13 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1687/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності Херсонської міської ради Міське комунальне підприємство «Херсонтеплоенерго», Міське комунальне підприємство "Гарантія" про визнання п.3 рішення від 11.06.2020 р. № 2389 протиправним,
встановив:
30 червня 2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Херсонської міської ради (далі - відповідач, Міська рада) про визнання рішення №2389 від 11.06.2020 року протиправним, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати частково рішення Херсонської міської ради №2389 від 11.06.2020 року, а саме п.3: «п.3. Управлінню клмунальної власності міської ради, міському комунальному підприємству (МКП) «Херсонтеплоенерго», МКП «Гарантія» здійснити демонтаж самовільно збудованих прибудов, надбудов та інших споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та організувати їх відповідальне зберігання».
Ухвалою суду від 01.07.2020 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 20.07.2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Управління комунальної власності Херсонської міської ради (м. Херсон, вул. Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 37465469), Міське комунальне підприємство «Херсонтеплоенерго» (м. Херсон, Острівське шосе, 1, код ЄДРПОУ 31653320), Міське комунальне підприємство "Гарантія" (м. Херсон, вул. Театральна, 21, код ЄДРПОУ 21278857).
Обґрунтовуючи свою правову позицію позивача зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.2011 року №2570 ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Южная топливная компания» комплекс пришляхового обслуговування з АЗС. На сьогодні власником зазначеного майна, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та складається з комплексу пришляхового обслуговування з АЗС європейського типу є громадянин ОСОБА_1 . Демонтаж придбаних об'єктів нерухомого майна завдасть позивачу значної матеріальної шкоди, а сам демонтаж можливий лише за рішенням суду. Позивач стверджує, що в супереч приписів ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідач не звертався з позовом до суду про знесення самочинно збудованого об'єкту та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. Натомість, відповідач прийняв спірне рішення, в спірній частині якого доручив третім особам вчинити дії, які можливо вчиняти лише на виконання судового рішення. З урахуванням викладеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
21 липня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву по справі №540/1687/20, в якому позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Відповідач звертає увагу суду, що під час розгляду справи суду необхідно з'ясувати чи має позивач матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні пункту 3 рішення №2389 від 11.06.2020 року. Відповідач проаналізував оскаржений пункт рішення та вважає, що він не стосується прав та інтересів позивача, в тому числі виключає його матеріально-правову зацікавленість. У відзиві на позовну заяву представник відповідача наводить свої розгорнуті міркування та свої варіанти тлумачення таких правових інститутів як «інтерес» та «жертва», які відношення до справи не мають. На думку відповідача, спірний пункт рішення встановлює обов'язки тільки для третіх осіб щодо здійснення демонтажу самовільно збудованих прибудов, надбудов та інших споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та організації їх відповідального зберігання. З наведеного відповідач робить висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
21 серпня 2020 року на адресу суду надійшли пояснення Управління комунальної власності Херсонської міської ради проти позовної заяви, згідно з якими позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позовна заява не містить посилань на документально підтверджені обставини справи, які свідчать про порушення прав і свобод ОСОБА_1 , свідчать про створення перешкод у реалізації прав і свобод позивача або їх інших ущемлень. На думку третьої сторони позивач звернувся не за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, а за захистом прав, які теоретично можуть бути порушені у майбутньому, а будь-які твердження про неможливість реалізації його прав свідчить про те, що позов ґрунтується виключно на припущеннях. Третя особа вважає, що позивач подав позов про захист прав на майбутнє. З наведеного третя особа робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
19 серпня 2020 року на адресу суду надійшли пояснення МКП «Херсонтеплоенерго», в яких третя особа повідомляє про необхідність виконувати рішення №2389 від 11.06.2020 року, а також про те, що третя особа не проводила на даний момент жодних дій щодо організації відповідального зберігання майна.
МКП «Гарантія» про свою правову позицію суд не повідомила.
Справа розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є власником прибудов, надбудов та інших споруд - комплексу пришляхового обслуговування з АЗС європейського типу за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №166376478 від 13.05.2019 року та №187442197 від 04.11.2019 року.
Рішенням Херсонської міської ради позачергової сесії 7 скликання «Про зобов'язання ОСОБА_3 зупинити незаконні будівельні роботи та привести об'єкт нерухомості у первинний стан» №2389 від 11.06.2020 року в спірній частині (п.3) вирішено Управлінню комунальної власності міської ради, міському комунальному підприємству (МКП) «Херсонтеплоенерго», МКП «Гарантія» здійснити демонтаж самовільно збудованих прибудов, надбудов та інших споруд, розташованих по АДРЕСА_1 , та організувати їхнє відповідальне зберігання.
Рішення мотивоване відсутністю документів дозвільного характеру на виконання будівельних робіт, згідно з даними єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостями про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів державної архітектурно-будівельної інспекції України, а також документами на право власності або іншого користування земельною ділянкою. При винесенні спірного рішення відповідач керувався статтею 376 Цивільного кодексу України, статтею 25, пунктом 34 частини першої статті 26, частиною першою статті 59, частиною п'ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Позивач, як власник майна, демонтаж якого вирішено вчинити спірним рішенням, не погодився з такою позицією відповідача та звернувся з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд враховує наступне.
Згідно положень ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.
Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, слід дійти висновків, що об'єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду.
Дослідивши докази по справі, встановлено, що рішення суду про знесення зазначених вище об'єктів (споруд) самочинного будівництва, в матеріалах справи відсутнє. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Щодо доводів суб'єкта владних повноважень, про те, що він наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про демонтаж споруд, встановлених з порушенням законодавства.
Згідно положень пп.7 п. «а» ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені також ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», згідно ч.2 якої до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3)організація місць відпочинку для населення; 4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів; 5)здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об'єктах благоустрою; 7)визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об'єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку»; 14) видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
Частинами 1, 3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.59 наведеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Згідно ч.12 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; розробник проекту регуляторного акта - регуляторний орган або інший орган, установа, організація, особа чи група осіб, що уповноважені розроблювати або організовувати, спрямовувати та координувати діяльність з розроблення проекту регуляторного акта.
Статтею 4 наведеного Закону передбачено, що принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
Законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.10.2019 року у справі №705/6569/16-а.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності та законності прийнятого оскаржуваного позивачем п.3 рішення Херсонської міської ради №2389 від 11.06.2020 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів сторін на правильність висновків суду не впливає.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської міської ради.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.3 рішення Херсонської міської ради №2389 від 11.06.2020 року - «п.3. Управлінню клмунальної власності міської ради, міському комунальному підприємству (МКП) «Херсонтеплоенерго», МКП «Гарантія» здійснити демонтаж самовільно збудованих прибудов, надбудов та інших споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та організувати їх відповідальне зберігання».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської міської ради (73003, м. Херсон, проспект Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.І. Войтович
кат. 109010000