П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2749/20
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
Дата і місце ухвалення 01.06.2020р., м. Одеса.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1692-17 від 22.01.2020р. в сумі 7207,38 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Головне управління ДПС в Одеській області посилалось на те, що згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та штрафних санкцій.
Апелянт зауважив, що з 01.01.2017 року до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було внесено зміни, одна з яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.
Апелянт посилається на те, що якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 року таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов'язком. Базою нарахування ЄСВ є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню ПДФО. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС в Одеській області зазначило, що згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.12.2019 року становила 7207,38 грн. На підставі цих даних відповідачем і було сформовано вимогу про сплату недоїмки відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, апелянт вважає, що прийнята Головним управлінням ДПС в Одеській області вимога про сплату боргу є обґрунтованою та складена у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем (запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2 556 000 0000 016649 від 19.07.2005р.), основним видом діяльності якої є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.19).
Також встановлено, що позивач з 20.07.2005 року є платником єдиного внеску, а з 01.01.2012 року - платником єдиного податку 2 групи (20 %), що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії Б № 866501.
22.01.2020р. Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1692-17, згідно якої станом на 31.12.2019 р. заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені ОСОБА_1 становить 7207,38 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою, вважаючи її протиправною та незаконною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування.
Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
За приписами п.1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У рішенні від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Верховний Суд відмітив, що наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
За наслідками системного тлумачення норм права, Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Як зазначалось вище, в ході розгляду справи судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску з серпня 2005 р., а з 01.01.2012р. позивач є платником єдиного податку 2 групи.
В оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки), Головним управлінням ДПС в Одеській області визначено ФОП ОСОБА_1 суму боргу з єдиного внеску станом на 31.12.2019 року.
В свою чергу, суд першої інстанції вірно вказав на те, що заперечуючи проти позовних вимог, Головне управління ДПС в Одеській області жодним чином не обґрунтувало, за який саме період у позивача виникла заборгованість у розмірі 7207,38 грн. та не надало жодних доказів на підтвердження правової природи виникнення такого боргу.
При цьому, за наслідком досліджених в ході розгляду обставин, судом встановлено наступне:
До прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 406-VII від 04.07.2013 р. та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 407-VII від 04.07.2013 р., функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснювали органи ПФУ, а після прийняття зазначених Законів відповідні функції перейшли до органів доходів і зборів.
В матеріалах справи наявний лист Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі №16617/06.1 від 07.08.2018р., згідно якого, станом на 30.09.2013р. актом передачі залишків по ЄСВ до ДПІ щодо ФОП ОСОБА_1 передано переплату на загальну суму 2735,77 грн., з якої по р. «ЄВ за найманих працівників» в сумі 1541,74 грн., по р. «ФО спрощена система 34,7 %» в сумі 1194,03 грн. Додатками до вказаного листа є роздруківки особового рахунку ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, наданими позивачем доказами підтверджується факт відсутності у неї заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 30.09.2013 року.
Крім того, в матеріалів справи наявне рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. у справі № 420/5214/18, яке набрало законної сили, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0385951309 від 14.08.2018 року "Про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску". Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що рішенням Головного управління ДФС в Одеській області № 0385951309 від 14.08.2018 року до ФОП ОСОБА_1 були застосовані штрафні санкції у розмірі 7573,50 грн. за період з 11.02.2014 року по 02.08.2018 року (згідно доводів відповідача - за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску за, 1, 2, 3 квартали 2013 року).
Однак, за наслідками розгляду справи № 420/5214/18, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного соціального внеску, та, відповідно, про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0385951309 від 14.08.2018 року. Крім того, в рамках розгляду справи № 420/5214/18, з наявних в матеріалах справи доказів, судом було встановлено, що протягом 2014-2017 років ФОП ОСОБА_1 поквартально сплачувались кошти єдиного внеску, у підтвердження чого були надані копії платіжних доручень.
За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, встановлені у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. у справі № 420/5214/18 обставини не потребують доказування.
В свою чергу у підтвердження повної та своєчасної сплати єдиного внеску за 2018-2019 роки та, відповідно, відсутності за вказаний період заборгованості зі сплати єдиного внеску, позивач надала копії звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 та 2019 роки, а також копії платіжних доручень про сплату визначених у вказаних вище звітах сум єдиного внеску.
З наданих звітів вбачається, що у 2018 році позивач визначила базу нарахування єдиного внеску у розмірі мінімальної заробітної плати (3723 грн.), а з урахуванням розміру єдиного внеску, який підлягає сплаті страхувальником (22%), сума єдиного внеску до сплати склала 9828,72 грн., тобто по 819,06 грн. на місяць.
У 2019 році позивач також визначила базу нарахування єдиного внеску у розмірі мінімальної заробітної плати (4173 грн.), та з урахуванням розміру єдиного внеску, який підлягає сплаті страхувальником (22%), сума єдиного внеску до сплати склала 11 016,72 грн., тобто по 918,06 грн. на місяць.
З наданих позивачем копій платіжних доручень № 556 від 31.01.2018 року, № 572 від 06.03.2018 року, № 585 від 17.04.2018 року, № 616 від 05.06.2018 року, № 625 від 05.07.2018 року, № 632 від 12.07.2018 року, № 641 від 02.08.2018 року, № 651 від 30.08.2018 року, № 666 від 05.10.2018 року, № 675 від 05.11.2018 року, № 685 від 07.12.2018 року, № 693 від 27.12.2018 року вбачається сплата позивачем єдиного внеску за кожен місяць 2018 року у сумі 819,06 грн.
Копіями платіжних доручень № 708 від 07.02.2019 року, № 717 від 05.03.2019 року, № 732 від 04.04.2019 року, № 741 від 07.05.2019 року, № 751 від 05.06.2019 року, № 760 від 08.07.2019 року, № 772 від 07.08.2019 року, № 781 від 06.09.2019 року, № 790 від 07.10.2019 року, № 803 від 07.11.2019 року, № 814 від 27.11.2019 року, № 831 від 26.12.2019 року підтверджується сплата позивачем єдиного внеску за кожен місяць 2019 року в сумі 918,06 грн.
Як зазначалось вище, згідно п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При цьому, згідно абз. 9 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід)" (абз. 9 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначаються розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 р. № 2246-VIII установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 р. № 2629-VIII установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.
З огляду на викладене, мінімальний страховий внесок у 2018 року становив 819,06 грн. (22 відсотки (ставка єдиного внеску) х 3723 грн. (мінімальна заробітна плата); у 2019 році - 918,06 грн.
Таким чином, в ході розгляду даної справи, позивачем надано належні та допустимі докази у підтвердження своєчасного нарахування та сплати сум єдиного внеску за період 2018-2019рр. у розмірах, встановлених чинним законодавством.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідач не довів належними та допустимими доказами факт наявності у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2019р., та, відповідно, не довів правомірності прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1692-17 від 22.01.2020р. в сумі 7207,38 грн.
Відповідне обґрунтування відсутнє і в поданій апеляційній скарзі, яка фактично дублює зміст відзиву на позовну заяву, містить лише загальні посилання на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який встановлює порядок та строк нарахування і сплати єдиного внеску і його розмір, та не містить жодного доводу стосовно наявності у позивача заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності вимоги ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1692-17 від 22.01.2020р. та наявності підстав для її скасування.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат та стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 2850 грн.
При цьому, апеляційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області не містить будь-яких доводів щодо необґрунтованості чи незаконності рішення суду першої інстанції в цій частині, у зв'язку з чим, в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що апелянтом не наведено жодного аргументу щодо порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального або процесуального права та наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги висновків суду не спростовує, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: А.Г. Федусик