Справа № 826/22870/15 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Клименчук Н.М.
Іменем України
12 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 5 706 742,00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача;
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №0000162800 від 16.09.2015, №0000182800 від 16.09.2015;
- стягнути з Державного бюджету України через Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 5 706 742 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними та скасоване податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0000162800 від 16.09.2015, №0000182800 від 16.09.2015;
- стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 5 706 742 грн. (п'ять мільйонів сімсот шість тисяч сімсот сорок дві гривні 00 коп.). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, а підстави для стягнення з Державного бюджету України відшкодування податку на додану вартість відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Аскоп-Україна» 20.05.2015 подано до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві в електронній формі податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року №9100995372.
В рядку 30 даної декларації позивачем вказано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 5 706 742,00 грн.
Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу від 17.08.2015 №1268, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна» з питань правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2015 року.
За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 28.08.2015 №6820/26-53-28/30579869, згідно висновків якого позивачем порушено, зокрема:
- абзацу «а» пункту 200.14 статті 200 ПК, з огляду на що позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок в розмірі 4 294 055 грн, відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року;
- пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пункт 201.4 статті 201 ПК, а саме: завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, та такий, який в подальшому було використано шляхом подання декларацій з заявленими сумами бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок в розмірі 2 260 387,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2015:
- №0000162800, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 294 055,00 грн.;
- №0000182800, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 390 581,00 грн., в тому числі основний платіж - 2 260 387,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 130 194,00 грн.
Не погодившись з такими рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що підставою для збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Аскоп-Україна» на суму податку на додану вартість 2 263 657 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 130 194 грн. були виключно висновки акта попередньої перевірки позивача, результати якого визнані протиправними та скасовані судовим рішенням, яке набрало законної сили; ТОВ «Аскоп-України» правомірно заявлено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 4 294 055 грн. до бюджетного відшкодування у податковій декларації за квітень 2015 року.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що доводи апеляційної скарги не стосуються висновків суду першої інстанції в частині протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається виключно на неможливість стягнення відшкодування ПДВ з огляду на відсутність діючого тимчасового реєстру відшкодування та невідний спосіб захисту порушених прав у цій частині.
Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Згідно із абзацом «а» пункту 200.14 статті 200 ПК, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Як встановлено судом першої інстанції, суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 4 294 055 грн. заявлено ТОВ «Аскоп-України» до бюджетного відшкодування за квітень 2015 року.
При цьому податкове повідомлення-рішення від 16.09.2015 №0000162800, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4294055 грн визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано, а скаржником, як зазначалося, мотивів неправомірності такого висновку не наведено.
Згідно пункту 56 підрозділу 2 розділу XX ПК до 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.
Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.
Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує про неможливість відшкодування позивачу ПДВ з огляду на те, що Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не був створений.
Проте нездійснення органами державної влади реалізації норм щодо формування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, відсутність механізму реального відшкодування платнику податку узгодженої суми бюджетного відшкодування податку, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання такого відшкодування.
При цьому, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення його права.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).
Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, останній у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість у спірному розмірі, який охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податку на додану вартість, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 по справі № №826/7380/15 дійшла висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача в такій ситуації, є стягнення з Державного бюджету України через орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь підприємства заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2020 року по справі № 820/3246/15.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов