13 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 160/5106/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (суддя Луніна О.С.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
До суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні та стягнути з Головного управління Національної поліції Дніпропетровської області на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2020 року по 29 квітня 2020 року в сумі 23211,40 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 березня 2020 року по 29 квітня 2020 року в сумі 21370,86 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 10.08.2009 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 по 17.03.2020 - службу в Національній поліції України.
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 84о/с від 16.03.2020, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби за власним бажанням з 17.03.2020.
Проте під час звільнення позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу, належну до виплати відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Остання виплачена відповідачем 29.04.2020, що не заперечується сторонами у справі.
Предметом спору в даній адміністративній справі є бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати одноразової грошової допомоги та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в розрізі з доводами апелянта колегія суддів виходить з наступного.
Апелянт стверджує про не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, адже питання проходження служби поліцейськими врегульовані спеціальними нормами, зокрема, Законом України «Про національну поліцію», постановою Кабінету Міністрів «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11.11.2015 та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України № 260 від 06.04.2016, а не Кодексом законів про працю України, норми якого застосував суд. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що несвоєчасна виплати одноразової грошової допомоги виникла не з вини відповідача, оскільки останній є бюджетною установою і здійснює відповідні виплати в межах бюджетних асигнувань.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» не врегульовано питання щодо порядку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.
Такий висновок суду ґрунтується на сталій судовій практиці. Правові висновки щодо застосування законодавства у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25.10.2019 в адміністративній справі № 811/1536/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Апелянтом не оскаржується, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби 17 березня 2020 року, а одноразова грошова допомога виплачена 29 квітня 2020 року, тобто з затримкою на 42 дні, що тягне за собою відповідальність відповідача відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпПУ.
При цьому суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи відповідача, що він не має нести наслідки, передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпПУ, оскільки є бюджетною установою і здійснює відповідні виплати в межах бюджетних асигнувань, адже державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань, про що неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини, зокрема, у справі «СУК проти України» (Заява № 10972/05).
Враховуючи сукупність викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року в адміністративній справі № 160/5106/20 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 13 жовтня 2020 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 13 жовтня 2020 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров