Справа № 560/2023/20
іменем України
13 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.02.2020 № 68014300002868 про відмову в надані дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
2. Зобов'язати Управління ДМС України в Хмельницькій області повтор но продовжити розгляд заяви від 17 вересня 2019 року про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та прийняти по ній нове рішення відповідно до чинного законодавства України.
3. Стягнути з Управління ДМС України в Хмельницькій області сплачений судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.
4. Справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (ст.168 ч.2 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог вказує, що підстави для скасування позивачеві дозволу на імміграцію відсутні, а рішення відповідача про скасування такого дозволу позивачеві є необґрунтованим та безпідставним.
Ухвалою суду від 02.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.06.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області.
20.01.2020 судом отримано відзив на позов, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що 25.02.2020 року до УДМС України в Хмельницькій області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області №72/2/202/2479 про те, що УСБУ у Хмельницькій області не погоджує надання громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну, так як остання порушила ч. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», вказавши завідомо неправдиву інформацію стосовно себе в ході подачі заяви для отримання дозволу на імміграцію та її діяльність суперечить забезпеченню національних інтересів України.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору встановив наступне.
Громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка Республіки Узбекистан, 17 вересня 2019 року звернулася до Управління ДМС України в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки являється дружиною іммігранта (чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець і громадянин Республіки Узбекистан, посвідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 від 19 лютого 2019 року терміном дії до 18 лютого 2029 року видана органом 6801, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 видане Луцьким РВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Волинській області 28 серпня 2019 року).
25.02.2020 року до УДМС України в Хмельницькій області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області №72/2/202/2479 про те, що УСБУ у Хмельницькій області не погоджує надання громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну, так як остання порушила ч. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», вказавши завідомо неправдиву інформацію стосовно себе в ході подачі заяви для отримання дозволу на імміграцію та її діяльність суперечить забезпеченню національних інтересів України.
На початку березня 2020 року на адресу позивачки надійшло рішення Управлін ня ДМС України в Хмельницькій області від 26 лютого 2020 року № 68014300002868 про відмову в надані дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Така ж норма міститься в частині 1 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання (частина 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію").
Приписами статті 9 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Зі змісту наведених норм слідує, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів.
Разом з цим, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно з пунктом 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Положеннями пункту 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Наведене свідчить про те, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
При цьому, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені статтею 10 Закону України "Про імміграцію". Так, дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Суд встановив, що відповідач прийняв рішення від 26.02.2020 №68014300002868 на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", тобто, "в інших випадках, передбачених законами України". Проте, у цьому рішенні не зазначено який "інший випадок, передбачений законами України" став підставою для висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви позивача, відсутнє посилання на будь-яку норму іншого закону, яка передбачає "інший випадок" та не вказано суть порушення, яке стало причиною відмови.
Суд зважає на те, що факт укладення шлюбу позивачки з іммігрантом ОСОБА_2 , який на законних підставах постійно проживає в Україні, учасниками справи не оспорюється, а тому, ОСОБА_1 має право порушувати питання про набуття статусу іммігранта перед уповноваженим державним органом.
На думку відповідача, позивач в заяві про надання дозволу на імміграцію зазначив свідомо неправдиві відомості щодо місця її проживання в Україні.
Щодо цього твердження відповідача, суд зазначає та враховує наступне.
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання (частини 1, 6 статті 29 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. Реєстрація та продовження реєстрації тимчасового перебування іноземців, осіб без громадянства здійснюються відповідно до законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Положення Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не містять особливих правил реєстрації місця проживання іноземців, а тому, за загальним правилом слід застосовувати норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Нормами статті 9 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додається, зокрема, копія документа про місце проживання особи.
У рішенні Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 26.02.2020 №68014300002868 підставою відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 зазначено пункт 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію".
Проте, ні оскаржене рішення відповідача, ні висновок за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункті 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", не містить.
Враховуючи викладене наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 26 лютого 2020 року №68014300002868 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, а також .
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання вчинити певні дії.
Для належного способу захисту порушеного права позивача суд вважає необхідним зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
При цьому, вирішення питання щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну є дискреційними повноваженнями відповідача.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.02.2020 № 68014300002868 про відмову в надані дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Зобов'язати Управління ДМС України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 17 вересня 2019 року про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та прийняти по рішення відповідно до чинного законодавства України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління ДМС України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер -
Відповідач:Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (вул.Миколи Мазура, 4,Хмельницький,Хмельницька область,29007 , код ЄДРПОУ - 37864148)
Третя особа:Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області
Головуючий суддя Г.В. Лабань