Справа № 560/4446/20
іменем України
13 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2018 року по 29 травня 2020 року включно.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2018 року по 29 травня 2020 року включно в розмірі 200 226,15 гривень (двісті тисяч двісті двадцять шість гривень п'ятнадцять копійок) за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.02.2020 рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/3704/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.09.2018. зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.09.2018 включно. Окрім цього, судом встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум грошового забезпечення відбулася з вини командування військової частини НОМЕР_1 .
27.02.2020 рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/3705/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Крім цього, судом встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум грошового забезпечення відбулася з вини командування військової частини НОМЕР_1 .
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 14.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що при розмірі невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та виплаченої індексації грошового забезпечення, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, що набагато перевищує розмір невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та індексації грошового забезпечення. Вважає, що під час обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не було дотримано принцип співмірності. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, дійшов висновків, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 вересня 2018 року №30-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
03 вересня 2018 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №197 від 03 вересня 2018 року Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
27.02.2020 рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/3704/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.09.2018. зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.09.2018 включно. Окрім цього, судом встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум грошового забезпечення відбулася з вини командування військової частини НОМЕР_1 .
27.02.2020 рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/3705/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Крім цього, судом встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум грошового забезпечення відбулася з вини командування військової частини НОМЕР_1 .
На виконання рішення суду, 29 травня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 шляхом зарахування на картковий рахунок була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 23 405 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем здійснено 29 травня 2020 року шляхом зарахування на картковий рахунок останнього грошових коштів в сумі 23 405 гривень, з яких 4 503 гривень - індексація грошового забезпечення. 18 902 гривень - грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.
ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.09.2018 по 29.05.2020.
Листом за вихідним №350/184/2/434 від 02.06.2020 відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спірним у цій справі є стягнення на користь позивача коштів за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статей 116, 117 КЗпП України.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ), згідно частини 3 статті 24 якого закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження військової служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вищевказаний висновком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 09.07.2020 р. по справі №320/6659/18.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає за можливе застосування норм ст.ст.116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зауважує, що аналіз наведених вище норм вказує на те, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відповідно до правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд звертає увагу, що ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 13.05.2020 р. по справі № 810/451/17.
Як встановлено із матеріалів справи, в день звільнення позивача (03.09.2018 року), належна останньому сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.09.2018 та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.05.2020 року. Отже, відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Позивач просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2019 року по 29 травня 2020 року включно в розмірі 200226,15 грн.
На виконання рішень суду, 29 травня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 шляхом зарахування на картковий рахунок, була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 23054,73 грн.
Таким чином, затримка розрахунку при звільненні склала з 03 вересня 2018 року по 29 травня 2020 року - 435 робочих днів, а тому, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 200226,15 грн, розраховується виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, за останні 2 місяці служби, які передували дню звільнення, шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на 280 робочих днів (460,29 грн - середньоденний розмір грошового забезпечення * 435 робочих днів = 164452,40 грн).
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За приписами частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладені наступні правові висновки: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні."
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов необхідно задовольнити.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, з врахування положень ст. 139 КАС судові витрати, що підлягають розподілу - відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2018 року по 29 травня 2020 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2018 року по 29 травня 2020 року включно в розмірі 200 226,15 гривень (двісті тисяч двісті двадцять шість гривень п'ятнадцять копійок) за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Г.В. Лабань