23 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1969/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання: Новошицька О.О.
за участю: представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 (головуючий суддя Прасов О.О., повний текст складено 21.04.2020)
у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , просив:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 27.03.2019 по 18.12.2019, викладену у листі №6560 від 20.12.2019;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки при звільненні з 27.03.2019 по 18.12.2019 шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням.
Позов обґрунтовано тим, що у рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2019 по справі №280/3503/19 зазначено: “Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 12.03.2015 по 27.03.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.03.2019. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 12.03.2015 по 27.03.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.03.2019”. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 апеляційну скаргу повернуто апелянту без розгляду, у зв'язку з чим Рішення суду набрало законної сили. 10.12.2019 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 27.03.2019. Листом №6560 від 20.12.2019 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що на військовослужбовців не поширюється Кодекс законів про працю України, а отже і порушення не було. З даним рішенням Військової частини НОМЕР_1 позивач не погоджується у зв'язку з чим подав даний позов до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, обґрунтовано тим, що положення Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на практику Верховного Суду у справах № 8054523/16-а від 30.01.2019, від 31.10.2019 у справі № 340/4192/18.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
В судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі №280/3503/19 (яке за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 18.12.2019) задоволено у повному обсязі позов ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 по 27.03.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.03.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.03.2015 по 27.03.2019 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.03.2019.
Також, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі №280/3501/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020, задоволено у повному обсязі позов ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 - визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.03.2019 включно та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок та виплату ОСОБА_2 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.03.2019 включно.
Військова частина НОМЕР_1 , листом від 20.12.2019 за №6560 на звернення ОСОБА_2 , повідомила про неможливість нарахування та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27.03.2019 по фактичний день виплати на виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду по справам №280/3501/19 та №280/3503/19, оскільки норми КЗПП України не поширюються на правовідносини щодо військовослужбовців, які проходили військову службу.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року, норми Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
В силу пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
При цьому, пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Так, з аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19
Тобто, компенсація за невикористані дні відпустки виплачується особам, які звільняються з військової служби, при цьому особа, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, всі виплати військовослужбовцю мають бути здійснені не пізніше дня звільнення зі служби.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, не проведення з вини Військової частини виплати компенсації за невикористані дні відпустки у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія судів апеляційної інстанції не знаходить підстав для не застосування зазначеної норми.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки позивач був звільнений 27.03.2019, а належні до виплати суми визначені судовими рішеннями від 30.09.2019 у справі №280/3503/19 та від 26.09.2019 у справі №280/3501/19, тобто після звільнення позивача, з огляду на наступне.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому в позивача є право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2019 по справі №280/3503/19, яким визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 12.03.2015 по 27.03.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.03.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 12.03.2015 по 27.03.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.03.2019”. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 апеляційну скаргу повернуто апелянту без розгляду, у зв'язку з чим Рішення суду першої інстанції набрало законної сили.
Отже, остаточний розрахунок відповідачем не здійснено у день звільнення ОСОБА_2 (27.03.2019), що є порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення, то в даному випадку такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства, а саме, Кодексом законів про працю України.
Водночас, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.03.2019 по 18.12.2019.
З матеріалів справи не вбачається будь-яких обставин, що з незалежних від відповідача причин унеможливили своєчасну виплату грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу підчас звільнення та неможливості відповідача протистояти таким обставинам.
Згідно з п.2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
Водночас, вирішуючи питання щодо судових витрат, понесених позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).
Згідно ч. 4 ст. 139 КАС України до матеріалів справи позивачем для визначення розміру витрат на правничу допомогу подано копії (а.с. 12, 13):
- договору №65 про надання правничої допомоги від 10.12.2019 року;
- квитанції № 8/н «Про сплату послуг у наданні правової допомоги від 17.03.2020, до договору № 65 від 10.012.2019» на суму 3500 грн.;
- акту прийому-передачі виконаних робіт договору № 65 від 10.12.2019 від 17.03.2019, складеного між адвокатським об'єднанням «Компанія «Довіра» в особі голови адвоката Марцих Ярослава Олександровича та ОСОБА_2 , послуги - складання заяви про виплату середнього заробітку (кількість годин - 30 хв.); сума - 350 грн.; складання позову про стягнення середнього заробітку (кількість годин - 4 години 30 хв.); сума - 3150 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №ЗП 002044 адвокат Марцих Ярослав Олександрович має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 15).
Витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Перевіривши відповідні документи щодо витрат на правничу допомогу та проаналізувавши зміст і обсяг наведених послуг, колегія суддів апеляційної вважає, що заявлені позивачем витрати в цій частині не є співмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а саме є завищеними.
Так, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, враховуючи аналіз вищевказаних документів та незначну складність даної справи, вимога витрат на правову допомогу в розмірі 3500грн. є завищеною, при цьому, співмірною є сума правової допомоги в розмірі 1500грн. враховуючи складність справи, витрачений час на надання правової допомоги.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результати апеляційного розгляду, та з урахуванням того, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 - скасувати та прийняти нову постанову. Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 27.03.2019 по 18.12.2019, викладену у листі №6560 від 20.12.2019.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток з час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 27.03.2019 по 18.12.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_3 ) понесені позивачем судові витрати в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили 23.09.2020 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 23.09.2020.
Повний текст постанови складено 30.09.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова