Справа № 320/503/19 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.
09 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Шурка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Києво-Святошинського районного суду Київської області про скасування наказу та поновлення на посаді судді, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Києво-Святошинського районного суду Київської області, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ № 1-К від 10.01.2019 «Про звільнення судді ОСОБА_1 » та зобов'язати поновити його на посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного наказу з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №11-4сап19.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішенням Велика Палата Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №11-4сап19 визнала протиправним та скасувала рішення Вищої Ради Правосуддя від 29.11.2018 №3653/0/15-18 яким вирішено залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18.
Крім того, рішенням Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №9901/33/19 визнано незаконним та скасовано рішення Вищої Ради Правосуддя від 18 грудня 2018 року №3948/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області».
Вказані обставини на думку апелянта свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 19 серпня 1997 року №856/97 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п'ять років.
У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 334-ІV ОСОБА_1 обрано суддею безстроково.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді.
За результатами розгляду скарги рішенням Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності залишено без змін.
18 грудня 2018 року Вища рада правосуддя розглянула подання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області та рішенням №3948/0/15-18 вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої Ради Правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2019 (провадження № 11-4сап19) відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18.
Крім того, 16 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року №3948/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2019 (№П/9901/33/19) відкрито провадження у справі № 9901/33/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3948/0/15-18.
У той же час, 10 січня 2019 року Головою Києво-Святошинського районного суду Київської області з огляду на рішення Вищої ради правосуддя №3948/0/15-18 від 18 грудня 2018 року винесено Наказ №1-К «Про звільнення судді ОСОБА_1 » відповідно до ст.ст. 24, 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 126 Конституції України.
Не погоджуючись з таким рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття оскарженого наказу від 10.01.2019 №1-К відповідач діяв правомірно й відповідно до зазначених вище норм законів України, так як оскарження позивачем рішення Вищої ради правосуддя до суду не зупиняло його виконання.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VII (далі - Закон №1402-VII), який діяв на момент звільнення позивача з посади судді Києвао-Святошинського районного суду Київської області.
У відповідності до частини першої статті 52 Закону №1402-VII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
При цьому, особа, яка призначена на посаду судді зобов'язана виконувати обов'язки, закріплені у статті 56 Закону №1402-VII, зокрема додержуватись вимог присяги, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду.
У той же час, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Положеннями пункту 6 частини першої статті 109 Закону №1402-VIII визначено, що одним із видів дисциплінарного стягнення є подання про звільнення судді з посади, що, зі змісту пункту 1 частини восьмої цієї ж статті, застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку.
Згідно зі статтею 115 Закону №1402-VIII відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).
У статті 108 Закону №1402-VIII закріплено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Таким чином, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками має бути встановлений Вищою радою правосуддя з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов'язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій.
За правилами частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді.
За результатами розгляду скарги рішенням Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності залишено без змін.
18 грудня 2018 року Вища рада правосуддя розглянула подання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області та рішенням №3948/0/15-18 вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
За правилами частини четвертої статті 116 Закону №1402-VIII суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.
Статтею 125 Закону №1402-VIII встановлено, що припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
У силу вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Згідно частиною другою статті 24 вказаного Закону голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Таким чином, з огляду на статтю 24 Закону №1402-VIII, видача головою суду відповідного наказу на підставі акта Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади є не правом голови суду, а є його обов'язком.
З матеріалів справи вбачається, що спірним наказом Голови Києво-Святошинського районного суду Київської області №1-К від 10.01.2019 позивача було відраховано зі штату суду згідно пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України на підставі саме рішення Вищої ради правосуддя №3948/0/15-18 від 18 грудня 2018 року (а.с. 12).
Тобто, оскаржуваний наказ голови суду був виданий на виконання акта Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади та спрямований на виконання такого акта і констатує лише припинення трудових відносин між судом та суддею.
Отже, голова Києво-Святошинського районного суду Київської області після отримання копії вказаного рішення Вищої ради правосуддя мав не тільки всі правові підстави, а й зобов'язаний був відповідно до частини другої статті 19 Конституції України видати наказ про припинення трудових відносин із ОСОБА_1 .
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 140/865/19, та від 04 грудня 2019 року у справі №804/1938/18.
У той же час, колегія суддів враховує, що рішення Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» було предметом судового розгляду, за результатами якого Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 24.10.2019 (справа №11-4сап19), якою скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 - скасовано.
Вказане рішення Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що оскаржуване рішення ВРП не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності.
Також колегія суддів враховує, що рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 9901/33/19, задоволено позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року №3948/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Задовольняючи позовні вимоги, Верховний Суд виходив з наявності постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2019 (справа №11-4сап19).
Окрім того, судом у справі № 9901/33/19 було встановлено, що згідно з рішенням Вищої Ради Правосуддя від 23 січня 2020 року №168/0/15-20 рішення Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року №2247/Здп/15-18 змінено, а саме: застосовано до судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
При цьому, у вказаних справах питання поновлення позивача на посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області не досліджувалося.
У той же час, колегія суддів наголошує, що оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання, якщо інше не визначено законом (частина третя статті 35 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»).
Крім того, на час видачі оскаржуваного Наказу позивачем не було надано до суду доказів скасування або недійсності рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року №3948/0/15-18, яке стало підставою для його видання.
У свою чергу, ст. 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до повноважень голови місцевого суду не відносить надання правової оцінки щодо протиправності або правомірності акту про звільнення судді з посади при прийнятті наказу згідно п. 4 частини першої даної статті.
Відтак, виходячи з правової природи вказаного акту Вищої ради правосуддя та враховуючи, що на час його прийняття саме до виключної компетенції цього органу належало питання звільнення суддів з посад, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача повноважень та підстав щодо неможливості не звільнення позивача з посади судді за умови чинності такого рішення Вищої ради правосуддя.
Слід зазначити, що голова суду на зміст такого наказу не може жодним чином впливати, а судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючі свої посадові обов'язки, та у таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов'язок оформити ці відносини.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/6392/18.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач з 15 червня 2020 року (день ухвалення постанови Верховним Судом у справі № 9901/33/19) по день вирішення даної справи звертався до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про скасування спірного наказу та поновлення його на посаді судді.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у спірних правовідносинах повноваження голови суду обмежуються лише виданням наказу про відрахування судді, звільненого з посади судді на підставі саме рішення Вищої радою правосуддя, тому на час прийняття оскарженого наказу станом на 10 січня 2019 року відповідач діяв правомірно й відповідно до зазначених вище норм законів України, тому позовні вимоги є необгрунтованими.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2020 року року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
О.І. Шурко