про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
м. Черкаси
13 жовтня 2020 року Справа № 580/3694/20
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Білоноженко М.А., розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи в залі суду заяву про забезпечення позову у справі №580/3694/20 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи, без самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", Керівник Золотоніського міськрайонного відділу ДП "Черкаський науково дослідний та проектний інститут землеустрою" Лукященко Олександр Іванович, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,
07.09.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач), в якій просять:
- визнати нечинними та скасувати рішення Головного Управління Держгеокадастру в Черкаській області про надання дозволу (-ів) на розроблення документації із землеустрою, за якою в результаті поділу земельної ділянки земельні ділянки кадастровий номер 7121586201:09:002:0505 були сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами: 7121586201:09:002:0509; 7121586201:09:002:0507; 7121586201:09:002:0508;
- визнати нечинними рішення Головного Управління Держгеокадастру в Черкаській області про затвердження документації про поділ та проекти землеустрою земельних ділянок з кадастровим номерами: 7121586201:09:002:0509; 7121586201:09:002:0507; 7121586201:09:002:0508;
- скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами: 7121586201:09:002:0509; 7121586201:09:002:0507; 7121586201:09:002:0508 та відновити державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7121586201:09:002:0505.
Крім того, 09.10.2020р. до суду надійшла заява представника позивачів про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позов шляхом:
- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо наступного нерухомого майна:
- земельна ділянка кадастровий номер 7121586201:09:002:0509, загальною площею 1,7 га;
- земельна ділянка кадастровий номер 7121586201:09:002:0507 загальною площею 1,7 га;
- земельна ділянка кадастровий номер 7121586201:09:002:0508 загальною площею 1,7 га, які розташовані за межами населеного пункту (Коробівська сільська рада, Золотоніського району Черкаської області) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі;
- заборонити будь-яким органам Держгеокадастру України, в тому числі ГУ Держгеокадастру у Черкаськійобласті, здійснювати/видавати будь-які погоджувальні/затверджувальні акти, накази щодо земельних ділянок державної власності:
- кадастровий номер 7121586201:09:002:0509, загальною площею 1,7 га;
- кадастровий номер 7121586201:09:002:0507 загальною площею 1,7 га;
- кадастровий номер 7121586201:09:002:0508 загальною площею 1,7 га , які розташовані за межами населеного пункту (Коробівська сільська рада, Золотоніського району Черкаської області) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі;
- накласти арешт на земельні ділянки:
- кадастровий номер 7121586201:09:002:0509, загальною площею 1,7 га;
- кадастровий номер 7121586201:09:002:0507 загальною площею 1,7 га;
- кадастровий номер 7121586201:09:002:0508 загальною площею 1,7 га , які розташовані за межами населеного пункту (Коробівська сільська рада, Золотоніського району Черкаської області) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Заявник, в обгрунтування заяви про забезпечення позову, зазначає, що ГУ Держгеокадастру у Черкаській області надано дозволи невідомим особам на поділ земельної ділянки кадастровий номер 7121586201:09:002:0505, що в сукупності відповідно до намірів та виданих наказів перевищує можливий розмір земельної ділянки для поділу, який би вистачало на всіх учасників правовідносин, окрім того, відповідачем надано позивачам дозволи на розробку проекту землеустрою, відповідно до яких у останніх виникло першочергове право на поділ вказаної земельної ділянки та подальше проведення робіт розроблення проектів землеустрою та подальшої приватизації. В зв'язку з цим ГУ Держгеокадастру у Черкаській області перешкодило га позбавило можливості Позивачів реалізації свого права на приватизацію обраних земельних ділянок, оскільки Позивачі здійснили всі необхідні дії, що направлені на реалізацію своїх прав на приватизацію, а Відповідач перешкодив шляхом ненадания відповідних документів (згоди на поділ).
Крім того, зазначено, що наявні очевидні ознаки протиправності рішення Відповідача щодо видання інших наказів іншим особам (що відбулось пізніше, ніж видані накази Позивачам), які стосуються розподілу та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 7121586201:09:002:0505, оскільки Позивачі здійснили всі дії щодо висловлення свого наміру щодо приватизації земельних ділянок, а Відповідач створив своєю протиправною бездіяльністю, яка полягає у ненаданні необхідного документу для продовження Позивачами всіх заходів, направлених на розподіл, розробку технічної документації, чим позбавив можливості права на проведення розподілу земельної ділянки та, що може призвести до неможливості приватизації Позивачами обраних земельних ділянок.
Отже, в разі не вжиття заходів забезпечення позову відносно земельних ділянок, які виникли в результат поділу ділянки кадастровий номер 7121586201:09:002:0505, дозвіл (накази) на поділ якої було надано Позивачам, Позивачі будуть позбавлені здійснити свої законні права щодо отримання безоплатно у власність бажаних (обраних) земельних ділянок в порядку черговості та рівності.
Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018р. у справі 826/9263/17, підстави для вжиття заходів забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В свою чергу, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 151 КАС України, небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008р. “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України”, під час розгляду адміністративних справ, в ухвалі про забезпечення позову, суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Так, як вказано Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 року №640/497/19, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Враховуючи викладене, суд також звертає увагу, що інститут забезпечення позову покликаний захистити права та інтереси особи, в разі, зокрема, наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Подана заява про забезпечення позову має на меті заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії, заборонити будь-яким органам Держгеокадастру України, в тому числі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, здійснювати/видавати будь-які погоджувальні/затверджувальні акти, накази та накласти арешт на земельні ділянки №№7121586201:09:002:0509, 7121586201:09:002:0507, 7121586201:09:002:0508, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Згідно частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
З даного приводу суд зазначає, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі №380/624/16-ц.
З урахуванням зазначеного, надання відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою на запитувану позивачами земельну ділянку іншим особам жодним чином не гарантує їм набуття права власності на земельні ділянки, щодо яких наданий такий дозвіл. Таким чином, суд доходить висновку про необгрунтованість заявлених підстав щодо можливого утруднення чи неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Як вже зазначалось судом, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд зазначає, що заборона органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо 3 новоутворених земельних ділянок, заборона будь-яким органам Держгеокадастру України, в тому числі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, здійснювати/видавати будь-які погоджувальні/затверджувальні акти, накази щодо земельних ділянок №№7121586201:09:002:0509, 7121586201:09:002:0507, 7121586201:09:002:0508 не є предметом розгляду даного спору між позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, а тому заявлені заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами.
Крім того, беручи до уваги заявлений предмет позовних вимог, задоволення поданої заяви про забезпечення позову, у контексті відсутності доказів реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде вирішенням спору по суті.
Зазначене свідчить про непропорційність та неспівмірність заявлених заходів забезпечення позову.
Таким чином, суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року №640/497/19, відповідно до якої, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Крім того, посилання представника позивача щодо наявності очевидних ознак протиправності рішення Відповідача щодо видання інших наказів іншим особам (що відбулось пізніше, ніж видані накази Позивачам), які стосуються розподілу та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 7121586201:09:002:0505, суд вважає необгрунтованим, з огляду на те що правомірність наказів відповідача щодо надання дозволів на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку іншим особам слугує предметом розгляду даної справи, відтак висновок суду щодо їх протиправності буде фактично рівнозначним задоволенню позовних вимог, що суперечить меті правового інституту забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості таких вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 77, 78, 90, 150-154, 241, 242, 243, 256, 294 КАС України, суд,
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі №580/3694/20 - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена.
Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко