Справа № 640/13475/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
07 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О. та Чаку Є.В.
за участю секретаря судового засідання Білоус А.С.
позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Леськова В.П.;
представника відповідача: Галась О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича, Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2019 р., поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до прокурора Київської області Киричука Максима Юрійовича (далі по тексту - відповідач-1) та прокуратури Київської області (далі по тексту - відповідача - 2), з урахуванням змінених позовних вимог про:
- визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2019 №741вк в частині зазначення посади ОСОБА_1 як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області;
- зобов'язання прокурора Київської області протягом 7 (семи) днів з дня набрання рішення суду законної сили внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області;
- поновлення ОСОБА_1 з 19.06.2019 на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення в частині зазначення посади ОСОБА_1 як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, оскільки відповідачем не вивчались результати роботи заступників прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , порівняльного аналізу не складалось, а також не досліджувались переваги в залишенні одного з них на посаді; не вручалось позивачу письмове попередження про звільнення; не надавався позивачу весь перелік вакантних посад в системі органів прокуратури із зазначенням вакансій, для заміщення яких Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів оголошено конкурс; не отримувалось подання від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області; не приймалось наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2020 р. адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 19.06.2019 №741вк в частині зазначення посади ОСОБА_1 , як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. Зобов'язано прокуратуру Київської області внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 , як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. Поновлено ОСОБА_1 з 14.11.2018 р. на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з 14.11.2018 року.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Прокуратурою Київської області подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам у справі.
Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно прийнято заяву позивача про зміну предмету позову в частині поновлення його на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.
Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, оскільки керівником Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та прокуратурою Київської області виконано всі вимоги закону при вивільненні працівника у зв'язку із скороченням, у тому числі, дотримано умови, передбачені ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України.
Апелянт також звертає увагу суду на те, що прокурором Київської області наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури не видавався, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення. Зазначає, що відповідач визнає факт звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури. Наведене, на думку представника позивача, підтверджується також довідкою в.о. начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Київської області Н.Марчук від 02.04.2020 р. № 11-76вх20, наданою на його запит. Згідно із вказаною довідкою, наказом в.о. прокурора області від 10.03.2020 р. № 85-к ОСОБА_1 закріплений за Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області.
Згідно із табелем обліку робочого часу з грудня 2018 р. ОСОБА_1 рахується закріпленим за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, хоча не є працівником відділу кадрів. З січня 2019 року ОСОБА_1 взагалі не значиться в штаті прокуратури Київської області, тобто є позаштатним працівником.
В судовому засіданні позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу.
У відповідності до ст. 308 КАС України (надалі - КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2019 №741вк в частині зазначення посади ОСОБА_1 як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області; зобов'язання прокурора Київської області протягом 7 (семи) днів з дня набрання рішення суду законної сили внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 відповідно до наказу прокурора Київської області від 30.10.2017 р. № 291-к займає з 31.10.2017 р. посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
ОСОБА_3 є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.06.2019 р. ОСОБА_1 , разом із своїм представником - адвокатом Леськовим В.П. звернулися до прокурора Київської області ОСОБА_5 із заявою від 13.06.2019 р. про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку із потребою дитини ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у домашньому догляді з 20.06.2019 р. по 11.10.2019 р.
До заяви ОСОБА_1 від 21.12.2018 р. було долучено: довідку № 23 від 28.05.209 р. Лікарської комісії Консультативно-діагностичної поліклініки Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» МОЗ України про потребу дитини - ОСОБА_4 у постійному домашньому догляді з 20.06.2019 р.; довідку від 12.06.2019 р. № 07-41/56 керівника апарату Господарського суду м.Києва про те, що мати малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_7 з 17.01.2014 р. відповідно до наказу від 17.01.2014 р. № 34-К вийшла із відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 від 18.10.2013 р. серія НОМЕР_2 .
24.06.2019 р. представник позивача - адвокат ОСОБА_8 отримав, разом із супровідним листом начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Київської області С.Козир від 20.06.2019 р. № 11-1203 вих10 копію оскаржуваного наказу прокурора Київської області ОСОБА_5 від 19.06.2019 р. № 741 вк.
Відповідно до вказаного наказу, відпустка без збереження заробітної плати у зв'язку із потребою дитини у домашньому догляді з 20.06.2019 по 11.10.2019 р. надана не заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 , а прокурору Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 .
Поряд з цим, позивач вказує на його незаконне звільнення з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, зазначаючи при цьому, що фактично наказу про його звільнення у встановленому законом порядку не приймалось.
Вважаючи протиправним звільнення позивача із посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, а також неправильне формулювання його посади в наказі ід 19.06.2019 р. № 741 вк, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що прокуратурою Київської області не було прийнято письмового наказу про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, вказане звільнення відбулось без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а позивача фактично звільнено з вказаної посади 14.11.2018 на підставі наказу Генеральної прокуратури №135ш, в якому була відсутня вказівка скорочення посади саме ОСОБА_1 , що свідчить про недотримання прокуратурою Київської області вимог ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України, п. 7 ч. 1 ст. 11, ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" та п. 11 Розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 18.12.2017р. №351 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2019 №741вк в частині зазначення посади ОСОБА_1 як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання прокурора Київської області протягом 7 (семи) днів з дня набрання рішення суду законної сили внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване рішення прокуратури Київської області не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, а тому суд визнав за необхідне зобов'язати прокуратуру Київської області внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
В частині позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 з 19.06.2019 на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки прокуратурою Київської області не було дотримано процедури, визначеної ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України, п. 7 ч. 1 ст. 11, ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" та п. 11 Розділу V Положенням про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 18.12.2017р. №351 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, а Прокурором Київської області не було прийнято наказу про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, що суд визнав протиправним та поновив позивача на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з 14.11.2018, з наступної дати після звільнення.
Колегія суддів надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить із наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;
б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);
д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України;
в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);
г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст.5 та ч. 2 ст. 46 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, а позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII (надалі - Закон N 1697-VII).
Так, відповідно до п.13 ч. 1 ст. 39 Закону N 1697-VII адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади: заступника керівника місцевої прокуратури.
Статтею 41 Закону N 1697-VII визначено, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої, зокрема п. 13 ч. 1 ст. 39 цього Закону здійснюється керівником регіональної прокуратури.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 11 цього Закону, керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.
Керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень (ч. 2 цієї статті).
Частина 6 ст. 43 Конституції України, якій кореспондує ст. 5 КЗпП України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з ч. 2 ст. 79 Закону N 1697-VII питання прийняття на роботу, звільнення з роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також умови оплати праці працівників секретаріату, умови їх побутового забезпечення і рівень соціального захисту визначаються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону N 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами ч.ч. 1-3 ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Згідно з п. 11 Розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 18.12.2017 р. N 351 (далі по тексту - Положення N 351) у разі скорочення однієї або декількох посад в органі прокуратури (структурному підрозділі) керівник прокуратури (самостійного структурного підрозділу), в якому відбулися такі зміни, у 5-денний строк з дати отримання копії відповідного наказу вивчає результати діяльності працівників відповідного органу прокуратури (структурного підрозділу) з метою визначення тих, які підлягають можливому подальшому вивільненню.
Інформація щодо працівників місцевої прокуратури, які підлягають можливому вивільненню, надається керівником цієї прокуратури до кадрового підрозділу регіональної прокуратури разом із документами, що підтверджують рівень кваліфікації і продуктивності праці та інші передбачені законодавством обставини, які враховуються під час визначення переважного права залишення на посаді. Керівники самостійних структурних підрозділів регіональних прокуратур та Генеральної прокуратури України таку інформацію, погоджену із заступником керівника відповідного органу прокуратури згідно з розподілом обов'язків, надають до кадрових підрозділів відповідних прокуратур.
За результатами опрацювання кадровим підрозділом наданих матеріалів прокурору, який підлягає вивільненню, вручається письмове попередження за підписом уповноваженого керівника прокуратури та одночасно надаються відомості про всі наявні вакантні і тимчасово вакантні посади у відповідному органі прокуратури із зазначенням вакансій, для заміщення яких Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів оголошено конкурс.
Після спливу двомісячного строку з дати вручення попередження та у разі відмови прокурора від переведення в установленому порядку на іншу посаду в тому самому органі прокуратури чи переведення на посаду до іншого органу прокуратури або у разі відсутності посад, на які може бути здійснено переведення, уповноважений керівник прокуратури надсилає до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів інформацію для внесення подання про звільнення такого прокурора з посади.
До інформації долучаються копія наказу Генерального прокурора про ліквідацію, реорганізацію органу прокуратури чи скорочення кількості посад прокурорів, копія інформації з обґрунтуванням підстав вивільнення прокурора, його біографічна довідка, копії попередження про вивільнення з переліками запропонованих вакантних посад, заяви прокурора чи акта про його відмову від переведення на іншу посаду або акта про неподання таких заяв у встановлений строк. За клопотанням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів можуть надаватись інші документи та відомості.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що прокурора може бути звільнено із посади, зокрема, у разі скорочення штатної чисельності в органах прокуратури. В такому випадку звільнення прокурорів з адміністративних посад, в тому числі заступника керівника місцевої прокуратури, здійснюється на підставі наказу керівника регіональної прокуратури. При цьому, звільненню передує процедура погодження питання щодо такого звільнення із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, вручення попередження про вивільнення за два місяці до вивільнення, надання такій особі відомостей про всі наявні вакантні і тимчасово вакантні посади у відповідному органі прокуратури, а також встановлення чи є переважне право у такої особи на залишення на роботі.
Так, наказом прокурора Київської області від 30.10.2017 р. № 291к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 13.11.2018 р. № 135ш скорочено одну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.
Листом від 21.11.2018 №19031вих-18 Києво-Святошинська місцева прокуратура направила прокурору Київської області ОСОБА_5 інформацію за результатами вивчення роботи заступників керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури щодо визначення тих, які підлягають подальшому вивільненню.
Згідно з вказаного листа керівником Києво-Святошинської місцевої прокуратури повідомлено, що вивільненню у зв'язку із скороченням підлягає заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 .
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Києво-Святошинською місцевою прокуратурою було виконано вимоги п. 11 Розділу V Положення та надано до прокуратури Київської області інформацію за результатами вивчення роботи заступників керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури щодо визначення тих, які підлягають подальшому вивільненню.
Листом від 14.11.2018 р. № 11-1632 вих18 прокуратурою Київської області позивача було повідомлено про скорочення посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури на підставі наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 року № 135ш.
У зв'язку з прийняттям вказаного наказу, 26.11.2018 року відповідачем винесено попередження про вивільнення №11-218вих-18.
З матеріалів справи вбачається, що вказане попередження про вивільнення було направлено на адресу позивача: АДРЕСА_2 та адресу: АДРЕСА_1 , однак повернулось на адресу прокуратури у зв'язку з неврученням пошти.
У той же час, листом прокуратура Київської області від 29.07.2019 №11-139вих19 повідомила адвоката позивача, що письмове попередження ОСОБА_1 про вивільнення з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури не вручалось, оскільки з вересня 2018 року до 04.03.2019 позивач перебував на лікуванні, а з 05.03.2019 по даний час - у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді.
Вказаним листом також повідомлено, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» до прокуратури області не надходило.
Листом від 17.12.2018 №11-1712вих18 прокуратура Київської області повідомила заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 про скорочення його посади на підставі наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 №135ш та надала список вакантних і тимчасово вакантних посад в органах прокуратури Київської області, відповідно до якого наявні наступні вакантні посади: начальник Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури; начальник Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури тимчасово, на період перебування основного працівника у соціальній відпустці; прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури; прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури; прокурора Переяслав-Хмельницького відділу Бориспільської місцевої прокуратури; прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури; прокурор Славутицького відділу Броварської місцевої прокуратури; прокурор Богуславського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури; прокурор Яготинського відділу Бориспільської місцевої прокуратури; прокурор Броварської місцевої прокуратури тимчасово, на період перебування основного працівника у соціальній відпустці; прокурор Фастівської місцевої прокуратури; прокурор Бородянського відділу Фастівської місцевої прокуратури; прокурор Фастівської місцевої прокуратури, на період перебування ОСОБА_9 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний лист направлявся прокуратурою Київської області на наступні адреси позивача: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_2 , однак вказані документи повернулись на адресу прокуратури з поштовою відміткою "не проживає".
Листами від 11.01.2019 №11-46вих19 та від 08.02.2019 №11-242вих19, від 25.02.2019 №11-392вих19 прокуратура Київської області також повідомляла заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 про скорочення його посади на підставі наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 №135ш та додатково надавала списки вакантних посад і тимчасово вакантних посад в органах прокуратури Київської області станом на 11.01.2019.
Вказані листи направлялись на адресу позивача: АДРЕСА_1 та м. Васильків, вул. Будівельна, 21. Однак, вони повернулись на адресу прокуратури з поштовою відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та "не проживає".
Суд першої інстанції проаналізувавши доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що прокуратурою Київської області належним чином не було повідомлено ОСОБА_1 про вивільнення його з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які враховувались ним під час визначення переважного права залишення на посаді заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Зокрема, судом взято до уваги рішення Ради прокурорів України від 22.01.2019 року №2, відповідно до резолютивної частини якого, встановлено відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки суду передчасними, виходячи із наступного.
Верховний Суд України у своїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Позивачі оскаржили рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Право на захист це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивачів, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом.
Отже у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.
Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
При з'ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.
Відповідно до ст. 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає:
a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;
або
b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
Отже, право особи на звернення до ЄСПЛ пов'язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).
Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).
Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).
Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).
З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:
а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.
Відповідно до ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" від 22.06.82 р. № 158 трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаних зі здібностями чи поведінкою працівника або викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Згідно з положеннями ст. 7 Конвенції трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов'язаних із його поведінкою або роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв'язку з висунутими проти нього звинуваченнями, крім випадків, коли від роботодавця не можна обґрунтовано чекати надання працівникові такої можливості.
Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції зауважив, що відповідачем не приймалось рішення про звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури, в той же час, судом не враховано, що поновлення особи на посаді можливо лише за наслідками скасування рішення, яке передує такому звільненню, тобто має існувати причинно-наслідковий зв'язок між законним інтересом та оскаржуваним актом, а також стверджуваним порушенням.
При цьому, судом першої інстанції не враховано пояснення відповідача про те, що звільнення позивача наразі є неможливим у зв'язку із перебуванням ОСОБА_1 на лікуванні з вересня 2018 року до 04.03.2019 р., а з 05.03.2019 р. по даний час - перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку з потребою дитини у домашньому догляді. Відповідач зазначає, що звільнення ОСОБА_1 буде реалізовано після того як він приступить до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, оскільки фактично рішення про звільнення ОСОБА_1 керівником регіональної прокуратури щодо його звільнення з посади та органів прокуратури не приймалось, судова колегія вважає що посилання позивача на абстрактне (усне) звільнення позивача з посади не являє собою остаточне волевиявлення суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах позаяк не покладає на позивача суб'єктивного обов'язку, а лише передбачає подальше прийняття суб'єктом владних повноважень рішення стосовно прав та обов'язків позивача.
Наведене виключає можливість оскарження позивачем його умовного звільнення, а відтак колегія суддів вважає, що позивач, звертаючись до адміністративного суду, невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права.
В той же час, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно невручення повідомлення про вивільнення позивачу, разом із відомостями про всі вакантні посади, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідачем неодноразово вчинялися дії по їх направленню на всі відомі адреси проживання позивача, а також на відомий номер телефону, проте позивач свідомо не отримував їх з метою подальших процесуальних зловживань.
В той же час, колегія суддів критично оцінює покази представника ОСОБА_10 , які були надані в судовому засіданні, про те, що фактично звільнення позивача з адміністративної посади відбулось 13.11.2018 в день прийняття Генеральним прокурором України наказу №135ш про скорочення у штатному розписі прокуратури Київської області та на підставі зазначеного наказу, оскільки вказаним наказом скорочується лише посада заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області, натомість звільнення з посади та органів прокуратури в силу приписів ст. 11, ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» відбувається на підставі наказу керівника регіональної прокуратури, які, як встановлено судовою колегією, відповідачем не приймались.
Також колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які враховувались ним під час визначення переважного права залишення на посаді заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Так, наданий до матеріалів справи лист Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області від 21.11.2018 №19031вих-18, суд першої інстанції не прийняв до уваги, як доказ переваженого права залишені на посаді заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області Улінця І.О., оскільки в ньому відсутні порівняння продуктивності праці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З вказаного листа вбачається, що ОСОБА_2 працює на посаді заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області лише два місяці, а саме: з 21.09.2018.
В той же час, колегією суддів встановлено, що відповідно до висновку Керівника Києво-Святошинської прокуратури Києво-Святошинського району Дмитрунь Ю., в керівному складі Києво-Святошинської місцевої прокуратури працюють, окрім нього, перший заступник керівника місцевої прокуратури ОСОБА_11 (на посаді з 15.12.2015 р.), а також заступники керівника місцевої прокуратури ОСОБА_2 (на посаді з 21.09.2019 р.) та ОСОБА_1 (на посаді з 31.10.2017 р.).
До посадових обов'язків ОСОБА_1 відповідно до наказу керівника місцевої прокуратури про розподіл обов'язків між працівниками Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 10.05.2018 р. № 70вн-18 належала організація нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове розслідування на територіях міст Василькова, Бучі, Ірпеня, Обухова, Васильківського, Вишгородського, Обухівського, Макарівського районів; організація підтримання обвинувачення у кримінальних провадженнях, розслідуваних територіальними відділами поліції ГУ НП у Київській області в межах територіальної юрисдикції місцевої прокуратури та ін.
Вивченням стану організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності у Києво-Святошинській місцевій прокуратурі встановлено, що ОСОБА_1 не забезпечено належної організації роботи на ввірених йому напрямах, як наслідок, мають місце системні та грубі порушення на окремих ділянках прокурорської діяльності.
Вкрай незадовільною є робота заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 щодо організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень на актуальних та пріоритетних напрямах.
Вивченням ряду матеріалів кримінальних проваджень встановлено, що всупереч вимогам ст.ст. 2, 28, 36, 113 КПК України, за відсутності належного нагляду у формі процесуального керівництва, споглядальної позиції заступника керівника місцевої прокуратури ОСОБА_1 , досудове розслідування у них проводилося неефективно, проведення необхідних слідчих дій затягується, що призводить до порушення розумних строків.
Водночас, при проведенні оперативних нарад щодо активізації досудового розслідування у кримінальних провадженнях істотного посилення також вимагає особиста роль насамперед заступника керівника місцевої прокуратури ОСОБА_1 у реалізації покладених функцій і завдань, покращені ефективності прокурорської роботи, оскільки більшість з них проведено формально, внаслідок чого кримінальні провадження залишаються нерозкритими, кінцеві процесуальні рішення у них не приймаються тривалий час. Ухвалені рішення нарад мали формальний характер, не містили конкретних заходів, спрямованих на покращення стану розслідування і процесуального керівництва, оскільки незважаючи на вимоги Генеральної прокуратури України, прокуратури області, вичерпних заходів щодо протидії злочинності, в тому числі її організованим формам на пріоритетних напрямках, в піднаглядному регіоні заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 не вжито.
Малодієвою також виявилася діяльність правоохоронних органів на ввірених ОСОБА_1 територіях щодо розслідування кримінальних правопорушень у сфері незаконного видобутку піску. Із 40 розслідуваних кримінальних проваджень упродовж поточного року до суду не скеровано жодного (із зазначенням по тексту номерів кримінальних проваджень).
Водночас за відсутності принципової прокурорської позиції слідчими Обухівського ВП, Макарівського ВП, Ірпінського ВП, Васильківського ВП, Вишгородського ВП також приймаються незаконні рішення про закриття кримінальних проваджень, що залишається поза увагою та своєчасного реагування прокурорів таких відділів, які закріплені по розподілу обов'язків за заступником місцевого прокурора ОСОБА_1 (із зазначеними прикладами по тексту).
Після втручання прокуратури області скасовано більше десятка незаконних постанов про закриття кримінальних проваджень, прийнятими слідчими вказаних підрозділів поліції. Також зазначено про ряд інших порушень допущених ОСОБА_1 під час здійснення процесуального керівництва.
Разом з цим, з 21.09.2018 р. на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області працює молодший радник юстиції ОСОБА_2 .
Наказом про розподіл обов'язків № 117 від 24.09.2018 р. за ОСОБА_2 закріплена загальна організація роботи Вишгородського та Ірпінського відділів місцевої прокуратури, окрім повноважень, які безпосередньо закріплені за керівником Києво-Святошинської місцевої прокуратури, закріплені повноваження керівника місцевої прокуратури.
Так, за 2 місяці перебування на посаді заступника керівника ОСОБА_2 у підпорядкованих відділах провів 18 оперативних нарад, на яких були заслухані найбільш резонансні кримінальні провадження, а також інші напрямки прокурорсько -слідчої діяльності.
За результати проведеної ОСОБА_2 роботи до суду вже скеровано ряд кримінальних проваджень на пріоритетних напрямках, де в тому числі, особисто прокурором Київської області особам повідомлено про підозру.
Так, 14.11.2018 р. повідомлено про підозру депутату Ірпінської міської ради у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 192 КК України.
Лише протягом жовтня-листопада 2018 року Ірпінським відділом виявлено та внесено до ЄРДР 13 (продовж 9 місяців - 17), Вишгородським відділом 20 (продовж 9 місяців -39), раніше необлікованих кримінальних правопорушень. Також зазначено про ряд інших позитивних розслідувань, зокрема, з позитивними ухваленими судовими рішеннями за процесуального керівництва ОСОБА_2 .
Таким чином, керівником Києво-Святошинської місцевої прокуратури, було оцінено діяльність як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 , що спростовує доводи позивача та суду першої інстанції стосовно ненадання оцінки переважному праву позивача на залишенню на посаді.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на те, що новий штатний розпис, новий розподіл обов'язків свідчать про звільнення позивача, оскільки вказана обставина має бути досліджена після того, як настане юридичний факт у вигляді звільнення позивача зі служби.
Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що наказом виконуючого обов'язки прокурора області від 10.03.2020 р. № 85-к ОСОБА_1 закріплений за Києво-Святошинською місцевої прокуратурою Київської області, а згідно з Табелем обліку робочого часу з грудня 2018 р. ОСОБА_1 рахується закріпленим за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, а з січня 2019 р. ОСОБА_1 взагалі не значиться у штаті прокуратури Київської області, оскільки наказ про переведення ОСОБА_1 від 10.03.2020 р. № 85-к на позаштатну посаду не є предметом оскарження в даній справі як і його виключення із штату працівників прокуратури Київської області, а тому суд позбавлений можливості надати їм правову оцінку.
Виходячи із системного аналізу фактичних обставин у справі, пояснень сторін, беручи до уваги відсутність наказу керівника регіональної прокуратури про звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури, а також те, що переведення позивача на позаштатну посаду в даній справі не є предметом оскарження, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права, а відтак визнає позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області необґрунтованими та недоведеними, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2019 №741вк в частині зазначення посади ОСОБА_1 як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та зобов'язання прокурора Київської області протягом 7 (семи) днів з дня набрання рішення суду законної сили внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто у урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, 13.06.2019 р. ОСОБА_1 , разом із своїм представником - адвокатом Леськовим В.П. звернулися до прокурора Київської області ОСОБА_5 із заявою від 13.06.2019 р. про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку із потребою дитини ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у домашньому догляді з 20.06.2019 р. по 11.10.209 р.
Відповідно до наказу від 19.06.2019 р. № 741 вк відпустка без збереження заробітної плати у зв'язку із потребою дитини у домашньому догляді з 20.06.2018 по 11.10.2019 р. надана не заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 , а прокурору Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Сєрову С.Л.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу від 19.06.2019 №741вк в частині зазначення посади ОСОБА_1 , як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та, зобов'язавши прокуратуру Київської області внести зміни до наказу від 19.06.2019 №741вк із зазначенням посади ОСОБА_1 , як заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області замість невірно вказаної посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, помилково визнав протиправним та скасував наказ в цій частині, оскільки зміни до наказу не можуть бути внесені після його скасування.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вірним способом захисту права позивача, в даному випадку, є визнання протиправними дій Прокуратури Київської області в частині зазначення в наказі від 19.06.2019 №741вк посади ОСОБА_1 , як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та відповідно зобов'язання внести зміни до нього в частині визначення посади.
Отже, судове рішення підлягає зміні в частині пункту другого резолютивної частини шляхом викладення його в наступній редакції: «Визнати протиправними дії Прокуратури Київської області в частині зазначення в наказі від 19.06.2019 №741вк посади ОСОБА_1 , як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області».
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття заяви про зміну предмету позову лише 10.10.2019 р., тобто з порушенням граничних строків, визначених ст.ст. 47, 262 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, положеннями п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Положеннями ст. 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Тобто, при вирішення питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Відкриваючи провадження у справі № 640/13475/19 Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містить п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, а саме щодо справ позивачів, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно з приміткою до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції» до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, прокурорів.
Наказом прокурора Київської області від 30.10.2017 р. № 291к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, тобто призначений на адміністративну посаду, перебуваючи у статусі прокурора.
Колегія суддів наголошує, що вказана посада, належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Вказане в сукупності свідчить про те, що спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби особою-позивачем, який обіймав посаду прокурора, не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. У зв'язку з чим судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та невірно визначено провадження, в якому слід розглядати дану справу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи апелянта про порушення судами першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із п. 7 ч. 3 цієї статті, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи, що доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 з 14.11.2018 р. на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та допущення рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з 14 листопада 2018 року до негайного виконання та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про:
«Поновлення ОСОБА_1 з 14.11.2018 р. на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та допущення рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з 14 листопада 2018 року до негайного виконання».
Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року, виклавши пункт другий резолютивної частини судового рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправними дії Прокуратури Київської області в частині зазначення в наказі від 19.06.2019 №741вк посади ОСОБА_1 , як прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області».
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Л.О. Костюк
Є.В. Чаку
Повний текст постанови виготовлено 12.10.2020 р.