - 265, 273, 274- 279, 280, 284, 289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 478 980 гривень, 3% річних у розмірі 14 369,40 гривень та судові витрати в розмірі 4 933 гривень, загалом 498 282,40 гривень ( чотириста дев'яносто вісім тисяч двісті вісімдесят дві гривні сорок копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським МУГУ МВС України в Київській області від 19.09.1995 року, ідентифікаційний код: НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм НОМЕР_3 , орган видачі - 3210, дата оформлення - 10.04.2017 року, ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ).
Повне судове заочне рішення складено 13 жовтня 2020 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов